Лист Василя Сухомлинського до Олександра Дзеверіна від 24 січня 1959 р.

Педагогічний музей України

Лист Василя Сухомлинського до Олександра Дзеверіна від 24 січня 1959 р.

Events in Февраль 2023

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Педагогічні читання «Актуальні питання творчого використання ідей В. Сухомлинського у вихованні національної свідомості»

Вебінар «Педагогині: Надія Шульгина-Іщук»

Семінар керівників музеїв закладів освіти Львівщини «Сучасні форми роботи шкільного музею»

Запрошуємо з користю провести осінні канікули

«Розвиток мовної творчості» у музеї Павла Тичини

«Чому луцький слоник залишився один?» або «Забуті пам’ятники міста Луцька»

Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція «Українське краєзнавство в соціокультурному просторі: історичні ретроспекції та виклики сучасності»

Екскурсія Золотоворітським кварталом від Музею Києва

Цікавий майстер-клас «Клаптикова історія»

До музею завітали переможці Міжнародного конкурсу з українознавства

All day: Григорій Боришполець: 125 років

All day: Никифор Григоріїв: 140 років

All day: Василь Каразін: 250 років

All day: Микола Вербицький: 180 років

All day: Іван Бажанський: 160 років

All day: Наталя Забіла: 120 років

Національної академії педагогічних наук України

Name: Наталя Забіла: 120 років
Start: 2023-03-05T00:00:00+02:00
End: 2023-03-05T23:59:59+02:00

Posted on 13.10.2024 by admin

Версия
Скачать 15
Размер файла 246 КБ
Дата создания 13.10.2024
Завантажити

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Педагогічні читання «Актуальні питання творчого використання ідей В. Сухомлинського у вихованні національної свідомості»
Posted on 30 октября, 2024 Posted by admin
Вебінар «Педагогині: Надія Шульгина-Іщук»
Posted on 29 октября, 2024 Posted by admin
Семінар керівників музеїв закладів освіти Львівщини «Сучасні форми роботи шкільного музею»
Posted on 28 октября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Запрошуємо з користю провести осінні канікули
Posted on 28 октября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
«Розвиток мовної творчості» у музеї Павла Тичини
Posted on 28 октября, 2024 Posted by Валентина Єфімова

«Чому луцький слоник залишився один?» або «Забуті пам’ятники міста Луцька»
Posted on 9 мая, 2016 Posted by admin
Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція «Українське краєзнавство в соціокультурному просторі: історичні ретроспекції та виклики сучасності»
Posted on 20 августа, 2016 Posted by admin
Екскурсія Золотоворітським кварталом від Музею Києва
Posted on 10 мая, 2022 Posted by Валентина Єфімова
Цікавий майстер-клас «Клаптикова історія»
Posted on 2 октября, 2023 Posted by Валентина Єфімова
До музею завітали переможці Міжнародного конкурсу з українознавства
Posted on 6 апреля, 2018 Posted by Валентина Єфімова

7 All day: Григорій Боришполець: 125 років All day 07.02.2023 125 років від дня народження Григорія Боришпольця (1898–1954), українського педагога, фахівця з історії педагогіки та методичної роботи в школі Григорій Михайлович Боришполець народився 7 лютого 1898 в селі Гоголів на Київщині. 1918 закінчив Вінницький учительський інститут і розпочав педагогічну діяльність. На початку 1920-х учителював у 7-річній школі в рідному селі. Науково-дослідну роботу розпочав з 1930, поєднуючи її з викладацькою діяльністю у вищій школі. У другій половині 1930-х викладав педагогіку в Кременчуцькому учительському інституті, де навчався Василь Сухомлинський (нині – Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського); у 1940 – працював старшим викладачем Херсонського державного педагогічного інституту (нині – Херсонський державний університет). В 1948 захистив кандидатську дисертацію з історії педагогіки на тему «Історія розвитку гімназійної освіти в Росії в першій чверті ХІХ ст.» Після Другої світової війни переїхав до Києва, де у 1949–52 працював доцентом кафедри педагогіки Київського державного педагогічного інституту ім. О.М. Горького (нині — Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова). Тоді кафедра займалася дослідженням проблеми сімейного виховання. Працюючи над науковою темою «Співробітництво школи й родини», Г. Боришполець обґрунтував кілька положень, які актуальні й сьогодні. Вчений наголошував, що обов’язковою складовою сімейного виховання має бути читання казок та оповідань дітям-дошкільникам, і на це потрібно відводити достатньо часу. Важлива роль у співпраці родини зі школою, на його думку, належить роботі батьківського комітету, який повинен мати декілька комісій, кожна з яких опікуватиметься своїм колом питань. Педагог пропонував створити такі комісії: всеобучу, педагогічної пропаганди, навчально-виховну, культурно-масової роботи, санітарно-господарську. Г. Боришполець – автор понад 30 наукових праць з питань історії педагогіки та методичної роботи: «Батькам про «Правила для учнів» (1950), «Як організувати роботу методоб’єднань учителів сільських шкіл» (1950), «Школа і сім’я» (1951), «Робота батьківського комітету в школі» (1952) та ін. З 1952 і до кінця життя Г. Боришполець працював завідувачем відділу педагогіки Українського науково-дослідного інституту педагогіки (нині – Інститут педагогіки НАПН України). У 1951 Григорій Боришполець став науковим керівником кандидатської дисертації Василя Сухомлинського «Директор школи – керівник навчально-виховної роботи». Спілкувалися вони під час приїздів В. Сухомлинського до Києва та у форматі листування. Почалося це листування у квітні 1951 і тривало до останніх днів життя Г. Боришпольця, а далі В. Сухомлинський писав уже дружині свого наукового керівника, підтримуючи її після втрати чоловіка. В. Сухомлинський захистив дисертацію у лютому 1955, уже після смерті Г. Боришпольця. Помер Григорій Боришполець 6 вересня 1954. Похований у Києві на Новобайковому цвинтарі. Read more

