В. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Київ : Радянська школа, 1988.

Events in Сентябрь 2019

Name: Євген Фенцик : 175 років
Start: 2019-10-05T00:00:00+02:00
End: 2019-10-05T23:59:59+02:00

Posted on 25.09.2024 by admin

Версия
Скачать 28
Размер файла 0.00 KB
Дата создания 25.09.2024
Завантажити

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Педагогічні читання «Актуальні питання творчого використання ідей В. Сухомлинського у вихованні національної свідомості»
Posted on 30 октября, 2024 Posted by admin
Вебінар «Педагогині: Надія Шульгина-Іщук»
Posted on 29 октября, 2024 Posted by admin
Семінар керівників музеїв закладів освіти Львівщини «Сучасні форми роботи шкільного музею»
Posted on 28 октября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Запрошуємо з користю провести осінні канікули
Posted on 28 октября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
«Розвиток мовної творчості» у музеї Павла Тичини
Posted on 28 октября, 2024 Posted by Валентина Єфімова

У Полтаві першу сімейну неділю весни присвятили міжнародному дню сірника
Posted on 3 марта, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Вистава «SИN» за оповіданням Валер’яна Підмогильного
Posted on 21 ноября, 2022 Posted by Валентина Єфімова
Музей науки МАН знову запускає табір
Posted on 18 июля, 2023 Posted by Валентина Єфімова
Ask a Curator Day 2017 або Запитайте у куратора
Posted on 28 сентября, 2017 Posted by Валентина Єфімова
Арт-проект «Усі гроші світу» у МВЦ Музею історії міста Києва
Posted on 18 ноября, 2019 Posted by Валентина Єфімова

4 All day: Поль Лапі: 150 років All day 04.09.2019 150 років від дня народження Поля Лапі (Paul Lapie, 1869–1927), французького педагога Поль Лапі народився 4 вересня 1869 в Монморі. Закінчив Вищу нормальну школу, викладав в ліцеях Тунісу, Тулузи, Бордо. У 1911–1912 – ректор академії в Тулузі, директор відділу початкової освіти в Міністерстві освіти (1920–1925), ректор Паризької академії (1925–1927). У 1927 читав курс педагогіки в Гарвардському університеті. П. Лапі брав участь в реорганізації нормальної школи, в програму якої в 1920 за його рекомендацією був введений курс соціології. Під керівництвом Лапі була здійснена реформа початкової школи у Франції (1923): змінені навчальні програми, дозволений іспит на диплом про початкову освіту раніше завершення терміну обов’язкового навчання і т. д. У своїх працях «Школа і школярі» (1923), «Французька педагогіка» (1926), «Мораль і педагогіка» (1927) Лапі рекомендував заохочувати прийом в середні навчальні заклади талановитих дітей із сімей з низькими доходами, розширювати діяльність дитячих асоціацій (Ліга добра, кооперативи, об'єднання скаутів і ін.), посилити спеціалізацію навчання в старших класах ліцеїв і коледжів, сільських і міських початкових школах, враховувати в викладанні рекомендації дитячих психологів тощо. Оголошуючи себе прихильником «педагогічної революції» (1918), відстоював програму виховання, орієнтовану на інтелектуалізм середньої і утилітарність початкової освіти. Поль Лапі наполягав на науковій місії вчителя, який має проводити вільний час в пошуках наукових істин і поширювати моральні істини; вчитель, на його думку, також має проводити психологічні спостереження на учнями та прості невеликі соціологічні опитування сімей та соціальних груп. Поль Лапі стверджував, що, якщо в минулому педагогіка була або метафізичною гіпотезою, або літературним романом, то завдяки використанню досягнень психології вона знайшла власний предмет. Психологія дала педагогіці знання про індивідуальні якості особистості учня, виявивши різні типи мислення, здібностей та ін. Лапі широко використовував у своїх педагогічних рекомендаціях дані психологічної науки. Так, спираючись на ідею про існування трьох типів сприйняття (зорове, слухове, м'язове), він запропонував застосовувати і комбінувати візуальні, слухові і моторні методи навчання. Окрім педагогіки, цікавився філософією (у праці «Логіка волі», 1902, вперше ввів у науковий обіг термін «аксіологія») та соціологією моралі і права (вважав, що мораль цілком може бути об’єктом соціологічного дослідження внаслідок важливості соціальних факторів у формуванні моралі). Помер Поль Лапі 24 січня 1927 р. в Парижі. Read more

