Микола Плевако народився 9 грудня 1890 в с. Дворічна (нині селище міського типу Харківської обл.). Початкову освіту отримав у місцевих церковнопарафіяльній та селянській двокласовій школах. У 1916 закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. 

З 1917 – директор Державної української гімназії імені Б.Грінченка, організованої ним же на базі його рідної 2-ї чоловічої гімназії. Завідував курсами українознавства для учителів середніх шкіл Харківщини, був комісаром Харківської шкільної округи та брав активну участь в організації курсів українознавства по всій Харківській губернії. Професор історії української літератури в Кам’янець-Подільському університеті (1919-1921), завідувач університетською бібліотекою. Працював редактором видавничого відділу Подільської губернського крайової управи. 

Наприкінці 1920 переїхав до Києва, де до осені 1922 працював професором українознавства Київського архітектурного інституту, а також, викладачем української мови та літератури в Мироцькому механічному технікумі (поблизу Києва). Згодом повернувся до Харкова, де став професором української літератури Харківського інституту народної освіти, керував кафедрою української літератури на факультеті соціального виховання (1922-1924), пізніше – кафедрою української літератури факультету професійної освіти (1924-1928). Водночас викладав українську літературу та дитячу літературу в харківському Педагогічному технікумі ім. Г.Сковороди. 

М.Плевако – відомий літературознавець, бібліограф, член редакційної колегій газет «Рідне слово» і «Нова громада», член ради та голова видавничої секції харківської «Просвіти». Член Комісії новітнього письменства Всеукраїнської академії наук, а також з 1926 – керівник Кабінету бібліографії інституту Т.Шевченка у Харкові. З 1934 по 1938 працював в АН УРСР у Києві. Автор близько ста наукових, науково-популярних та навчальних посібників, нарисів а також  двотомної праці «Хрестоматія нової української літератури» (1924, 1926).

За обвинуваченням «у приналежності до контрреволюційних націоналістичних організацій» у 1938 його заарештували. М. Плевако помер у засланні в квітні 1941 в с. Вишньовка Акмолинської області Казахстану. В 1962 реабілітований.

130 років від дня народження Миколи Матіїва-Мельника (1890–1947), українського письменника, журналіста, педагога

Микола Матіїв-Мельник народився 11 грудня 1890 в гуцульському містечку Яблунів (тепер Косівського району Івано-Франківської області). Після закінчення місцевої школи навчався у гімназії в Коломиї. Далі навчався в університетах Чернівців, Львова і Відня.

   Влітку 1915 направлений до мобілізаційного табору в містечку Фойтсберг в Штирії (Австрія) і скерований до старшинської школи. В складі Українських січових стрільців (УСС) М. Матіїв-Мельник пройшов всі лихоліття війни, був поранений.  На початку 1918 з пораненням повернувся додому і відразу влаштувався на посаду вчителя в приватну гімназію м. Чорткова. Його прийняли посеред навчального року, оскільки він міг викладати українську та німецьку мови, був добрим знавцем рідної та європейської літератури, грав на скрипці, керував хором.

В 1927 переїхав до Львова, брав участь в громадському житті та вчителював у гімназіях, в учительській семінарії українського педагогічного товариства у Львові, з 1928 у Львівській приватній гімназії сестер-василіянок та інших приватних навчальних закладах. З установленням радянської влади спершу мав надії на відродження українського духу, навіть вступив до спілки письменників України (в 1940). Він був серед тих, хто готував Акт проголошення Української Держави 30 червня 1941, очолював тоді літературну студію українського ра­діо у Львові.

М. Матіїв-Мельник – автор прозових творів, різних публіцистичних промов та відозв, а ще він любив віршувати. На фронтах І світової війни писав патріотично-ліричні твори, зокрема, вірші «Журавлі», «І впаде в прах Єрихон ...», «Дефіляда».  Спершу твори письменника друкувалися побачила в численних періодичних виданнях: «Діло», «Новий час», «Літопис Червоної калини» та ін. У шкільних читанках друкувався його український переклад «Слово о полку Ігоревім», який вийшов окремо. Починаючи з 1920-х почав випускати збірки творів. В Коломиї вийшло дві книжки – поема «На ріках вавилонських» (1921) та збірка оповідань «По той бік греблі» (1922). Пізніше побачили світ збірки оповідань «За рідне гніздо», «Крізь дим і згар», «На чорній дорозі», поеми «Паде пожовклий лист», «Іларіон», «Ефіяльт». Писав також для дітей – «В скарбоні серця» (Снятин, 1992), «Новели» (Косів, 1993), «Твори» (Львів, 1995).

1944 виїхав до Австрії, викладав у таборі для переміщених осіб (м. Зальцбург). З 1947 жив у США. Помер 28 вересня (за ін. даними 28 листопада) 1947 у м. Нью-Гейвен (США). Частина рукописної спадщини зберігається у родини письменника в США. 1990 на будинку, в якому він народився, встановлено меморіальну дошку, 1991 на подвір’ї Яблунівської середньої школи відкрито йому па­­м’ятник.