9 All day: Никифор Григоріїв: 140 років All day 09.02.2023 140 років від дня народження Никифора Григоріїва (1883-1953), українського громадсько-політичного діяча, письменника, педагога, міністра освіти в уряді УНР Никифор Якович Григоріїв народився 9 (21) лютого 1883 в с. Бурти Черкаського повіту на Київщині (нині село Шполянського району). Він був тринадцятою дитиною у родині сільського вчителя Якова Карповича Григоріїва. Проте до трьох років він втратив 10 сестер і братів та матір. Здобувши професію агронома у Городищенській сільськогосподарській школі (1900), він два роки працював конторщиком у маєтку поміщика. У 1902 переїздить до Києва, де отримує роботу спочатку в бібліотеці Київського товариства Грамотності, а пізніше - у статистичному відділі управління Південно-Західними залізницями. З 1903 H. Григоріїв входить до осередку партії соціалістів-революціонерів, учасники якого опікувалися переважно тим, як дати освіту народу (селянству). Під впливом ідей відродження української освіти на селі Н. Григоріїв складає іспит на вчителя повітової школи і у 1905 розпочинає свою педагогічну діяльність спочатку у м. Сквирі Київської губернії, потім у Бердичівській початковій школі. У 1907 його переводять у 2-класну школу м. Кам'янця-Подільського, де він активно включається у культурно-просвітницьку діяльність міста, ввійшовши до місцевих «Просвіти» і Товариства українських поступовців, організовує українські книгозбірні, нелегальні курси з вивчення української історії, проводить літературно-музичні вечори для молоді. Під час І Світової війни у 1915 Никифор Якович був мобілізований до російської армії у якості військового урядовця. Та навіть тут він не припинив свою наукову діяльність і розпочав написання книги «Історія українського народу». Намагаючись обґрунтувати важливість використання місцевого матеріалу з освітньо-виховною метою, публікує у 1919 книгу для читання «Історія України, виложена народними думами та піснями». У 1917-1921 Н. Григоріїв долучився до розвитку української освіти, виконуючи обов’язки міністра освіти і товариша міністра освіти в урядах В.Голубовича (січень 1918), Б.Мартоса (червень- серпень 1919), І.Мазепи (серпень 1919 - травень 1920). Цей період характеризувався переходом початкової школи на українську мову навчання, введенням обов'язковості української мови в учительських семінаріях, створенням українських гімназій. У листопаді 1920 Н. Григоріїв після остаточного падіння УНР змушений був емігрувати з дружиною Ганною Петрівною та сином Мирославом на територію Польщі, а у 1921 - до Чехословаччини, де став співорганізатором низки українських наукових установ, зокрема Українського соціологічного інституту в Празі, в якому працював завідувачем відділу народознавства і заступником директора (1923-1938). У 1938 переїхав до США, де з 1949 керував українським відділенням радіостанції «Голос Америки». Помер Никифор Григоріїв 5 серпня 1953 в Нью-Йорку. Read more

