Борис Грінченко. Екзамен. Кооперативне видавництво «Рух», 1927.

Педагогічний музей України

Борис Грінченко. Екзамен. Кооперативне видавництво «Рух», 1927.

Events in Июль 2023

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Перший в Україні 3D-тур шкільними музеями!

Виставка «Мистецтво різдвяних прикрас»

Міжнародний патріотично-просвітницький проєкт «Ляльки у камуфляжі»

Зустріч учнів і студентів з учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності Сергієм Васильченком

Уроки національно-патріотичного виховання до Дня Гідності та Свободи

Юрій Федькович і українська школа (до 190-річчя від дня народження Юрія Федьковича (1834–1888), українського письменника і освітнього діяча)

Культурний декрет у вересні у Музей Ханенків

Діти зі студії творчості «Зірочки на Землі» у музеї Василя Сухомлинського

Шкільний краєзнавчий музей «Повернення із забуття»

«Нові імена-2017»: у пошуках нових талантів

All day: Петро Зінченко: 120 років

All day: Петро Огоновський: 170 років

All day: Ілля Тимківський: 250 років

All day: Ян Коллар: 230 років

All day: Омелян Огоновський: 190 років

Національної академії педагогічних наук України

Name: Омелян Огоновський: 190 років
Start: 2023-08-03T00:00:00+02:00
End: 2023-08-03T23:59:59+02:00

Posted on 16.05.2023 by admin

Версия
Скачать 18
Размер файла 4.00 MB
Дата создания 16.05.2023
Завантажити

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Перший в Україні 3D-тур шкільними музеями!
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Виставка «Мистецтво різдвяних прикрас»
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Міжнародний патріотично-просвітницький проєкт «Ляльки у камуфляжі»
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Зустріч учнів і студентів з учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності Сергієм Васильченком
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Уроки національно-патріотичного виховання до Дня Гідності та Свободи
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова

Юрій Федькович і українська школа (до 190-річчя від дня народження Юрія Федьковича (1834–1888), українського письменника і освітнього діяча)
Posted on 30 июля, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Культурний декрет у вересні у Музей Ханенків
Posted on 9 сентября, 2019 Posted by Валентина Єфімова
Діти зі студії творчості «Зірочки на Землі» у музеї Василя Сухомлинського
Posted on 31 июля, 2023 Posted by Валентина Єфімова
Шкільний краєзнавчий музей «Повернення із забуття»
Posted on 31 июля, 2023 Posted by Валентина Єфімова
«Нові імена-2017»: у пошуках нових талантів
Posted on 17 марта, 2017 Posted by Валентина Єфімова

12 All day: Петро Зінченко: 120 років All day 12.07.2023 Петро Зінченко (1903-1969), український психолог, педагог Петро Іванович Зінченко народився 12 липня 1903 в багатодітній селянській сім'ї в слободі Миколаївській на Нижній Волзі. У родині було 13 дітей, і лише він один здобув вищу освіту. Закінчив місцеву вчительську семінарію і з 1921 працював учителем, потім інспектором шкільної освіти. Можна припустити, що у своїй учительській, а потім й інспекційній роботі, він зацікавився пам'яттю (і психологією), яка в учнів (у всякому разі, з точки зору педагогів) ніколи не буває достатньою при засвоєнні навчального матеріалу. Можливо, його вражав контраст між слабкістю довільної пам'яті учнів і напрочуд проникливим розумом і прекрасною живою пам'яттю його неписьменної матері – Тетяни Петрівни, яка прожила до дев'яноста років і пішла з життя того самого року, що й він. Можливо, пам'ять його не просто зацікавила, а захопила своєю таємницею, і розкриття цієї таємниці стало його долею. Після служби в армії (служив у Харкові), він не повернувся додому, а вступив у 1927 до Харківського інституту народної освіти, який закінчив у 1930. Після закінчення в 1933 аспірантури в Українському науково-дослідному інституті педагогіки (УНДІП), П. Зінченко з 1934 поєднував роботу в цьому дослідницькому інституті (до червня 1936) з викладанням психології в Харківському державному педагогічному інституті іноземних мов та роботою в Харківському державному педагогічному інституті на кафедрі психології. Перша дисертація П. Зінченка була присвячена пам'яті школярів – не стільки запам'ятовуванню, скільки забуванню («напіврозпаду») шкільних знань («Про забування і відтворення шкільних знань», захист відбувся 1935). Під час Другої світової війни перебував у армії, спочатку рядовим, потім дослужився до командира саперного взводу і заступника командира саперної роти. Після війни П. Зінченко організував і очолив у Харкові філію Інституту психології, який відкрився в Києві 1945. Докторську дисертацію захистив у 1958. У 1961 опубліковано головну працю його життя – «Мимовільне запам'ятовування». У 1963 заснував у Харківському державному університеті кафедру психології, якою завідував до своєї смерті 17 лютого 1969. Одним із найважливіших векторів досліджень П. Зінченка була педагогічна спрямованість. Багато із запропонованих і обґрунтованих ним рекомендацій не втратили своєї актуальності й нині. Педагогічні ідеї П. Зінченка про продуктивне використання мимовільного запам'ятовування підтвердились у подальших психолого-педагогічних дослідженнях, які проводили на основі теорії поетапного формування розумових дій і понять, а також на базі ідей і технологій розвивального навчання. Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках» 120 років від дня народження Петра Зінченка відзначається на державному рівні. Read more

