Прапор від «кіборгів» передали до шкільного музею

Педагогічний музей України

Прапор від «кіборгів» передали до шкільного музею

Events in Октябрь 2023

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Всеукраїнський круглий стіл, присвячений 125-й річниці від дня народження Григорія Костюка (1899-1982)

Вебінар «Педагогічна мапа Києва: вулиця Професора Караваєва»

Алла Дмитренко надала поради щодо розвитку музею Світязького ліцею

Інтерактивна екскурсія-квест «Скарби давнього Києва: послання археолога»

«Посвята у ліцеїсти» у стінах Національного музею літератури України

XII Фестиваль «Ніч у Львові»

Фестиваль української поезії «Голосіївська осінь»

Музей «Пам’ять» та Музей «Історія культури Слобожанщини»

130 років від дня народження Якова Мамонтова (1888–1940), українського педагога, поета,драматурга,театрального критика

Перформанс до 85-х роковин Голодомору

All day: Дені Дідро: 310 років

All day: Михайло Сікорський: 100 років

All day: Пелагея Литвинова-Бартош: 190 років

All day: Яків Степовий: 140 років

All day: Карло Беднарський: 175 років

Національної академії педагогічних наук України

Posted on 24.10.201524.10.2015 by admin

Прапор від «кіборгів» передали для музею НВК «ЗОШ №3-ліцей» Володимира-Волинського учасники бойових дій у донецькому аеропорту. Цим самим нагадали про події на сході і кому завдячують жителі Володимира-Волинського мирним життям – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://volyn-museum.com.ua/news/prapor_vid_kiborgiv

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Всеукраїнський круглий стіл, присвячений 125-й річниці від дня народження Григорія Костюка (1899-1982)
Posted on 22 ноября, 2024 Posted by admin
Вебінар «Педагогічна мапа Києва: вулиця Професора Караваєва»
Posted on 22 ноября, 2024 Posted by admin
Алла Дмитренко надала поради щодо розвитку музею Світязького ліцею
Posted on 18 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Інтерактивна екскурсія-квест «Скарби давнього Києва: послання археолога»
Posted on 18 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
«Посвята у ліцеїсти» у стінах Національного музею літератури України
Posted on 18 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова

XII Фестиваль «Ніч у Львові»
Posted on 13 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
Фестиваль української поезії «Голосіївська осінь»
Posted on 9 сентября, 2019 Posted by Валентина Єфімова
Музей «Пам’ять» та Музей «Історія культури Слобожанщини»
Posted on 24 октября, 2015 Posted by admin
130 років від дня народження Якова Мамонтова (1888–1940), українського педагога, поета,драматурга,театрального критика
Posted on 2 октября, 2018 Posted by Валентина Єфімова
Перформанс до 85-х роковин Голодомору
Posted on 12 ноября, 2018 Posted by Валентина Єфімова

