Джером Селінджер народився 1 січня 1919 в єврейській сім’ї. Його дитинство та юність минули на Манхеттені в Нью-Йорку. Майбутній інтелектуал часто зазнавав невдач під час навчання: його вигнали з кількох приватних шкіл через те, що він не хотів вчитися. Пізніше він покинув також університет і так і не здобув вищої освіти.

Він завжди знав, що буде письменником, і до того ж хорошим письменником. Його оповідання публікувалися в журналах і знаходили свого читача, але слава до Селінджера так і не приходила. Але все змінила війна. Саме на фронті, в польових умовах, письменник почав писати свою повість «Ловець у житі». Саме цей твір став квінтесенцією всього, що він хотів сказати світові.

Селінджер був настільки вражений жорстокістю війни та пригнічений смертю товаришів, що в повісті головний герой Голден Колфілд говорить: «Якщо коли-небудь буде ще війна, то нехай мене краще зразу виведуть і поставлять до стінки. Я не опинатимусь».

У 1948 оповідання Селінджера під назвою «Чудовий день для рибки-бананки» опублікували в престижному журналі «Нью-Йоркер». Це, безперечно, був успіх. Про це оповідання говорили, мабуть, усі.

В 1951 повість «Ловець у житі» побачила світ і одразу розійшлася мільйонними тиражами. «Як письменник, якому 32 роки, зміг так точно передати думки підлітків, знати, що вони відчувають?» – думали критики. А журналісти тим часом мучили Селінджера запитаннями про «творчі плани» і «продовження повісті».

Слава, на яку так чекав Селінджер, виявилася не дуже приємною. Мабуть, йому справді остогидло, що від нього всі чекають ще чогось, кращого. І тоді письменник видає книгу «Дев’ять оповідань», в яку увійшли опубліковані раніше в журналах твори та декілька нових. А потім дременув з Нью-Йорка в штат Нью-Гемпшир і оселився в ліску, в будинку в Корніші. «Він був самітником, ідеальний сусід для мене» – говорив чоловік, який жив неподалік Селінджера.

Робота для нього була понад усе. Письменник мав навіть своєрідну уніформу, старий комбінезон, який він надівав, коли йшов писати. І ще – дуже стару друкарську машинку, стук клавіш якої був сигналом, що його в жодному разі не можна турбувати. Готові фрагменти Селінджер ховав у сейфі, позначаючи різними кольорами, які з них готові до друку, а над якими потрібно ще попрацювати.

З 1965 Селінджер взагалі перестав публікуватися. І продовжував писати. Але тепер, як він говорив, для самого себе. Бо його цікавив процес. А публікації – відволікали. Своє останнє інтерв’ю Селінджер дав у 1980.

Попри все, інтерес до «Ловця у житі» не згасав, а Голден Колфілд продовжує бути кумиром для молоді.

Селінджер помер 27 січня 2010 на 92-му році життя, з яких протягом останніх 45 років не публікував нічого з написаного.

Якщо ви хочете дізнатися детальніше про життя та творчість Джерома Девіда Селінджера, подивіться фільм «Селінджер» (2013) або читайте: Шейн Салерно, Девід Шилдс «Селінджер»; Маргарет Селінджер «Ловець снів».

Єржківський Микола Миколайович народився 1 січня 1894 у родині священика на Полтавщині. Середню освіту здобув у Прилуках, а вищу — на фізико-математичному факультеті Київського університету (1917).

Педагогічну діяльність розпочав у 1917 у середніх школах Полтавщини. Викладав математику у Баришевській, Березанській гімназіях, далі у Березанській 7-річні трудовій школі (1920) та на Березанських 3-річних Вищих педагогічних курсах (завідувач курсів у 1920—1923), далі працював київським окружним інспектором та секретарем профосвіти (1923—1929). У 1926—1927 працював у київських профшколах №2 та №4. З 1929 — завідувач педагогічною частиною та викладач математики у 2-й кооперативній профшколі Києва. У 1930—1931 — викладач математики Київського книгарського технікуму, завідувач навчальною частиною Київських курсів підготовки викладачів для шкіл ФЗУ та лектор вищої математики цих курсів. З 1931 — заступник директора та завідувач навчальної частини Київського 1-го комбінату кооперативної освіти. У 1931—1932 — завідувач навчальної частини та лектор математики Київських вищих педагогічних курсів, штатний асистент кафедри математики Київського інституту профкооперації. У 1932—1935 — асистент математики Київського вечірнього освітянського університету, Київського українського педагогічного інституту, доцент Київського польського педагогічного інституту, Київського хіміко-технологічного інститут харчової промисловості.

