120 років від дня народження Ігоря Лоського (1900–1936), ук­раїнського історика, педагога, учасника бою під Крутами

Ігор Лоський Народився 15 грудня 1900 у місті Люблін у родині історика права, українського громадського та політичного діяча, дипломата Костянтина Лоського. Разом з іншими гімназистами у січні 1918 вступив до Студентського куреня армії УНР. Брав участь у Бою під Крутами, в якому був важко поранений. Написав спогади про цю подію під назвою «Крути». Згодом працював у Міністерстві закордонних справ УНР.

Після Визвольних змагань перебував на еміграції. Спочатку перебував у Відні, де 1921 став студентом Українського вільного університету. Згодом університет переносять до Праги, де І. Лоський продовжує навчання до 1927. Під час навчання брав також активну участь в українському громадському житті, став одним із засновників товариства «Український стяг».

1927 продовжив студії в Українському науковому інституті в Берліні. Навчався під керівництвом професора Дмитра Дорошенка. Особливо цікавився періодом Гетьманщини, підготував монографію про Івана Богуна. У Німеччині написав праці «Українці на студіях у Німеччині в ХVI-ХVІІІ століть» (1931) й «Українські студенти в Ростоку й Кілі» (1932).

1932 переїхав до Львова. За сприяння митрополита Андрея Шептицького отримав посаду учителя Малої греко-католицької семінарії, де викладав історію та французьку мову, а також одночасно обіймав посаду співредактора часопису «Хліборобський шлях». Писав та друкував історичні нариси та статті в багатьох українських часописах та видавництвах, зокрема «Новий час», «Червона калина», «Нова хата», «Життя та знання». Написав кілька монографій з історії Гетьманщини ХVІІ й ХVІІІ століття.

Досліджував також роль української жінки в історії. Першу свою працю про українських жінок – «Жінка в добі Хмельниччини» опублікував в україномовному часопису української діаспори США «Свобода» (Нью-Йорк, 1934), а працю «Українка часів Козаччини» – в громадсько-політичному часопису Союзу українок «Жінка» (Львів, 1935). Вже після його смерті часопис «Свобода» опублікував працю «Українська жінка в Козацьку добу» (Нью-Йорк, 1941), а газета «Незборима нація» – працю «Марія Тарасенко» (Київ, 2009). У цих працях І.Лоський висвітлив суспільно-правовий стан української жінки, її роль в українській історії та культурі, її освіту, одяг, сімейні відносини, гостинність, побут.

Ігор Лоський помер раптово 27 травня 1936 у Львові на 36-му році життя.

Андрій Алиськевич народився 17 грудня 1870 в с. Залуква (нині Івано-Франківська обл.). Здобув вищу освіту  (класична німецька та слов'янська філологія, історія мистецтв) у Відні, Львові та Граці.

У 1895 розпочав педагогічну діяльність у Львові, згодом у Бродах. Займався науковими дослідженнями з історії німецької літератури. З 1900  — директор третьої, а згодом четвертої гімназій у Львові, а також член Руського педагогічного товариства, голова його редакційної комісії (1909).

А. Алиськевич був співзасновником і почесним членом товариства «Взаємна поміч українського вчительства», а також головою Товариства шкільної допомоги для бідних учнів ім. святого Кирила. У Львові 1904,1906-1908 рр. — редактор дитячого ілюстрованого художньо-педагогічного журналу для дітей і молоді «Дзвінок».1909 став директором жіночої учительської семінарії і міської школи ім. Т.Шевченка у Львові, наступного року — директором гімназії в Перемишлі, а вже з 1918 — директором гімназії в Дрогобичі.

Працював у Міністерстві народної освіти УНР в Кам’янці-Подільському, член Комітету для реформ середнього шкільництва.  У 1919 Андрія Антоновича призначили радником міністерства та направили делегатом до Відня й Праги для організації видання шкільних підручників. У співавторстві з Р.Гамчикевичем написав підручники з німецької мови: «Вправи німецкі для ІV кляси середних шкіл» (Л., 1913), «Німецкі вправи. Для другої кляси шкіл середних» (Л., 1914), «Німецкі вправи для першої кляси шкіл середних» (Л., 1915), «Німецкі вправи для ІІІ кляси середних шкіл. Ч. 1» (Перемишль, 1917) та ін. З 1920-1922 на Закарпатті був директором гімназії у Берегові, наступні роки — Ужгородської гімназії, гімназії у Великому Бичкові. Займався пластовою діяльністю  з 1921 у Берегові, а згодом в Ужгороді. 

Помер А. Алиськевич 25 березня 1949 у Празі.