5 All day: Дені Дідро: 310 років All day 05.10.2023 Сьогодні – 5 жовтня – виповнюється 310 років від дня народження французького філософа та енциклопедиста епохи Просвітництва Дені Дідро (Denis Diderot, 1713–1784). Народився Дені Дідро 5 жовтня 1713 року в Лангре (Шампань, Франція). За бажанням сім’ї юний Дідро готувався до духовної кар’єри. У 1723-1728 роках він навчався в лангрському єзуїтському коледжі, в 1726 році став абатом. У 1732 році отримав магістерський ступінь на факультеті мистецтв Паризького університету і вирішив відмовитися від кар'єри священика та стати юристом. Почав вивчати юриспруденцію, але покинув навчання, оскільки зацікавився письменництвом. Також Дені Дідро був членом Французької академії мистецтв. У 1747 році приймає запрошення стати редактором «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел». Книга перетворилася на огляд сучасного стану знань у Франції. У 1772 році перше видання «Енциклопедії» було завершено. Робота над енциклопедією у Дені Дідро зайняла 25 років. «Енциклопедія» склала 28 томів – 17 томів статей та 11 томів ілюстрацій. Крім Дідро, який написав близько шести тисяч статей про економіку, механіку, філософію, політику, релігію, до її створення були залучені філософи Жан Жак Руссо, Франсуа Марі Аруе Вольтер, Шарль Луї Монтеск’є, Поль Анрі Гольбах та інші. Щодо філософських поглядів, то у перших своїх роботах Дені Дідро дотримувався деїзму. У творі «Лист про сліпих для повчання зрячим» (1749) перейшов на позиції атеїзму і матеріалізму. Телеологічному доказу буття Бога він протиставляв еволюціоністські погляди на природу. У 1749 році за вільнодумні твори Дідро був заарештований і ув’язнений в Венсеннський замок. Атеїстичний матеріалізм отримав подальшу розробку в його творах «Думки про тлумачення природи», «Розмова Д’Аламбера і Дідро», «Філософські принципи відносно матерії та руху» та ін. Дідро – автор п’єс «Побічний син або Випробування чесноти» і «Батько сімейства», повісті «Черниця», роману діалогу «Племінник Рамо», роману «Жак фаталіст і його господар». Більшість романів були опубліковані вже після смерті автора, оскільки в них простежувалося яскраво виражене неприйняття Дідро релігії і церкви, а також прихильність гуманістичним ідеалам. Одним з найвизначніших перекладачів Дідро українською мовою був Валер'ян Підмогильний. Щодо педагогічних поглядів Дені Дідро, то виховання і освіту він розглядав як рівнодіючу силу між індивідуальним і соціальним, наголошуючи на значимості врахування у виховному процесі анатомо-фізіологічних особливостей дитини, а також соціальних умов, в яких відбувається становлення особистості. Свої думки про виховання та організацію освіти Дідро виклав у праці «Публічні школи» (1773 - 1774) та ін. На перший план у навчальних планах він висунув дисципліни природничо-наукового циклу. Дідро радив концентрувати навчання кожного навчального року на певному розділові шкільної програми. У своїх творах він також порушував проблему підбору і підготовки вчительських кадрів. На його думку, вчитель повинен глибоко знати науку, предмет якої викладає, бути ерудованим з інших наукових галузей, бути чесним, чуйним, любити дітей. В останні роки життя Дені Дідро продовжував займатися літературними проєктами. Помер філософ 31 липня 1784 року. Read more