20 All day: Петро Огоновський: 170 років All day 20.07.2023 Петро Огоновський (1853–1917), український педагог, освітній діяч Петро Огоновський народився 20 липня 1853 у с. Чагрів, нині Рогатинський район на Івано-Франківщині. Батько о. Михайло Огоновський був священником – настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Огоновські мали шляхетське походження і належали до гербу Огоньчик. Родина була знана, брати-професори: Омелян – історик української літератури та лінгвіст; Олександр – талановитий правник. Петро, наймолодший з когорти славетних братів, у 1866-73 навчався у Бережанській гімназії, потім у Львівському та Віденському університетах. Далі працював учителем математики й фізики в Академічній гімназії у Львові з 1885 по 1910 р., пробувши на посаді повних 25 років. Відомий як автор шкільних підручників з математики і фізики. Слід відзначити, що Петро Огоновський написав один із перших підручників українською мовою для загальноосвітньої школи, а саме «Учебник фізики для низших кляс середних шкіл» (1897), де зібрано та систематизовано низку фізичних явищ, їхні причини та наслідки. У фондах нашого музею зберігається третє видання цього підручника (Львів, 1920). Пропонуємо ознайомитися з його електронною копією: https://goo.gl/c4uTK3. Як і старші брати, Петро Огоновський брав активну участь у діяльності «Просвіти», з 1 червня 1899 – дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, належав до математично-природничо-лікарської секції. Був обраний головою товариства «Просвіта» (1906-10). Створив просвітньо-організаційну, господарсько-промислову та видавничу комісії. 1909 ініціював проведення Просвітньо-економічного конгресу. У Львові проживав на вулиці Хорунщина нижня, 2 (нині вулиця Дудаєва). Під час Першої світової війни емігрував до Відня, де й помер 9 лютого 1917 на 64 році життя. Похований у Львові. Read more

26 All day: Ілля Тимківський: 250 років All day 26.07.2023 Ілля Тимківський (1773-1853), український педагог, правник, письменник, освітній діяч Ілля Федорович Тимківський народився 26 липня 1773 в Переяславі на Київщині. Закінчив Переяславському колегіум (1785), Києво-Могилянську академію (1789) та Московський університет (1797). Після закінчення навчання працював викладачем у Сенатському юнкерському інституті, де викладав правознавство. В 1801 став секретарем Сенату, працював у Міністерстві юстиції (Петербург). Фактично упорядкував все тодішнє російське законодавство для практичного використання («Систематическое расположение законов российских», 1802). У 1805 І. Тимківський здобув ступінь доктора права Московського університету, а в 1807 – Харківського. Брав участь у заснуванні Харківського університету, де в 1803–11 викладав цивільне й кримінальне право, загальну словесність, одночасно був куратором Харківського навчального округу. Наставник Костянтина Ушинського, Михайла Чалого, Пантелеймона Куліша, Михайла Максимовича (був йому дядьком по материнській лінії), І. Тимківський був надзвичайно діяльним педагогом, який справив величезний вплив на поширення освіти і шкільництва в Україні: особисто відкривав училища, давав настанови директорам, виступав з промовами, писав посібники, програми. Провідну роль у формуванні особистості відводив освіті й вихованню, вважав їх великою силою в перетворенні людини й суспільних умов її життя, був переконаний, що освітою мають бути охоплені всі верстви народу, незалежно від соціального стану. На початку 1810-х припинив викладацьку та організаторську діяльність в університеті й Харківському навчальному окрузі. Виїхавши з Харкова в другій половині 1811, оселився у власному маєтку – селі Туранівці, але довго залишатися без діла не зміг: у 1818-21 працював глухівським повітовим суддею, а з 1825-38 – директором Новгород-Сіверської гімназії і за тринадцять років перетворив її на одну з кращих. І. Тимківський належав до тих педагогів, які гідно продовжували демократичні традиції української педагогічної думки XVIII ст. і закладали основи її подальшого розвитку. Помер Ілля Тимківський 27 лютого1853. Його поховали у туранівській церкві Введення пресвятої Богородиці (нині Сумська область). Маєток, де він мешкав, старовинна церква та сама могила педагога були знищені за радянських часів. Read more