10 All day: Василь Каразін: 250 років All day 10.02.2023 250 років від дня народження Василя Каразіна (1773–1842), українського вченого, просвітителя і громадського діяча, засновника Харківського університету Народився Василь Назарович Каразін 10 лютого 1773 в с. Кручик (тепер Харківська область). В 1783, після смерті батька, родина переїхала до Вільшани, де в будинку вітчима він зустрічався з Григорієм Сковородою. Дитячі спогади про це знайомство Василь Назарович проніс через усе життя. У січні 1791 вступив на військову службу, після завершення якої у 1795 оселився у своєму маєтку в с. Кручик. У 1802 В. Каразін займає провідну посаду у щойно створеному Міністерстві народної освіти та починає реалізовувати ідеї щодо заснування університету в Харкові. Він провів велику роботу з підготовки громадської думки, збору коштів, необхідних для відкриття університету, наполягав відкрити бібліотеку, де були б книжки з усіх галузей діяльності майбутнього університету – з історії, математики, фізики, медицини, теології, військової справи. У січні 1803 уряд видав указ, яким дозволяв відкрити університет у Харкові. А вже у червні 1804 В.Каразіна звинуватили у використанні державних коштів без дозволу начальства, позбавили права втручатися у справи університету та звільнили зі служби в Міністерстві народної освіти. Вже без його участі 17 січня 1805 було відкрито Харківського університет. У 1806 В. Каразін повертається до рідного села Кручик, де за його сприяння була відкрита єдина на всю Слобожанщину початкова школа для дітей кріпаків. Викладали у школі місцевий священик та вчитель, праця якого оплачувалася за рахунок селянства. Першими учнями були 6–8-річні хлопчики, які навчалися від 1-го до 3-ого класу. Спеціально для вчителів В. Каразін уклав посібники – церковний та громадський катехізиси. У школі дітей вчити читанню, письму, арифметиці та співам. Навчальний рік тривав із середини жовтня до Великодня. У 1811 В. Каразін створив Філотехнічне Товариство для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості в Україні. У цей час він видає низку робіт, присвячених сільському господарству, метеорології. Величезну увагу він приділяв хімії, тому для проведення дослідів у Кручику було збудовано велику лабораторію. В листопаді 1820 В. Каразіна заарештували й відправили до Шліссельбурзької фортеці за звинуваченням у підбурюванні до збройного повстання. Вченого протримали у фортеці майже шість місяців. Навесні 1821 його відправили під нагляд до власного маєтку. Упродовж тривалого часу, аж до середини 1830-х років, він не мав права з’являтися у великих містах. Йому не дозволяли обіймати навіть незначні посади. Так, знаючи, в якому незадовільному стані опинилася створена ним бібліотека Харківського університету, В. Каразін подав прохання про призначення в університеті бібліотекарем, але йому відмовили. Помер Василь Каразін Назарович 16 листопада 1842 в Миколаєві. Пам’ятники Василю Каразіну встановлено в Харкові та в його рідному селі Кручик. Його ім’я носять вулиця в Харкові, а також площа і вулиця в Богодухові, а з 1999 Харківський національний університет. Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках» 250 років із дня народження Василя Каразіна відзначається на державному рівні. Read more

13 All day: Микола Вербицький: 180 років All day 13.02.2023 180 років від дня народження Миколи Вербицького (1843–1909), українського поета, педагога Микола Андрійович Вербицький народився 13 лютого 1843 в Чернігові у дворянській родині. Батько був секретарем Чернігівської губернської управи. Після закінчення в 1860 Чернігівської гімназії, М.Вербицький вступив до Київського університету, звідки був виключений за участь в українофільському русі. Продовжив навчання в Петербурзькому університеті, але за участь у студентських виступах опинився під поліцейським наглядом і був висланий до Києва. Тут в університеті склав екстерном екзамени і після отримання диплома (1864) працював учителем у Полтаві. Згодом переїхав до Чернігова, з 1866 викладав словесність в місцевій чоловічій та жіночій гімназіях, а також у жіночому пансіоні Осовської, навчав майбутню велику актрису Марію Адасовську (Заньковецьку). Брав активну участь у громадському житті Чернігова 1860-х – початку1870-х, спілкувався з Леонідом Глібовим, Пантелеймоном Кулішем, Опанасом Марковичем, Василем Білозерським та іншими діячами культури. У 1874 М.Вербицький був висланий як «неблагонадійний» з України до Рязані, а потім до Орла, де займався педагогічною діяльністю. Повернувся до України в 1900. Останні 9 років свого життя провів у Чернігові, займаючись публіцистикою та громадською діяльністю. Помер 27 листопада 1909. Як поет почав друкуватися 1862 в журналі «Основа» під псевдонімом «Миколайчик Білокопитий». Пізніше друкувався в журналах «Літературно-науковий вісник», «Правда», «Зоря», газетах «Черниговские губернские ведомости», «Черниговский листок», альманахах «Розвага», «З потоку життя» та ін. У Чернігівському історичному музеї ім. В.В.Тарновського зберігаються два листи М. Вербицького, написані ним вже на схилі життя. Обидва вони адресовані українському видавцеві Олексі Коваленку. В одному з них, датованому 1 грудня 1906, М. Вербицький, ніби підводячи підсумок творчості, найкращим своїм твором називає вірш «На спомин», присвячений його приятелю, українському фольклористу, етнографу Павлу Чубинському. Другий лист стосується тексту українського гімну «Ще не вмерла Україна». Лист не датований. Припускають, що написаний він був в проміжку між 1905 і 1906. В цьому листі М.Вербицький свою причетність до написання гімну пояснив так: «Гімн «Ще не вмерла Україна» написав покійний Павло Чубинський (моїх є там усього дві стрічки)». Микола Вербицький – дід українського поета доби Розстріляного відродження Марка Вороного (1904-1937) та тесть поета Миколи Вороного (1871-1938), також знищеного комуністами. Пам’ять Миколи Вербицького увічнена встановленням пам’ятної дошки та бронзового барельєфу на його будинку в Чернігові. В підготовці тексту використано матеріали сайту Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського: https://cutt.ly/p9Ydx8G Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках» 180 років із дня народження Миколи Вербицького відзначається на державному рівні. Read more

