Полтавський національний педагогічний університет – є одним з найдавніших вищих навчальних закладів України. Свою історію розпочинає від часу заснування в Полтаві учительського інституту (1914). 1919 року інститут реорганізовано в педагогічний, 1921 – в інститут народної освіти, 1930 році – в інститут соціального виховання, а 1933 – знову в педагогічний інститут, якому 28 грудня 1946 року присвоєно ім’я В. Г. Короленка. 1999 року на базі Полтавського державного педагогічного інституту створено Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка. 25 листопада 2009 року указом Президента України Полтавському державному педагогічному університету надано статус національного.

Першим очолив університет талановитий учений і педагог О. К. Волнін. У різні роки ректорами навчального закладу були: відомий учений-філолог В. О. Щепотьєв, академік АПН України І. А. Зязюн, академік АПН України В. О. Пащенко, з 2009 року на чолі вишу – доктор філологічних наук, професор М. І. Степаненко.

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка є альма матер цілої плеяди видатних педагогів, учених: А. Макаренка, В. Сухомлинського, Г. Ващенка, Ю. Кондратюка, Д. Багалія, І. Рибакова, В. Воропая, О. Побєдоносцева, М. Верховинця, О. Ковіньки та ін.

Детальніше про історію та діяльність університету за посиланням: http://pnpu.edu.ua/ua/istoriyyniversitety.php

У липні цього року виповнюється 60 років від часу публікації праці Василя Сухомлинського «Система роботи директора школи» (Київ, 1959). Книга є однією з найважливіших праць вченого і презентує директорський досвід Василя Олександровича у керівництві педагогічним процесом. На сторінках цієї праці В. О. Сухомлинський визначає основні складові діяльності директора як управлінця, презентує власні методи роботи з педагогічним колективом, зокрема у питанні підвищення фахової кваліфікації вчителя та забезпечення ефективності уроку.

Сьогодні виповнюється 130 років від дня народження Олександра Шульгина.Народивсявін 30 липня 1889на Полтавщині. Походив з козацького старшинського роду. Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзькогоуніверситету.

Олександр Шульгин був визначним полiтиком, талановитим дипломатом та умiлим органiзатором. Метою життя він обрав боротьбу за українську державність. Олександр Якович уособлює в собiцiлу епоху в iсторiї визвольної боротьби українського народу, займаючи відповідальні посади: член Центральної Ради та її Генерального секретарiату, уряду Української Народної Республiки в роки визвольних змагань, посол Української Держави в Болгарії, мiнiстр УНР тощо.

Акцентуючи увагу на освітньо-науковій діяльності ювіляра, потрібно зазначити таке:  з 1908 по 1915 він викладав історію й філософію у Санкт-Петербурзькому університеті, згодом ще два роки — асистент у ньому. З 1923 по 1927 — професор Українського вільного університету і Українського високого педагогічного інституту в Празі (викладав загальну історію й філософію історії).

Наукова діяльність Олександра Яковича пов’язана з вивченням новітньої західноєвропейської історії — «Нарис новітньої історії» (1925), «Уваги до розвитку раннього капіталізму» (1930); проблемою генези національності — «Походження модерного національного духу і Жан Жак Руссо» (1937), «Історія та життя» (1957). Низка публіцистичних праць присвячена історії національно-визвольних змагань — «Політика» (1917), «Україна і червоний кошмар» (1927), «Україна проти Москви» (1935), «Без території» (1934), «Державність чи Гайдамаччина» (1934)).

Олександр Шульгин бувдійснимчленом Наукового товариства імені Шевченка,  засновником таголовоюУкраїнського  академічного товариства в Парижі з 1946по 1960, а такожодниміз організаторів і віце-президентомМіжнародної вільної Академії Науку Парижі(1952—1960). Із 1952 — заступникголови НТШ в Європі.

Помер Олександр Шульгин 4 березня 1960 у Парижі, похований уСарселі.