29 All day: Ян Коллар: 230 років All day 29.07.2023 230 років від дня народження Яна Коллара (Jаn Kollаr; 1793–1852) словацького поета, педагога, культурного діяча Ян Коллар народився 29 липня 1793 в с. Мошовці, Словаччина. Навчався в гімназії в Кремниці, Банській Бистриці, а в 1812–15 у лютеранському ліцеї в Братиславі. В 1817–19 вивчав теологію в Єнському університеті. Головний твір Яна Коллара – дидактична поема «Дочка слави» («Sláwy dcera», 1824), в якій він висловив ідею духовного єднання слов'ян. Теоретично цю ідею обґрунтовував у працях «Про добрі риси слов’янської нації» (1822), «Про літературну взаємність між різними племенами і наріччями слов’янського народу» (1836) та ін. Я. Коллар виділяв п’ять головних ознак слов’янського характеру: релігійність, працелюбність, схильність до веселощів, любов до своєї мови та терпимість до чужих народів, особливо акцентував на миролюбності слов’ян. Ідея національного самоутвердження слов’янських народів та їх взаємодопомоги становила домінанту творчості Я. Коллара. У 1820-тих, будучи керівником та вчителем сирітського притулку, Коллар включив у навчальну програму фізичне та естетичне виховання (малювання, співи, музику та театр для дітей). Був прихильником філантропізму. У книзі «Ідея та план реорганізації школи та всієї освіти в Австрійській монархії і особливо в Словаччині» (1848-49) пропонував організувати словацькі народні школи. В початкових міських школах вважав необхідною реальну освіту, у гімназіях та ліцеях віддавав перевагу класичній. Виступав за єдність навчання та виховання, індивідуальний підхід до учнів. Вимагав відкриття у Словаччині окремого університету. Великого значення надавав всебічній освіті вчителів. Ян Коллар – автор «Букваря» («Slabikář pro djtky», 1826 ) та універсальної за охопленням навчального матеріалу «Хрестоматії для словацьких шкіл» («Čjtanka ve školах slovenských», 1825, 1844), у додатку до якої дав методичні вказівки для вчителів. Автор першого повного зібрання словацьких народних пісень, яке видав спочатку спільно з Павлом-Йозефом Шафариком (1822 і 1827), а потім і самостійно (1834-35). З 1849 – працював професором слов'янської археології у Віденському університеті. Ян Коллар був особисто знайомий і листувався з Яковом Головацьким. Його ідеї гуманізму та слов'янського єднання високо цінував Тарас Шевченко (послання «І мертвим, і живим...», 1845). У 1893 Іван Франко присвятив Коллару два спеціальні дослідження – статті «Літературне відродження Полудневої Русі і Ян Коллар» та «Слов’янська взаємність у розумінні Яна Коллара і тепер». Іван Вагилевич у 1832-35 переклав 8 сонетів із поеми «Дочка Слави» (опубл. 1906). Окремі сонети Коллара українською переклали Павло Грабовський, Дмитро Павличко, Григорій Кочур. Помер Ян Коллар 24 січня 1852 у Відні, похований у Празі. Read more