Йоганн Християн Енгель народився 17 жовтня 1770 в м. Левоча (нині місто в Словаччині). Навчався в Геттінгенському університеті. У 1791 отримав посаду в трансільванській канцелярії у Відні. З 1801— придворний цензор книг, а з 1812 — секретар трансільванської придворної канцелярії.

Енгель — австрійський історик, який відомий нам як автор праць про Україну, зокрема «Історії Галича й Володимира» (Відень,1793) та «Історія України й українських козаків» (Галле, 1796). Енгель не просто описує українську історію, він пояснює її важливість для європейців. Дослідник не мав сумнівів у приналежності України до європейської сім’ї, вважаючи її своєрідною стіною, що відокремлює культурну Європу від Азії. Він порівнює українську історію з епохою Античності, зазначає, що історія козацтва — складова частина загальної північної історії («Історія України й українських козаків» таки увійшла в 48-й том всесвітньої історії, виданої німецькими істориками). 

Глибокий професіоналізм, аналітичний підхід до джерел та літератури, щира симпатія до українського народу  дають підстави називати «Історію України й українських козаків» «вершиною західноєвропейської україністики ХVIII ст. в галузі історіографії».

Помер Йоганн Християн Енгель 20 березня 1814 у Відні.

150 років від дня народження Володимира Різниченка (1870–1932), українського ученого-геолога, художника-карикатуриста, поета

Народився Володимир Васильович Різниченко 18 жовнтня 1870 на хуторі Валентієвому (тепер село в Ніжинському районі на Чернігівщині). Після закінчення початкової школи навчався у Ніжинській гімназії, а 1892 вступив на природничий відділ фізико-математичного факультету Харківського університети.

1896 В.Різниченко з відзнакою закінчив університет. Працював у Херсонській повітовій земській управі, а за якийсь час зайнявся геологічною наукою. Брав участь у геологічних розвідках  у гірських масивах Тянь-Шаню, Південного Алтаю. Склав першу геологічну карту Південного Алтаю.

У 1916–1917 В.Різниченко досліджував особливості геології, тектоніки й гідрогеології Волині. З проголошенням УНР долучився до розбудови української науки. Коли у 1918 був створений Український Геологічний комітет, Володимира Васильовича запросили на посаду старшого геолога. У 1928–1829 очолював Комітет. Одним із перших в Україні почав провадити геологічні зйомки.

Від 1929 – дійсний член ВУАН (згодом АН УРСР) та Наукового товариства ім.Т.Шевченка у Львові. 1930 став директором Науково-дослідного геологічного інституту АН УРСР. Здійснив ґрунтовні дослідження тектоніки Канівських гір. Організував та очолив першу експедицію теренами Середнього Придніпров’я. 

Велике значення для України має діяльність В.Різниченка як природоохоронця. Так, він ініціював створення Канівського заповідника: звернувся до Сільськогосподарського наукового комітету України з поданням, у якому довів необхідність організації заповідника на кручах Дніпра площею біля 10 кв. верст. У липні 1923 були розпочаті роботи зі створення заповідника.

Вийшло друком понад 70 наукових праць В. Різниченка переважно з проблем геобудови і тектоніки України. Найвідоміші: «Природа Канівських дислокацій»; «Про четвертинні рухи земної кори в районі середнього Дніпра».

Окрім значних досягнень у вітчизняній геології, Володимир Різниченко створив цікаві художні роботи та поезії (під псевдонімом «Велентій»). Вірші від 1901 друкував у Літературно-науковому віснику, альманаху «Перша ластівка». Карикатури — у журналі «Шершень» та газеті «Рада». Присвятивши себе науці, від 1913р. не друкувався.

Помер учений 1 квітня 1932 в Києві, похований на Лук'янівському цвинтарі.

18 жовтня виповнюється 130 років від дня народження Олени Курило.

ЇЇ називають легендою української лінгвістики, найвидатнішою українською вченою-мовознавицею, авторкою найпопулярніших книг з української граматики та підручників, за якими навчалися мільйони. Вона ― авторка праць із фонології, граматики, культури та діалектології української мови, укладачка термінологічних словників. Саме Олені Курило ми завдячуємо такими нині звичними словами в нашій мові, як «двигун», «пружність», «тім’я», «шлунок», «кислота», «вільне падіння», «джерело струму» та ін.

Олена Курило – українська мовознавиця єврейського походження народилася 6 (18) жовтня 1890 в м. Слонім (Білорусь). Освіту здобула на Вищих жіночих курсах при Варшавському університеті (1913). Українську мову Олена Курило вперше почула вже в дорослому віці. Значний вплив на дослідницю зробили праці її викладача Євгена Тимченка, присвячені опису різних явищ української мови. За кілька років під його опікою Олена досконало вивчила українську.

У 1918 для шкіл УНР Олена Курило підготувала підручник «Початкова граматика з української мови», який став бестселером і витримав 14 перевидань. У 1920 виходить друком не менш популярна монографія вченої – «Уваги до сучасної української літературної мови». Мовознавиця пропонувала замінити деякі форми прикметників, наприклад, «діючий закон» на «чинний», звертала увагу на невластивість вживання пасивного стану в українській.

О. Курило також активно працювала над українською науковою термінологією, укладала термінологічні словники з медицини, фізики, хімії, ботаніки. Вчена пропонувала відмежовувати наукову українську від іншомовних запозичень на користь народної термінології. Для цього діячка їздила в мовознавчі експедиції всією Україною, щоб дослідити, як люди називають наукові явища в повсякденному житті. 

Олена Курило, як і більшість видатних науковців першої половини ХХ ст., зазнала репресій.  5 жовтня 1938 вчену засуджують на 8 років заслання. Після відбуття вироку, з 1946, доля      О. Курило невідома. Реабілітована 1989.