5 All day: Борис Букреєв: 160 років All day 05.09.2019 160 років від дня народження Бориса Букреєва (1859–1962), українського математика Борис Якович Букреєв народився 5 вересня 1859 у місті Льгові Курської губернії (тепер Курської області Росії). Закінчив з срібною медаллю курську класичну гімназію. У 1878 вступив на фізико-математичне відділення факультету природничих наук Київського університету Святого Володимира. Закінчивши університет в 1882, був залишений при ньому для підготовки до професорського звання. З 1884 по 1886 викладав геометрію на Вищих жіночих курсах. В 1886, після здачі магістерського випробування, отримав звання приват-доцента по чистій математиці. Навесні 1887 захистив магістерську дисертацію «Про розкладання трансцендентних функцій на приватні дроби», а в 1889 – докторську «Про фуксові функції нульового рангу з симетричним основним полігоном» і зайняв кафедру чистої математики в університеті святого Володимира. У 1887 Б. Я. Букреєв їде у творче відрядження за кордон, де стажується в Берлінському університеті та Шарлотенбурзькій політехніці. Там слухає лекції з теорії гіпереліптичних функцій К. Вейєрштрасса, з теорії абелевих функцій та лінійних диференціальних рівнянь Л. Фукса, з теорії чисел Л. Кронекера, з фізики Г. Гельмгольца та інших. Під впливом цієї блискучої плеяди найвидатніших математиків та фізиків ХІХ століття складаються основні математичні інтереси молодого вченого. Педагогічна діяльність Бориса Букреєва не обмежувалася університетом. Він був професором у Київському політехнічному інституті, з 1906 викладав математику на Київських вищих жіночих курсах, очолював кафедру геометрії в Київському вищому інституті народної освіти та в Фізико-хіміко-математичному інституті, деякий час – сектор геометрії в Математичному інституті АН УРСР, був засновником і активним діячем Київського математичного товариства, з 1893 — почесним, а потім найстарішим членом Московського математичного товариства. У 1920-х Б. Букреєв одним із перших почав читати лекції українською мовою, збирав і обґрунтовував українську математичну термінологію. У 1930 Борис Букреєв передав кафедру вищої математики в КПІ професору Михайлу Кравчуку, а сам перейшов у Київський університет, де завідував кафедрою геометрії до 1959, поки йому не виповнилося 100 років, а потім ще працював на кафедрі до 1962. Б. Букреєв – основоположник київської школи геометрії. Досліджував також питання диференціальної геометрії, теорію рядів, варіаційного числення. Ім’я Б. Букреєва займає одне з почесних місць в історії розвитку математики. За роки своєї багаторічної науково-педагогічної діяльності, що тривала понад 75 творчих років, Б. Букреєв написав 15 монографій про життя та діяльність В. Єрмакова, М. Ващенка-Захарченка, Г. Монжа та ін., понад 150 наукових праць, 7 підручників для вищої школи, виховав декілька поколінь учених, педагогів, інженерів. Імена його учнів – М. Кравчук, Б. Делоне, М. Чеботарьов та ін. Помер видатний український математик у 103-річному віці, 2 жовтня 1962 у Києві, похований на Байковому кладовищі (ділянка № 9). Read more

7 All day: Вацлав Пшихода: 130 років All day 07.09.2019 Вацлав Пшихода народився 7 вересня 1889 в с. Шани, поблизу м. Подєбради (Чехія). Після закінчення в 1914 Празького університету, викладав іноземні мови в середніх школах Чехії. Пшихода цікавився теоретичними проблемами педагогіки, протягом чотирьох років, починаючи з 1922, проходив стажування в США та Німеччині. З 1928 Вацлав Пшихода організовував в Чехословаччині експериментальні школи, де провів масштабні обстеження освоєння грамоти школярами. Після 1945 викладав в Карловому університеті в Празі. Пшихода був відомий також як методист з навчання іноземним мовам. За його ідеям були складені програми, методики і підручники. В галузі педагогічної теорії розробляв проблеми педагогічної психології. Відомою є його книга «Онтогенез людської психіки» (т. 1-4, 1963-1974). Вчений наголошував на підвищення мотивації навчання та індивідуалізації навчання. У книзі «Раціоналізація шкільної справи» (1930) обгрунтував необхідність реформ чехословацької системи освіти. Помер Вацлав Пшихода 18 листопада 1979, в Празі. Read more