26 All day: Іван Бажанський: 160 років All day 26.02.2023 160 років від дня народження Івана Бажанського (1863–1933), українського письменника і педагога Іван Миколайович Бажанський народився 26 лютого 1863 в с. Дорошівці, нині Чернівецької області. Навчався у сільській православній народній школі, але її не закінчив через брак грошей.1880 батьки віддали Івана до Чернівецької учительської семінарії.1886 він успішно склав іспити та отримав диплом педагога. Працював у с. Лужани учителем. У 1887–1911 вчителював і був директором у трикласній школі с. Вікно. Саме там одружився з Оленою Жибачинською, яка через п’ять років померла, полишивши йому синів Євгена та Лонгіна, які теж невдовзі відійшли у вічність. У 1896 він одружився Веронією Іваницькою; вони мали доньок – Ольгу та Наталку. Від сімейних трагедій рятувався у безперервній учительській роботі, письменницькому натхненні та громадській активності. Іван Бажанський активно працював у філії товариства «Руська бесіда», відомій як «Руська школа». У конкурсі на кращу назву дитячого журналу, що проводила газета «Буковина», редагована Осипом Маковеєм, перемагає його «Ластівка», яку потім видає саме товариство «Руська школа» та редагує відомий громадсько-політичний, культурний та освітній діяч Омелян Попович. У 1888-1890 Іван Миколайович активно виступав на вчительських конференціях з матеріалами про організацію роботи народних шкіл, які публікувались у «Педагогічних листках». А ще Бажанський – член редакційного комітету педагогічного часопису «Промінь», збирач фольклору, дослідник етнографії краю. Напевне, все це сукупно з обізнаністю про європейські досягнення (педагог і письменник у ці роки також здійснив подорож Європою, відвідавши Відень, Будапешт, Прагу та інші міста) і спонукало його захопленню ще й фотографічною справою. З 1911 направлений на роботу у Вашківці Вижницького повіту, куди його переводять на посаду директора дівочої школи. Пізніше стає інспектором українських народних шкіл цього ж повіту. Наприкінці XIX – початку XX століття Іван Миколайович виступив з художніми творами (поезії, оповідання, нариси) на педагогічні та морально-етичні теми; друкувався в чернівецьких часописах і календарях – «Буковина», «Руська рада», в дитячому виданні «Ластівка» та ін. Автор поеми «Пропасть», оповідань і нарисів з народного життя («Мертвецька Єлена», «З моєї подорожі до Сучави»). У 1926 Іван Бажанський вийшов на пенсію. Відійшов у вічність 1933 року в місті Вашківці, де й похований. У пам'ять про нього у 1993 у місцевій гімназії м. Вашківці було відкрито літературний музей Івана Бажанського. Тут представлені оригінальні поштівки «Grussaus Waschoutz», рідкісне зібрання меморіальних речей невтомного педагога, документів шкільництва про становлення української національної освіти, поетичних і прозових творів, фотографій письменника. Спогади родини про його життя і працю, зокрема онуки Зірки Колотило, друзів, послідовників експонуються на тлі історичних подій в умовах Першої світової війни фронтових Вашківців. Радимо прочитати: Ювілейний рік Івана Бажанського: http://magiabukoviny.blogspot.com/2018/03/blog-post_26.html Літературний музей Івана Бажанського: https://uk.wikipedia.org/wiki/Літературний_музей_Івана_Бажанського Read more