13 All day: Михайло Сікорський: 100 років All day 13.10.2023 Михайло Сікорський (1923-2011), історик, музеєзнавець директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» «Що було б з людьми, що було б з історією людського духу, коли б серед нас не з’являлись такі рідкісні особистості, як Михайло Іванович Сікорський», – говорив Іван Драч. Михайло Сікорський народився 13 жовтня 1923 в Чигирині. Закінчивши чигиринську восьмирічку, продовжив навчання у Запорізькому авіаційному технікумі (закінчив 1943 в Омську, куди заклад був евакуйований). Залишився в технікумі інструктором. Після війни вступив на історичний факультет Київського державного університету імені Т. Шевченка. В 1951 за розподілом був призначений директором Переяслав-Хмельницького державного історичного музею. В 1999 з його ініціативи й завдяки неабияким зусиллям заповідник дістав статус Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Завдяки невтомній праці М.Сікорського заповідник об’єднав 24 тематичні музеї, 370 нерухомих пам’яток народної архітектури, понад 200 тисяч експонатів. За 60 років подвижницької праці Михайло Іванович підняв багатющий пласт історії та культури древньої Переяславської землі, перетворив Переяслав на видатний осередок культури, створив унікальний музейний комплекс. Зокрема, у 1972 з нагоди святкування 250-річчя з дня народження Григорія Сковороди на сесії міської ради, за поданням М. Сікорського, була прийнята ухвала про відкриття в будинку колишньої Переяславської семінарії музею Г. Сковороди, адже саме в Переяславському колегіумі видатний український мислитель розпочав свою педагогічну діяльність. М. Сікорський – автор численних публікацій з історії, археології, краєзнавства, 130 наукових праць, 12 книг і монографій, переважна більшість яких присвячена історії та культурі Переяславської землі: «На землі Переяславській», «Скарби нашої пам’яті», «Велика сучасність державного діяча», «Українська народна естетика», «Музеї землі Переяславської». Рішенням вченої ради Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту ім. Г. С. Сковороди (нині Університет Григорія Сковороди в Переяславі) в 1996 М. Сікорському присвоєно вчене звання доцента кафедри історії та культури України. 2005 Указом Президента України М. Сікорському присвоєно звання Героя України. Михайло Іванович – лауреат Шевченківської премії, нагороджений багатьма орденами та медалями; член правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Всеукраїнської спілки краєзнавців, Всеукраїнського фонду культури. Михайло Сікорський помер 27 вересня 2011 у Переяславі. У цьому місті йому відкрито дві меморіальні дошки: у травні 2012, напередодні Міжнародного дня музеїв, на фасаді будинку, де він жив у 1965-2011 рр. (вул. Ковальська, 8а); у вересні 2012, напередодні річниці від дня смерті, біля Музею Заповіту Т. Шевченка, де він жив у 1951-65 рр. та працював у 1951-2011 рр. (вул. Шевченка № 8). Read more

15 All day: Пелагея Литвинова-Бартош: 190 років All day 15.10.2023 Пелагея Литвинова-Бартош (1833–1904), педагогиня, фольклористка, етнографиня, мистецтвознавиця Пелагея Литвинова-Бартош народилась 15 жовтня 1833 на хуторі Теребень біля села Землянка (нині Глухівського району Сумської області). В деяких матеріалах місцем її народження називають м. Хмільник, де вона жила з батьками в 1833–39. Пелагея рано залишилася без матері, а 1848 – і без батька. Навчалася спочатку в приватному пансіону Г. К. Серебрякової у м. Шостці, а потім у 1847–52 у Московському Єлизаветинському інституті для шляхетних дівчат. 1853 одружилася з чернігівським поміщиком Петром Литвиновим, племінником історика, етнографа Олександра Марковича. В шлюбі стала матір'ю десяти дітей (7 синів і 3 дочок), сама їх і виховувала, перебуваючи під час їхнього навчання у Глухові, Новгород-Сіверську, Києві й Москві. Мешкаючи в Києві, познайомилася з родинами Русових, Антоновичів, Лисенків, Старицьких і під їхнім впливом зацікавилась долею і культурою свого народу. 1875 відкрила в Києві початкову школу, для учнів якої впорядкувала посібники «Азбука для народних шкіл» та «Оповідання для дітей». У педагогічній діяльності керувалася насамперед методикою К.Ушинського. Свою «Азбуку» намагалася зробити зрозумілою та цікавою для українських дітей, тому писала її зрозумілою для дитячого розуму мовою, доступно пояснювала деякі російські слова. «Азбука» містила алфавіт, прості речення, прописи цифри та ілюстрації. Педагогиня вважала, що просту лічбу та письмо доцільно вивчати, поєднуючи з читанням. «Оповідання» також були написані простою та зрозумілою для дітей мовою. Захоплюючі оповідання про враження хлопчика, який відвідав село, розповіді про свійських тварин і птахів, водночас містили численні відомості наукового характеру. Була обрана дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, членом-кореспондентом Паризького антропологічного товариства. Здійснювала численні краєзнавчі дослідження: збирала матеріали з народного ткацтва, рибальства, кулінарії, народних вірувань, традицій, побуту тощо. Всі ці матеріали, зібрані під час численних етнографічних, мистецтвознавчих та фольклористичних розвідок, дослідниця ретельно вивчала та систематизувала. Співпрацювала з київськими виданнями «Заря» і «Труд». Опублікувала кілька альбомів народних візерунків та низку дописів, статей і споминів у часописі «Киевская старина». Переклала комедії Ж.-Б. Мольєра «Жорж Данден, або Обдурений чоловік» (під назвою «Грицько Дендрик, або Одарчин чоловік») та «Лікар мимоволі» («Знахар поневолі»). Найзначнішим етнографічним твором Литвинової стали «Весільні обряди і звичаї у селі Землянці Глухівського повіту в Чернігівщині» (1900, Львів). В останні роки життя працювала над «Народним календарем», «Ткацтвом» та «Народною кухнею». Померла 21 вересня 1904. Похована на цвинтарі с. Землянка. В 2019 жителі цього села до 185-ї річниці від дня народження Пелагеї Литвинової-Бартош створили історико-етнографічний музей. Read more