9 All day: Іван Котляревський All day 09.09.2019 9 вересня виповнюється 250 років від дня народження першого класика нової української літератури, поета, драматурга, педагога - Івана Котляревського. Народився І. Котляревський 1769 р. в Полтаві, в родині дрібного чиновника. Навчався в Полтавській духовній семінарії. На останньому році навчання залишив семінарію. Спершу служив чиновником у полтавських канцеляріях, згодом вчителював у заможних родинах. Саме під час вчителювання, з 1794 р., розпочинається робота письменника над славнозвісною "Енеїдою". З 1796 р. по 1808 р., цілих дванадцять років, Котляревський перебував на військовій службі. За виявлену хоробрість у боях під час російсько-турецької війни та за уміле виконання дипломатичних доручень йому було надано чин капітана. У 1809 р. з’являється друком його знаменита поема у чотирьох частинах "Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И. Котляревским". З 1810 р. і до кінця свого життя Іван Котляревський живе в Полтаві, працює наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян, навчально-виховного закладу, в якому навчання відбувалося за програмою гімназії. З 1827 р. - попечитель "богоугодних закладів" Полтави. І. Котляревський зарекомендував себе як талановитий педагог і організатор освітнього процесу. Увесь цей час письменник не поривав з творчою діяльністю, захоплювався театральною справою. У 1818 р. його призначають директором Полтавського театру. З метою збагачення репертуару він створює драму "Наталка Полтавка" і водевіль "Москаль-чарівник", які з успіхом було поставлено у 1819 р. Так, на полтавській сцені, з початків нової української драматургії зародився національний професійний театр. В останні роки життя Іван Петрович майже не виїжджає з Полтави. 1835 р. через хворобу залишає службу і йде у відставку. Помер І. Котляревський 29 жовтня 1838 р. На похорон зібралося населення всього міста, виявляючи свою глибоку шану великому діячеві. На могилі письменника було споруджено пам’ятник із написом: «Майор И. П. Котляревский, сочинитель «Энеиды на малорусском наречии». Творчість І. Котляревського ознаменувала собою початок нової ери української літератури. Із творчого доробку письменника починається потужний рух національного відродження. Поема "Енеїда", над якою І. Котляревський працював майже три десятиліття, стала епохальним за своєю громадською і художньою значущістю явищем у духовному житті українців. Read more