У 1931—1934 у Київському інституті профкооперації працював разом з Михайлом Кравчуком. Збереглася «Характеристика роботи М. М. Єржківського», власноруч написана та підписана М. Кравчуком, де зазначено: «Його викладання відзначалось ясністю, систематичністю, високими вимогами, об’єктивністю оцінки знань. Він вів значну роботу в кафедрі математики по виробленню програм, робітних планів, виступав з методичними доповідями, рецензіями підручників і т.ін.»

Під час Другої світової війни емігрував. У таборах для переміщених осіб в Німеччині і уже в США займався журналістсько-публіцистичною діяльністю під псевдонімом Микола Очерет. Друкувався у  річниках альманаху «Відродження», (Аргентина) щоденнику «Свобода», тижневиках «Новий Шлях» (США, Вінніпег), «Народня Воля» (США, Скрентон), «Хлібороб» (Бразилія), «Українські вісті» (Німеччина, Ульм),  «Наш Клич» (Аргентина), «Прометей» (США, Нью-Йорк) та ін.

Уже перебуваючи в еміграції, М. Єржківський написав невеличкий допис-спогад про Миколу Зерова «Чи хто згадає?», де, зокрема, висвітлює власні погляди на роль і значення вчителя: «Адже ми вчителі, і, коли нас не згадають наші учні, то винні в цьому будемо ми самі. Хто в цьому пункті вагається, той поганий учитель...»

Помер Микола Єржківський у 11 квітня 1967 в м. Сиракузи у штаті Нью-Йорк, США

Варто відзначити, що вищенаведена інформація вводиться в науковий обіг вперше завдяки невтомному популяризатору української математичної науки, професору Ніні Вірченко, яке передала у фонди Педагогічного музею України документи М. Єржківського, за якими і вдалося частково відтворити його життєпис і педагогічну діяльність як викладача математики.

Смолінський Сергій Михайлович народився 1884 на Черкащині (можливо, село Звенигородка чи Вороновиця). Закінчив учительську семінарію, учителював у сільській школі.  Згодом склав екстерном іспити в університет і здобув вищу освіту.

Працював народним учителем у Дніпропетровську, деканом Херсонського інституту народної освіти. З 1926 — професор Бердянського педагогічного технікуму. Викладав дидактику та школознавство, педологію. У 1927—1928 підготував до друку книги «Педагогіка колективу та колективний дитячий рух» і «Природничі та виробничі сили Бердянщини як дидактичний та формально-навчальний матеріал». Завідував кафедрою педології, психології та педагогіки.

У 1930-х роках очолював кафедру педагогіки Житомирського інституту соціального виховання імені Івана Франка. У 1939 одержав призначення у Львівський педагогічний інститут на посаду заступника директора. У 1941—1942 був в евакуації в Дагестані, працював у районному відділі освіти Касумкента і в педінституті Махачкали.

На початку 1943 С. Смолінський отримав призначення в Полтавський педагогічний інститут, де працював до 1944. Потім працював директором Львівського педагогічного інституту. На території педінституту посадив сад.

З  1948 Сергій Михайлович завідував кафедрою педагогіки у Львівському державному університеті імені Івана Франка.

Помер 27 жовтня 1950 після операції. Похований на Личаківському кладовищі у Львові, недалеко від могили Івана Франка.

Луї Брайль (фр. Louis Braille), французький тифлопедагог, винахідник рельєфно-крапкового шрифту для незрячих.

Народився  4 січня 1809. Незважаючи на втрату зору у 3 роки, Луї Брайль на своєму прикладі довів, що незряча людина може отримати ґрунтовну освіту. Навчаючись у Паризькому національному інституті сліпих, Луї познайомився з відставним французьким капітаном-артилеристом Шарлем Барб’є та «нічним письмом», яке розробили для користування на полі бою. «Нічне письмо» - це дотиковий метод, в якому застосовувались опуклі крапки. Кілька років було потрібно Брайлю для удосконалення дотикового методу і він зрештою винайшов удосконалений і простий шрифт із комбінації лише шести крапок.

Сучасний шрифт Брайля зазнав незначних змін і дійшов до нас майже таким, яким його створив автор. Цим шрифтом записують абсолютно все, починаючи від абетки і закінчуючи нотними музичними текстами.

Педагогічний музей України активно і систематично працює з незрячими відвідувачами, створюючи тифлоадаптації своїх виставок, а також підписи, фрагменти текстів шрифтом Брайля з рідкісних навчальних та періодичних видань!