All day
25.06.2024
Мирослав Стельмахович (1934–1998), український педагог, фахівець з етнопедагогіки, дійсний член НАПН України (1992)
Народився 25 червня 1934 в селі Уличне на Львівщині. Закінчив філологічний факультет Дрогобицького педагогічного інституту імені Івана Франка (1957). У 1957–60 працював інспектором Турківського райвно (Львівська обл.), заступником директора Великокам’янської восьмирічної школи Коломийського району на Івано-Франківщині (1960), директором сільських восьмирічних шкіл у с. Жуків Тлумацького району (1961–65) та в с. Великий Ключів Коломийського району Івано-Франківської області (1965–68). Далі навчався в аспірантурі Науково-дослідного інституту педагогіки й 1970 захистив кандидатську дисертацію на тему «Розвиток усного мовлення учнів при вивченні фонетики й морфології у середній школі».
З 1969 – викладач кафедри педагогіки і психології Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника. Після захисту докторської дисертації «Традиції й нові тенденції в розвитку родинної етнопедагогіки українського народу» (1990) очолював кафедру українознавства Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. В 1992 обраний дійсним членом (академіком) Академії педагогічних наук України. В останні роки життя керував кафедрою Коломийського індустріально-педагогічного технікуму (1997–98), залишаючись одночасно професором Прикарпатського університету.
Мирославу Стельмаховичу належить визначна роль у дослідженні української етнопедагогіки та родинного виховання. У книзі «Народна педагогіка» (1985) він розкрив сутність народної педагогіки, її ідеали, традиції, зв'язок з історією і культурою. В 1988 започаткував рух за відродження й розвиток автентичної української педагогіки та шкільництва на засадах національної педагогічної культури, а також вивчення українського народознавства в школі.
Розуміючи, що основним рушієм відродження та створення якісно нової національної системи освіти є педагоги, М. Стельмахович багато уваги приділяв теорії і практиці підготовки майбутніх учителів у статтях, які публікували такі часописи, як «Українська мова та література в школі», «Початкова школа», «Радянська школа», а також газети «Освіта», «Народознавство», «Педагогічна газета».
Автор понад 300 наукових праць з педагогіки, історії української освіти, етнопедагогіки, українознавства, теорії і практики національно виховання, методики викладання української мови у школі, української родинної педагогіки, родинознавста. Автор і співавтор важливих у педагогічній науці концепцій: «Педагогіка народознавства» (1990), «Дошкільне виховання в Україні» (1993), «Шляхи гуманізації педагогічної науки в Україні» (1997).
Помер 23 квітня 1998. Похований у рідному селі.