15 All day: Михайло Биковець: 125 років All day 15.09.2019 125 років від дня народження Михайла Биковця (1894 –1937), українського письменника, літературного критика, педагога Михайло Миколайович Биковець народився 15 вересня 1894 у селі Шершнева Балка Зінківського повіту на Полтавщині у родині фельдшера. Закінчив 8 класів Миргородської чоловічої гімназії у травні 1917. Це дало йому змогу вчителювати. Спочатку він працював у Чернігівському педінституті, а у 1918-1920 – інспектором культурно-просвітницького відділу Миргородського союзу споживчих товариств. Згодом – членом колегії Зінківського повітового відділу народної освіти. З 1921 по 1923 працював інспектором губернського відділу соціального виховання (губсоцвих) в Полтаві, одночасно перебуваючи заступником завідуючого губсоцвиху і редагуючи журнал «Новими стежками». У 1923 М. Биковця переводять до відділу охорони дитинства Головсоцвиху Наркомосу в Харкові. Починав він там інспектором, а з липня 1924 до січня 1925 працював головним інспектором відділу охорони дитинства. Але, як зазначав сам М. Биковець, він був насамперед учителем, а спеціальністю своєю вважав історію, українську мову та журналістику. Робота з дітьми була його покликанням, і не дивно, що у «Плузі» Биковцю доручать очолювати секцію дитячої літератури. Як головний інспектор Головсоцвиху М. Биковець приймає ряд важливих рішень щодо відомої колонії для важких дітей та підлітків ім. Горького (завідувач Антон Макаренко). Михайло Миколайович також бере участь у різних зборах міського, республіканського та союзного рівня, на яких вирішуються питання допомоги голодуючим дітям, покращення їх матеріального й культурного добробуту та соціально-правової охорони неповнолітніх. У цей час він друкує багато статей в наукових та педагогічно-освітніх журналах, а також у бюлетені губвідділу наросвіти, про роль літератури у вихованні дітей та про роботу дитячих виховних установ та закладів. У березні 1925 М. Биковець переходить працювати до Держвидаву України (ДВУ) до відділу дитячої книги. Це був переломний період в його житті. Він спілкувався з тими, кого вже тоді вважали значними українськими поетами та письменниками. Серед них – Василь Блакитний, Микола Хвильовий, Сергій Пилипенко, Володимир Сосюра та багато інших. Упродовж 1920-х років, коли повним ходом йде українізація, Биковець публікує різноаспектні праці з історії літератури та культури, журналістські довідки, критичні есеї, огляди літературних журналів, рецензії на нові прозові твори та вірші. Основні праці М. Биковця – нариси, рецензії на періодичні видання, літературно-критичні статті про творчість українських письменників: Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Остапа Вишні та ін. Він писав статті про роль літератури у вихованні дітей, про театральне мистецтво тощо, упорядкував і видав збірку п'єс і естрадного матеріалу до весняної засівної кампанії та колективізації «Отак то тепер» (1930) та ін. 1937 М. Биковця заарештували за звинуваченням у «приналежності до антирадянської української націоналістичної терористичної організації». 22 жовтня цього року на закритому засіданні йому оголосили вирок про розстріл. Наступного дня М. Биковця стратили. Read more

17 All day: Володимир Дурдуківський: 145 років All day 17.09.2019 «Школі і дітям я віддав усі свої сили, знання й енергію, без школи не жив і не знаю, чи зможу жити… Школа то є найкраща, найдорожча і найцінніша для мене – вона моє життя…» Володимир Дурдуківський Володимир Федорович Дурдуківський народився 17 вересня 1874 в с. Пединівці на Уманщині у сім’ї священика. В 1899 р. закінчив Київську Духовну академію, де і розпочав свій педагогічний шлях. В. Дурдуківський був одним із організаторів видавництва «Вік», членом редакції та постійним співробітником журналу «Киевская старина»; друкувався під псевдонімом В. Мировець на історичні й літературні теми. У 1896–1897 – член комісії зі складання «Історичного словника українських діячів» під керівництвом В. Антоновича і М. Грушевського. У 1906 Володимир Федорович бере активну участь у створенні київської «Просвіти». Пізніше – у заснуванні Всеукраїнської спілки вчителів, у створенні й діяльності Товариства шкільної освіти. Згодом свої міркування про педагогічну діяльність, враження та емоції він викладає на сторінках першого педагогічного журналу «Світло», який виходив в 1910-1914. Був членом редколегії та активним дописувачем педагогічного часопису «Вільна українська школа». У 1917 у Києві створена Перша українська гімназія, де з першого дня В. Дурдуківський працював учителем української мови і літератури, а невдовзі став її беззмінним директором. Володимир Федорович поєднував педагогічну роботу з науково-популяризаторською. Ще з 1919 він активно працював у Всеукраїнській академії наук (ВУАН): виконував обов’язки голови термінологічної комісії, члена-редактора «Комісії словника живої мови». Пізніше, 14 травня 1925, при ВУАН було засновано Науково-педагогічне товариство, утворене з науково-педагогічної комісії, очолюваної В. Дурдуківським. Володимир Дурдуківський був заарештований у липні 1929 у справі СВУ. Показовий судовий процес проходив у Харківському оперному театрі з 9 березня по 19 квітня. Згідно з рішенням суду, Володимира Федоровича було засуджено до восьми років ув’язнення, але невдовзі він був помилуваний і в 1930 випущений на волю. 28 грудня 1937 В. Дурдуківського знову заарештували за «антирадянську діяльність», тобто висунуто було ті самі звинувачення, за які його вже засуджували в 1929 р. За вироком «трійки» він був розстріляний 16 січня 1938. З електронними копіями статей В. Дурдуківського, які зберігаються у фондах Педагогічного музею України, можна ознайомитися за посиланням: http://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/vistavki_2011_2014/chola_moie_zhittia/ Read more