20 All day: Яків Степовий: 140 років All day 20.10.2023 Яків Степовий (1883-1931), композитор, педагог Яків Степанович Степовий (справжнє прізвище – Якименко/Акименко) народився 20 жовтня 1883 у Харкові. Батько працював у церковному хорі, з його благословення троє синів стали музикантами. Старший брат Федір навчався співу в Петербурзькій придворній капелі і згодом став відомим українським композитором. Яків також був прийнятий до цієї капели, і в період з 1895 по 1902 оволодів професією диригента, навчився грати на фортепіано, кларнеті. 1909 закінчив Петербурзьку Консерваторію у класі Миколи Римського-Корсакова і Анатолія Лядова. У 1911 Яків Степовий вперше побував у Києві. На нього величезне враження справила поезія Максима Рильського. Степовий став першим композитором, який поклав на музику його вірші. Влітку 1914 він остаточно утвердився в думці переїхати до Києва, де йому запропонували місце в музичній школі Миколи Лисенка. Але почалася війна, і його забрали в запасний батальйон, а через два місяці він потрапив до санітарного поїзду. На початку 1917 Яків Степовий за клопотанням худради Київської консерваторії був звільнений з армії і запрошений на педагогічну посаду. Він приїздить до Києва і цілком присвячує себе творчій і педагогічній роботі: викладає у консерваторії музично-теоретичні дисципліни, складає підручник елементарної теорії музики. Яків Степанович брав участь у діяльності художньої ради Київського оперного театру і Української музичної драми при Всеукраїнському театральному комітеті, створив симфонічний оркестр імені Лисенка, працював над проєктом створення державного диригентського інституту. З його ініціативи та за участю відкрито Народну консерваторію. Він створює вокальний цикл «Пісні настрою» на слова Олександра Олеся, фортепіанні твори («Прелюд пам’яті Т. Шевченка», соната, фантазія, рондо), вокальні композиції («Каменярі», «У долині село лежить», «Земля» та інші на слова І. Франка; «Коваль» на слова Ф. Петруненка), дві сюїти для симфонічного оркестру на українські народні теми, романси, хорові обробки народних мелодій. З любов’ю писав Яків Степовий музику для дітей. Велику майстерність композитор виявив у обробках народних пісень та оригінальних творах, написаних для дитячого хору («Малим дітям», «П’ять шкільних хорів», 3 випуски збірки пісень для дошкільного віку «Проліски», збірник «Кобзар» на слова Шевченка). Ці збірки вміщують майже 150 творів. Вони збагатили досить обмежений на той час дитячий репертуар, відіграли значну роль у справі музичного виховання молодого покоління. Яків Степовий – представник української музичної інтелігенції першої чверті XX ст., один із фундаторів національної композиторської школи і продовжувач традицій Миколи Лисенка. 4 листопада 1921, після чергової концертної подорожі, Яків Степовий несподівано захворів на тиф і помер у Києві. Похований на Байковому кладовищі. Read more