My Calendar

Week of Сен 16th

Понедельник Вторник Среда Четверг Пятница Суббота Воскресенье
13.09.2021
14.09.2021
15.09.2021
16.09.2021(1 event)

All day: Михайло Логвиненко: 100 років

All day
16.09.2021

100 років тому народився  Михайло Семенович Логвиненко – український літературознавець, критик, публіцист.

Народився він у с. Бузинове, нині Іванівського району Одеської області. Після закінчення середньої школи у 1939 починає працювати в районній газеті «Степові зорі» (тоді вона називалася в дусі свого часу – «Ленінець»), де було опубліковано його перший вірш.

Михайло Логвиненко був учасником Другої світової війни – рядовим артилеристом, а під кінець війни – помічником начальника штабу артилерії 162-го артилерійського полку 70-ї армії. В 1949 закінчив Вищу партійну школу в Києві, в 1953 – Київський педагогічний інститут ім. Горького.

Працював у Дніпропетровській обласній газеті «Зоря», потім до 1950 очолював відділ літератури газети «Молодь України» , в 1950-1957 – заступник редактора газети «Радянське Поділля» (Хмельницький), в 1957-1971 – заступник відповідального редактора «Робітничої газети», в 1971-1984 – старший науковий співробітник Інституту літератури АН УРСР.

Михайло Логвиненко є автором низки творчих портретів українських письменників, зокрема, П. Тичини, А. Малишка, М. Бажана, О. Гончара, В. Дрозда, П. Усенка, Ю. Збанацького, Ф. Маківчука, А. Ільченка, А. Жолдака та ін. З-під пера літератора вийшло понад 800 критичних відгуків про творчість відомих письменників України, ближнього і далекого зарубіжжя.

 Помер Михайло Логвиненко 25 грудня 2002 в Києві від важкої хвороби.

 

17.09.2021
18.09.2021
19.09.2021(2 events)

All day: Анатоль Вахнянин: 180 років

All day
19.09.2021

180 років від дня народження Анатоля Вахнянина (1841–1908), українського громадсько-політичного діяча, композитора, педагога і журналіста

Анатоль Климентович Вахнянин народився 19 вересня 1841 в селі Сенява, неподалік від Перемишля. Навчався в Перемишльській гімназії, далі вивчав теологію у Львівській духовній семінарії, займався літературною й музичною діяльністю. На другому році навчання в семінарії почав видавати ілюстрований гумористичний часопис під псевдонімом «Клепайло». У 1865–1868 Вахнянин вивчав історію та географію у Віденському університеті. У 1867 організував студентське товариство «Січ».

Після закінчення університету в 1868 повернувся до Львова, де продовжив педагогічну діяльність в Академічній гімназії та долучився до створення «Просвіти» у 1868. А. Вахнянина було обрано першим головою «Просвіти» (1868–1870). Товариство сприяло культурному, освітньому та духовному розвитку українського народу. Одним із головних напрямів діяльності Товариства була видавнича справа. Шкільні книжки товариство «Просвіта» видавало до 1876 (загалом було видано 17 підручників тиражем 13 тис. примірників). Крім видавничої справи, Товариство проводило багато різних заходів. Найпомітнішим серед них було відзначення роковин смерті Т. Шевченка, яке започаткували в 1860-х студенти, а згодом члени «Просвіти» разом з іншими українськими організаціями Львова проводили його щорічно.

Розвиваючись, Товариство відкриває окремі структурні підрозділи, які переважно були зосереджені у Львові. У 1869 створено бібліотеку й архів «Просвіти», поряд з ними – музей, де зберігалися колекції нумізматики, різні старовинні вироби: культові речі, музичні інструменти, етнографічні матеріали, а також портрети, картини тощо. На початку XX ст. музей розформовано. Частину фондів Товариство передало Національному музею, частину – до музею Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

У 1878–1879 А. Вахнянин був редактором видання «Листи з Просвіти», співредактором газети «Діло». У 1881 був одним зі співзасновників «Педагогічного товариства», основна мета якого – заснування, примноження кількості українських народних шкіл, надання їм матеріальної допомоги.

А. Вахнянин брав участь у становленні Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ). 11 травня 1893 на загальних зборах НТШ він став директором історико-філософської секції.

У 1891 А. Вахнянин був одним із засновників хорового товариства «Львівський Боян». У 1903 заснував Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка у Львові та став його першим директором. Він був засновником і керівником «Союзу співочих і музичних товариств». А. Вахнянин – автор опери «Купало», музики до драми Т. Шевченка «Назар Стодоля», хорів, пісень, а також літературних творів «Три тополі», «Розповіді та гуморески» (1902), «Спогади про життя» (1908), шкільних підручників.

Анатолій Вахнянин помер 11 лютого 1908 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі.

All day: Пауло Фрейре: 100 років

All day
19.09.2021

100 років від дня народження Пауло Фрейре (Paulo Freire; 1921–1997), бразильського педагога і психолога

Пауло Фрейре народився 19 вересня 1921 в м. Ресіфі, у Бразилії. Переживши економічну кризу 1930-х, він пізнав бідність і голод. Проблеми, з якими він стикнувся у дитинстві, стали основою його майбутніх переконань. Фрейре дотримувався поглядів, що освіта має бути однаково відкритою для всіх верств населення, незалежно від соціального стану, расової та релігійної приналежності.

У 1943 вступив до Університету Ресіфі. Хоча він навчався на юриста, багато часу приділяв вивченню філософії (особливо феноменології) і психології мови. Після випуску він вирішив не працювати за фахом, а став учителем португальської мови в середній школі.

З 1947 до 1957 обіймав посаду директора відділу освіти та культури Соціальної служби для промисловості у штаті Пернамбуку, працював над проблемами шкіл і проводив експерименти з поширення грамотності. В 1959 захистив докторську дисертацію в Університеті Ресіфі, де викладав історію і філософію педагогіки. З 1961 – директор Департаменту культурного розвитку та перший директор (1963) Служби підвищення рівня культури в Університеті Ресіфі.

В 1962 у він отримує можливість застосувати свою теорію на практиці і навчає 300 неписьменних працівників цукрових плантацій читати і писати за 45 днів. Після цього бразильський уряд схвалив створення тисяч подібних культурних гуртків по всій країн.

Військовий переворот 1964 перервав освітню діяльність П. Фрейре і спричинив його вигнання з Бразилії. Проте це дало змогу йому подорожувати та набувати досвід для подальшого поширення власних поглядів. Він переїхав до Чилі, де працював над програмою освіти дорослих в органах ЮНЕСКО та Чилійському інституті аграрних реформ упродовж наступних п’яти років. Тривалий час перебував у Женеві, де став президентом Інституту культурної дії, спеціальним радником Всесвітньої ради церков в питаннях освіти. 1985 бразильський науковець зміг знову обійняти посаду старшого професора Федерального університету штату Пернамбуку, колишнього Університету Ресіфі. Згодом він став секретарем освіти муніципалітету Сан-Паулу і запровадив вдалі реформи.

Проблеми соціальної нерівності та гноблення є фундаментальними в освітній діяльності П. Фрейре. Він є автором численних наукових і практичних праць: «Освіта як практика свободи» (1967), «Поширення чи спілкування» (1969), «Листи до Христини» (1996) та ін. Завдяки книзі «Педагогіка пригноблених» (1968) він став відомим. У цій вченому вдалося поєднати глибокі філософські думки щодо гноблення людини людиною із практичними порадами педагогам.

Помер Пауло Фрейре 2 травня 1997 в Сан-Паулу, Бразилія.