My Calendar

Week of Ноя 1st

Понедельник Вторник Среда Четверг Пятница Суббота Воскресенье
01.11.2021
02.11.2021
03.11.2021(1 event)

All day: Ілярій Брикович: 140 років

All day
03.11.2021

140 років від дня народження Ілярія Бриковича (1881–1942), українського педагога, перекладача, громадського діяча

Брикович Ілярій (Іларіон) Матвійович народився 3 листопада 1881 в м. Тернополі. Закінчив цісарсько-королівську Першу тернопільську гімназію, а вищу освіту здобував у Львівському, Краківському та Віденському університетах. 1905 склав іспит на право викладати українську та класичні мови в усіх середніх школах.

У 19051906 навчальному році працював заступником учителя Тернопільської української гімназії. Наприкінці 19061907 навчального року мав звання учителя. 1907 разом о. Йосифом Застирцем і Миколою Конрадом, професором Іваном Боднаром став співзасновником Товариства «Жіночий Інститут імені княгині Ольги», яке мало допомагати жіночій громаді у справі морального і фізичного виховання, а також утримувало бурсу для дівчат. У 19121913 навчальному році очолював Селянську бурсу в Тернополі, засновану товариством «Просвіта».

Під час Першої світової війни вів у приватних приміщеннях Тернополя учительські курси, а в 19161917 очолив тимчасову гімна­зію, у якій понад 50 учнів отримали свідоцтва про середню освіту. Його учнями були такі визначні особистості, як Й. Сліпий, І. Бабій, М. Чубатий, Я. Стецько.

Входив до складу тимчасового комітету, який займався організацією встановлення влади ЗУНР у Тернополі. Воював у лавах УГА, разом з нею перебував на «Великій Україні».

У 1920 повернувся до Тернополя, викладав у Тернопільській українській гімназії  до її закриття польською владою у 1930 (викладав грецьку, латинську, німецьку мови). Водночас працював директором тернопільської Гімназії товариства «Рідна Школа». У 19241939 був головою Тернопільської філії товариства «Просвіта».

Після закриття в 1930 української гімназії став очільником кооперативу «Будучність». 1935 разом з І. Боднаром та І. Ленем заснували в Тернополі українське спортивне товариство «Змагун». Однак польська влада звинуватила засновників у співпраці з ОУН і відмовилася його реєструвати.

У вересні 1939 І. Бриковича усунули від навчального процесу в гімназії товариства «Рідна школа», після чого став працювати візником в облспоживспілці. За одними даними, 22 червня 1941 (за іншими 23 червня 1940 року) заарештований більшовицькою владою та вивезений на Урал (до Челябінської області), де, за спогадами інших засланців, працював на шахтах Уралу.

Помер Ілярій Брикович у лютому 1942 в м. Магнітогорськ (нині Челябінська область, РФ) від непосильної праці на радянській шахті. За іншими даними 24 липня 1942 у Верхньоуральській в’язниці.

04.11.2021
05.11.2021
06.11.2021
07.11.2021(1 event)

All day: Дмитро Пильчиков: 200 років

All day
07.11.2021

200 років від дня народження Дмитра Пильчикова (1821–1893), українського громадського і культурного діяча, педагога

Дмитро Павлович Пильчиков народився 7 листопада 1821 на Херсонщині. 1839 закінчив 2-гу Київську гімназію, а 1843 – історико-філологічний факультет Київського університету. Скінчивши навчання, Пильчиков жив якийсь час у Києві, де працював помічником бібліотекаря в університеті. В цей час Д. Пильчиков познайомився з Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, Тарасом Шевченком, Василем Білозерським, Опанасом Маркевичем і пристав до їхнього товариства, що отримало назву Кирило-Мефодіївського. Йому пощастило не потрапити під слідство в цій справі завдяки тому, що студент Петров якось пропустив у доносі його ім’я.

У 1846–1863 викладав у Полтавському кадетському корпусі історію, політекономію і статистику. У 1860–1870-х брав участь у національно-демократичному русі, був членом і активним пропагандистом українофільства у Полтавській громаді. Полтаві Д. Пильчиков віддав кращі роки свого життя і праці: з його іменем пов’язано функціонування недільних шкіл (їх тоді в 30-тисячній Полтаві було п’ять), щоденна школа, народні читання, народна бібліотека, народний театр, літературно-музичні ранки і вечори, дівоча гімназія та ін.

У 1862 Д. Пильчиков і Віктор Лобода в листі до чернігівського етнографа С. Носа кликали гуртуватися в боротьбі за право навчати дітей українською мовою і долучили до листа копію петиції до Петербурзького комітету грамотності з проханням дозволити використовувати підручники української мови для сільських шкіл, зокрема й видані в Полтаві. Не відомо, яка була відповідь, але цей крок, очевидно, теж призвів до того, що у 1863 і Д. Пильчикова і В. Лободу  вислали з Полтави «за распространение малорусской пропаганды».

В 1870-х підтримував зв'язки з галицькими громадськими і культурними діячами та з Михайлом Драгомановим. 1873 відвіз до Львова гроші на організацію товариства імені Тараса Шевченка, згодом – Наукове товариство імені Тараса Шевченка, котре існує й нині. Олександр Кониський на основі особистого близького знайомства з Д. Пильчиковим дав йому таку характеристику: «Людина жива, чутка до всього доброго, вільного, прекрасного, людина жвава, перенятлива, з душею поетичною, з глибокими українськими переконаннями, з широкими політичними поглядами і здоровенною історичною ерудицією... Коло нього гуртовались як безусі молодята, так і люди дорослі. Живучі якось-то в Одесі він умовив Єлизавету Іванівну Милорадович дати гроші на національну справу (8 тис. руб.) і сам відвіз їх в Галичину, яко фонд на организацію Товариства імені Шевченка. Таким чином дійсним осадчим Товариства був. Д. П. Пильчиков».

Друкувався в журналі «Основі» під псевдонімом Кузьма Шаповал. В останні роки життя мешкав у Харкові у сім’ї сина — Миколи Пильчикова, відомого українського вченого-фізика

Помер Дмитро Пильчиков 17 жовтня 1893 в Харкові.