Щиро дякуємо Любові Борисівні Прокоф’євій, кандидату педагогічних наук, доценту кафедри педагогіки Одеського національного університету імені І.І. Мечникова за інтерес до проєкту «Сковорода 300». Любов Борисівна зараз перебуває в Італії, і, побачивши дописи нашого проєкту у соціальній мережі Фейсбук, вирішила долучитись до проєкту, запросивши до співпраці Орнеллу Кальварезе (Ornella Calvarese). Разом вони напишуть статтю, яка поєднуватиме теми «Сковорода-мандрівник» і «Сковорода-педагог».
Орнелла Кальварезе: «7 травня 2022 р. внаслідок російського ракетного удару в Харківській області України було знищено музей, присвячений поетові та філософу Григорію Сковороді. Працівники музею витягли з-під руїн деякі особисті речі Сковороди та музичні інструменти, на яких він грав. Гіпсова статуя Сковороди дивом «пережила» бомбардування та подальшу пожежу, залишившись практично неушкодженою.
Цей великий філософ, поет і музикант, який мало відомий в Італії (якщо не брати до уваги перший італійський переклад однієї з його праць, датований 2018 роком, за редакцією Джузеппе Перрі, Narciso. A discussion on the theme: Conosci te stesso, Apice libri), був одним із засновників східноєвропейської філософії
Мій особистий інтерес до цього автора пов’язаний з дослідженням, яке я проводжу вже кілька років і яке присвячене ряду кочових постатей, які колись подорожували великими, безмежними землями Східної Європи: мандрівні барди-каліки, блазні-скоморохи, мандрівні купці-офені, котрі є важливим і забутим виміром загального минулого Східної Європи.
Мене передусім цікавлять останні 25 років життя філософа і мандрівного філософа та педагога Григорія Сковороди, коли він писав свої найцікавіші твори, блукаючи, як мандрівний диякон, з одного маєтку в інший, з однієї слободи в іншу, з одного села в інше, втілюючи своєю аскетичним та самотнім життям екзистенційні питання, поставлені його власною філософією. Вибравши мандрівне життя, він, звичайно, повністю вписує себе в традицію мандрівних священників барокової України, але він також демонструє свободу і опір, воліючи жити потай, як належить справжньому мудрецю. В результаті вийшла робота, в основному інтертекстуальна, побудована на неявних та мнемонічних цитатах, яка водночас складається з різних стилів та жанрів».
Орнелла Кальварезе – фахівець з історії російського театру та кіно, викладач французької мови в Університеті Аквіли (Італія) та історії кіно в Академії образотворчих мистецтв у тому ж місті.
Ступінь з іноземних мов та літератури здобула, захистивши дисертацію про кіно Андрія Тарковського, а докторський ступінь з історії сучасного та новітнього театру отримала, захистивши дисертацію про Сергія Волконського та його вплив на російський театр та кіно у 1910-х рр.
Упродовж багатьох років перекладала та редагувала тексти російських авторів в Італії для різних видавництв: монографія про Сергія Параджанова, переклад та редагування «Спогадів» Сергія Ейзенштейна та багатьох його праць про театр, статті Радлова, Вахтангова, Євреїнова, Анненкова…
Наразі веде редакційну серію, присвячену кочовому виміру в найширшому сенсі, і завершує роботу над томом, присвяченим різним кочовим постатям Стародавньої Русі: скоморохам, калікам, офеням.