18 All day: Іван Рижський: 260 років All day 18.09.2019 260 років від дня народження Івана Рижського (1759–1811), українського філософа, логіка, професора і першого ректора Харківського університету Іван Степанович Рижський народився 18 вересня 1759 в Ризі, у родині парафіяльного священника. Восьмирічним хлопчиком він був зарахований до Псковської семінарії. Потім була семінарія при Троїцько-Сергіївській лаврі. Керівництво семінарії звернуло увагу на винятково здібного учня і по закінченні запропонувало йому залишитися викладати у цьому навчальному закладі, де він читав курси історії, риторики, поезії і філософії. Восени 1786 Івана Степановича запрошують на посаду викладача Санкт-Петербурзького гірничого училища, яке невдовзі було перейменовано на Гірничий кадетський корпус. Майже 17 років він читав лекції з латини, історії, географії, риторики і логіки для студентів старших курсів. Водночас Іван Степанович приділяв велику увагу навчально-видавничій роботі. Так, підручники І. Рижського з логіки і риторики — «Умословие, или умственная философия» та «Опыт риторики...» — неодноразово перевидавалися. У 1802 І. Рижський стає членом Імператорської Російської академії наук, а в лютому 1803 його затверджують професором Харківського університету. Багато зусиль, енергії, знань віддав І. Рижський становленню цього навчального закладу, тут надзвичайно яскраво проявилися його якості організатора і педагога. Урочисте відкриття університету відбулося 29 січня 1805. Наступного дня Івана Рижського обрали ректором. Протягом шести років він був керівником цього закладу. Ректорство І. Рижського припало на досить складні часи — то був нелегкий період становлення університету. Обладнання навчальних приміщень, добір кадрів, студентські справи, різноманітні господарські проблеми, — ось далеко не повний перелік того, чим доводилося займатися ректору. Про його дивовижну працездатність свідчить хоча б те, що протягом семи років І. Рижський брав участь майже у 720 засіданнях правління університету (на рік приблизно 100). Свою захопленість наукою Іван Степанович прагнув передати студентству. Очолюючи в університеті кафедру красномовства, віршування і російської мови, він намагався не тільки підняти свої лекції до рівня кращих зразків ораторського мистецтва, а й водночас подати матеріал цікаво і яскраво. Ректор був автором «Науки стихотворства...» (1811). Іван Степанович був наділений яскравим педагогічним талантом. За роки свого ректорства він зумів створити в Харківському університеті стиль взаємоповаги, доброзичливості і свободи думки. Загальновідомо, що моральні якості людини витримують суворий іспит тоді, коли їй надається влада над іншими людьми. За спогадами сучасників, І. Рижський був демократичним і простим у спілкуванні, при цьому тримався з гідністю, але без зверхності і погорди. Авторитет його був незаперечним, а чесність і добропорядність викликали щиру пошану колег і студентів. Помер Іван Рижський 14 березня 1811 р. у Харкові. Read more

19 All day: Олександр Павлович: 200 років All day 19.09.2019 Олександр Павлович народився 19 вересня 1819 в с. Шариське Чорне (нині Словаччина). Початкову школу закінчив у Львові, далі навчався в Трнавській духовній семінарії, де вивчав поетику, риторику, філософію, літературу польських, німецьких, чеських та словацьких авторів. Починаючи з 1847, працював вихователем у с. Куримі, бібліотекарем у Пряшеві, потім близько 13 років — священиком та педагогом у Біловежі та 37 років у Свиднику. Олександр Павлович — літературно-громадський діяч, просвітитель, автор віршів для дітей, що містять педагогічні та патріотичні поради про правильне їх виховання й поведінку, про любов до батьків та Батьківщини. Вірші поета так і не були видані за його життя єдиним збірником, але кілька разів перевидавались після смерті, наприклад у 1955 у Пряшеві. Кращі твори Павловича написані місцевим діалектом з елементами «язичія». Мова у Павловича вузько місцева і не виходила за межі пряшівського діалекту; не випадково називають його «маковіцьким соловієм». Друкувався в часописах «Вєстник», «Зоря галицька», «Листок», «Наука», «Слово». Помер Олександр Павлович 25 грудня 1900 в м. Свиднику. Read more

