Віртуальна виставка «Вчитель з Поділля: педагогічна історія Пилипа Хоптяра (1904-1976)» розкриває одну зі сторінок історії української освіти радянської доби. Пилип Хоптяр — не видатний педагог-новатор чи реформатор, а простий учитель. Проте саме такі вчителі формували основу тогочасної освітньої системи, саме такі, на перший погляд, «звичайні» педагоги виконували важливу роль у формуванні цілого покоління, навіть якщо їх робота була обмежена рамками офіційної ідеології. Запрошуємо вас ознайомитися з матеріалами виставки та зробити власні висновки про життя та працю вчителів радянського часу.

 

Як пише сам Пилип Хоптяр у автобіографії, народився він 14 листопада 1904 р. в с. Боснячина (Березівка) – околиці Ярмолинець Хмельницької області, в селянській родині хліборобів з діда-прадіда. До 1922 року жив з батьками.

Змалечку долучався до посильної селянської праці: пас худобу, допомагав батькові по господарству. У 1911 р. сталося нещастя. Малий семирічний Пилип в саду упав з яблуні і зламав у плечовому суглобі ліву руку. Перелом був задавнений, і лікарі не могли врятувати руку й ампутували її у 1915 р.

 Його брат, Сергій Федорович Хоптяр (1909-1993), детально згадує, як це було: “Семирічний Фільо поліз на височеньку яблуню, сорту щетина, не втримався і впав. Ми з Петром підбігли, підняли його і віднесли до хати. Положили на призьбу, накрили веретою. Мами вдома не було. Вона пішла працювати до попа Попеля. Батько поїхав на фурманку. Прийшла мама Марія пізно увечері, але про те, що трапилось нещастя з Пилипом, ми не сказали, бо боялись, що буде бити. Дізналась вона про це аж на другий день і пішла з Фільою до фельдшера Порохнявого. Потім звернулась до лікаря-хірурга. Той оглянув пацієнта (рентгену тоді ще не було) і не виявив перелому саме у плечовому суглобі ручки, адже набряк був у кількох місцях. Наклали на ліву руку гіпс. Все це звелось до того, що почалась гангрена. Довелось робити ампутацію. А мама Марія взяла цю ручку Філі і почепила на горищі в комені, де вона закопчена зберігалась. А потім, через багато років, сестра Зіна поховала її з своєю дитиною, яка немовлям померла”.

Надалі, щоб пристосувати хлопця до життя, потрібно було його навчати. Спочатку Пилип навчався у церковно-приходській початковій школі. 1922 р. закінчив 7-річну  школу. Молодші брати вже біля нього на скрині навчились початкової грамоти, коли він виконував домашні завдання.

Впродовж 1922-25 рр. П. Хоптяр здобував освіту в Проскурівському педагогічному технікумі. Навчання було платним, а грошей у батьків не було. Тому нерідко платили натурою – зерном пшениці чи просом. А відстань від Ярмолинець до Проскурова (нині Хмельницького) становила 30 км, яку люди долали переважно пішки. Продукти харчування студентові носили мама Марія і брати. Вчився Пилип старанно.

Після закінченні педтехнікуму з січня до липня 1925 р. працював вихователем Ріпнянського дитячого будинку Волочиського району, з осень 1925 р. — завідувачем і вчителем Буринецької  початкової школи Ярмолинецького району, з 1930 р. — директором Ярмолинецької 7-річної зразкової школи. Ще раніше, в 1926 р., одружився з Катериною Гуменюк, яка згодом працювала завідувачкою дитячого садка в Ярмолинцях.

В 1930 р. вступив до Кам’янець-Подільського інституту народної освіти (ІНО) на заочне відділення історичного факультету. Оскільки цей інститут було закрито, він перевівся на історичний факультет Київського педагогічного інституту, який закінчив 1935 р.  Того ж року призначений директором середньої школи в с.Жванець, що тоді знаходилось на державному кордоні. З 1938 р. працював інспектором Кам’янець-Подільського обласного відділу народної освіти.

У 1940 р. призначений директором Славутського педагогічного училища.

В липні 1941 р. евакуювався з сім’єю спершу в м. Суми, а у вересні — в Середню Азію (Туркменію), де в 1941-43 рр.  працював учителем історії та директором середньої школи в м. Теджень. У важкі роки евакуації жили впроголодь, не мали доброго одягу, взуття. Померли донечка Лариса і матір дружини – Марія Дорофіївна Андрущак (Гуменюк). В 1944 р. одразу після звільнення України від нацистів повернувся в Кам’янець-Подільську область, працював заступником завідувача обласного відділу народної освіти.

У 1948-50 рр. – директор Кам’янець-Подільської середньої школи № 3, у 1950-56 рр. – директор Кам’янець-Подільського педагогічного училища. Заслужений учитель Української РСР (1951). У 1956-64 рр. – директор Кам’янець-Подільської вечірньої школи робітничої молоді № 1. В 1964 р. вийшов на пенсію.

Помер Пилип Федорович Хоптяр 14 листопада 1976 р.

Використані матеріали:

Хоптяр Ю.А. Родовід Хоптярів (вісім поколінь): Науково-генеалогічне видання. Кам’янець-Подільський, Аксіома, 2007. С. 33-35, 252 (фото), 254 (фото).

Фонди Педагогічного музею України

Владислав Вінтер,

науковий співробітник музею