21 All day: Дмитро Балика: 125 років All day 21.09.2019 Дмитро Андрійович Балика народився 21 вересня 1894 в м. Седнів Чернігівської області в родині педагога. Закінчив Чернігівське реальне училище (1912), Петроградський Політехнічний інститут (1916), Педагогічне відділення Томського університету (1920). У 1916–1920 Д. Балика працював (послідовно) бібліотекарем у Росії (Башкортостан, Томськ). У Києві працював з 1921 у показовій бібліотеці Військово-політичної школи Українського військового округу. Його наукові розвідки того часу спрямовані на створення предметного каталогу, бібліотечної технології, методики спілкування з читачем. З 1925 у Всенародній бібліотеці України (нині НБУ ім. В. Вернадського) Дмитро Андрійович досліджував проблеми книгознавства та вивчення читацьких інтересів. Склав бібліографічний покажчик «Вивчення українського читача» (1925), до якого ввійшли праці Б. Грінченка, П. Куліша, І. Франка та ін., відомості про культурно-просвітницькі громади, українознавчі видання, заборонені на території України. Цей покажчик – одна з перших в Україні спроб розкрити проблему дослідження читача. Очолюючи Кабінет вивчення книги і читача у Всенародній бібліотеці України, він обґрунтував класифікацію читачів бібліотек за 12-ма основними соціальними групами, окреслив аналітичні та синтетичні методи для вивчення читачів і читання в бібліотеках, а також удосконалив методику організації і проведення досліджень читацьких груп, їх інтересів, запитів з урахуванням видів і типів книгозбірень у місті та в селі. У 1920-х обґрунтував теорію бібліологічної педагогіки. Д. Балика брав участь у підготовці бібліографічного покажчика та списків, що друкувалися на сторінках журналу «Життя і революція», «Україна» та ін., зокрема уклав бібліографію М. Драгоманова, І. Франка. Опрацьовував питання теорії і методики рекомендаційної бібліографії, вирішував питання співвідношення рекомендаційної бібліографії та критики, відмінності критичної та бібліографічної оцінки літератури. Виступав з доповідями на багатьох бібліотечних і бібліографічних з’їздах, конференціях, нарадах в Україні та Росії. Працював в Українському науковому інституті книгознавства (1927–1930). У зв’язку з критикою діяльності цього інституту за відрив від «конкретних» завдань соціалістичного будівництва і «націоналістичний» ухил, Д. Балиці довелось переїхати до м. Горького, де він працював у місцевому університеті, також керував кафедрою бібліотекознавства в Горьківському педагогічному інституті (з 1930). Дмитро Андрійович був одним із засновників Горьківської обласної бібліотеки. Помер Дмитро Балика 09 квітня 1971 в м. Горький (нині Нижній Новгород, РФ) Read more

23 All day: Яким ЯРЕМА: 135 років All day 23.09.2019 Яким Якимович Ярема народився 23 вересня 1884 в с. Арламівська Воля Мостиського повіту Галичини. У 1895 вступив до гімназії в Перемишлі. З 1903 навчається у Львівському університеті, студіював філософію і філологію. Завдяки гарним успіхам, отримав стипендію на продовження навчання в університеті м. Ґрац (Австрія). Після закінчення студій здобув право викладати німецьку мову та літературу у середніх школах з українською, польською та німецькою мовами навчання. Свою педагогічну діяльність розпочав у гімназії м. Самбір (1909–1910), а в 1911–1914 працював в українській гімназії Тернополя. Під час Першої світової війни був мобілізуваний в австрійську армію, де потрапив до полону (1915). Майже два роки перебував у саратовському таборі для військовополонених. У листопаді 1917 Ярема повернувся до Києва. З 1918 перебуває в Чехії, де у 1923–1930 викладав в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова (з 1925 – завідувач кафедри педагогічної психології); директор української гімназії в м. Ржевиця (1925–1928). 1930 повернувся до Тернополя, де влаштовується вчителем в гімназію «Рідна школа». У 1932 заснував Подільський музей при Кружку «Рідної школи». З приходом радянської влади Я. Ярему обирають директором створеної на основі української гімназії середньої школи №1 у Тернополі. Як педагог, Я. Ярема розробляв психолого-педагогічні засади організації навчально-виховного процесу, зокрема проблеми вивчення учнів методом психографічної схеми, яка докладно описана ним у книзі «Психографія в школі» (Прага, 1925). У праці «Українська духовість в її культурно-історичних виявах» (1937) вчений досить гостро висловлюється про недоліки соціальної психіки й напрями морально-психологічного виховання української молоді: «Мусимо, отже, випалити білим залізом з душ жовтаву ненависть до себе, зелену зависть до успіхів товаришів, синю злобу легковаження творчих одиниць, чорне інтриганство, блідий до смерти еґоцентризм, сіру безвільність, безбарвну безідейність, блакитне самсобіпанство, фіолєтне рабство супроти чужої, а червону бунтівничість супроти власної влади. Тоді виховна література, переведена в життя бурсами і доростом кружків Рідної школи, перетворить наше громадянство з розпинаючих і самопожираючих себе одиниць у здисципліновану суспільність, яка, осягнувши державу, зможе її задержати в руках». Від січня 1941 викладав в Львівському університеті, працював в Інституті літератури АН УРСР. Протягом німецької окупації викладав у Політехнічному інституті, працював над великим українсько-німецьким словником. У 1950–1962 –завідувач кафедри іноземних мов Львівського зооветеринарного інституту (нині Академія ветеринарної медицини). Двічі обирався депутатом Львівської міської ради. Помер Яким Ярема у Львові 15 грудня 1964 року. Похований на Личаківському цвинтарі. Read more

30 All day: Спиридон Кархут: 150 років All day 30.09.2019 150 років від дня народження Спиридона Кархута (1869–1931), священника УГКЦ, мовознавця, педагога Спиридон Васильович Кархут народився 30 вересня 1869 в с. Новосілка-Костюкова, нині Новосілка Заліщицького р-ну Тернопільської області. 1887 закінчив Львівську академічну гімназію, а також богословський (1891) та філософський (1903) факультети Львівського університету. 1892 рукопокладений на священика та скерований на Станіславщину (нині територія Івано-Франківської області). У 1903–1906 – учитель чоловічої гімназії і водночас викладач Українського інституту для дівчат у Перемишлі. Від 1906 – у Львові: викладач катехизму і класичних мов в Українській академічній гімназії, водночас – один із засновників та перший директор і вчитель латинської і грецької мов 1-ї української приватної дівочої гімназії Сестер Василіянок у Львові. Від 1908 – радник Митрополичої греко-католицької консисторії. У жовтні-листопаді 1918 – член Української Національної Ради ЗУНР. Професор (від 1929), декан філософського факультету (1930–1931) Греко-католицької богословської академії. Спиридон Кархут як представник духовенства сприяв відновленню роботи Українського християнського союзу, який від 1923 р. отримав назву «Українське християнсько-народне сторонництво». У програмі організації говорилося, що поглиблення й утвердження національної самосвідомості може вивести народ із занепаду після війни: «Хочемо політично образувати широкі верстви народні, поглиблювати і утверджувати в них почуття і свідомість української державності, щоби весь народ був у силі берегти своєї державної самостійності і суспільного ладу». Спиридон Васильович брав активну участь у діяльності «Учительської громади» – одного з провідних учительських товариств Галичини (у 1926–1927 – голова товариства). С. Кархут – редактор «Служебника» (1925), автор «Граматики української церковнослов’янської мови сучасної доби в зв’язку з старослов’янською мовою: Фономорфологія» (1925). Переклав із давньогрецької мови та видав із власною передмовою «Плютарха життєпись Перікля», упорядкував для учнів гімназій «Вибір з письм римских елєгіків Катулля, Тибулля, Проперція і Овідія» (1911). Помер Спиридон Кархут 14 березня 1931 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі. Read more