My Calendar

24.08.2020

Events in Август 2020

Name: Северин Левицький: 130 років
Start: 2020-09-06T00:00:00+03:00
End: 2020-09-06T23:59:59+03:00

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Вебінар «Олекса Тихий (1927-1984) та його педагогічна візія»
Posted on 16 мая, 2024 Posted by admin
Гостьова лекція на тему «Використання аудіодискрипції у позакласній та позашкільній діяльності»
Posted on 14 мая, 2024 Posted by admin
Майстерка «Майстерність екскурсовода. Прийоми та техніка ведення екскурсії»
Posted on 14 мая, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Міжнародний день музеїв Національному музеї історії України
Posted on 14 мая, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Патріотичний танець, присвячений Дню Європи
Posted on 14 мая, 2024 Posted by Валентина Єфімова

Круглий стіл «Громадянська парламентська просвіта в умовах війни: зміст, форми, технології»
Posted on 16 мая, 2022 Posted by Валентина Єфімова
З досвіду роботи О.М.Стукал
Posted on 26 мая, 2016 Posted by admin
«Зустрічі у майстернях» в NAMU
Posted on 18 июля, 2023 Posted by Валентина Єфімова
Яворівська іграшка-забавка
Posted on 13 января, 2017 Posted by Валентина Єфімова
Участь у проєкті «Гостьовий лектор»
Posted on 24 октября, 2021 Posted by admin

1 All day: Олександр Копиленко: 120 років All day 01.08.2020 120 років від дня народження Олександра Копиленка (1900–1958), українського письменника, дитячого письменника, педагога Олександр Іванович Копиленко народився 1 серпня 1900 в м. Костянтинограді (нині Красноград), що на Харківщині, в сім’ї робітника-залізничника. Навчався у початковій та вищій початковій школах, потім – в учительській семінарії. З 1920 по 1925 – студент біологічного факультету Харківського інституту народної освіти. Далі – вчителює, працює в Народному комісаріати освіти УРСР, член Спілки селянських письменників «Плуг», спілки пролетарських письменників «Гарт», пізніше – ВАПЛІТЕ. Серед багатьох об’єктів уваги Олександра Копиленка є один, якому він залишається вірним протягом усього життя. Це – діти. Вперше у 1924 на сторінках журналу «Червоні квіти» він виступив з оповіданнями про дітей і для дітей: «Дитина», «Пригноблений», «Юрко». Перша його книжка для юних читачів «Сенчини пригоди» вийшла в 1928. Відтоді письменник до кінця своїх днів багато і натхненно писав для дітей і юнацтва, виявляючи у своїх творах неабиякий хист педагога. Дитячу книжку Олександр Іванович завжди розглядав як могутній засіб виховання. Твори для дітей Копиленко писав з такою ж вимогливістю, як і твори для дорослих. Протягом 1933–1934 О. Копиленко працював у редакціях дитячих журналів, у комісії дитячої літератури з підготовки тематичних планів видавництва «Дитвидав», яке було створено в Україні 1934. Він писав про дитячу дружбу, шкільне навчання («Секрет», «Волікове нещастя», «Порізана парта»), про взаємини батьків і дітей («Син», «Справа №77», «Сім’я»). О. Копиленко був одним з творців української анімалістичної літератури, природничого оповідання для дітей. 1934 надрукував збірочку оповідань для малят «В лісі», в якій виклав цікаві спостереження про природу, зокрема птахів та звірів. Знайомство з життям однієї з найстаріших київських середніх шкіл – школи №19 на Подолі, колишньої жіночої гімназії, послужило основою для створення дилогії «Дуже добре» (1936) та «Десятикласники» (1938). На матеріалі цієї школи письменник подає широку картину життя школярів, учителів, батьків. Сучасна адреса школи: Покровська вулиця, 4, ліцей №100 «Поділ». У роки Другої світової війни Олександр Копиленко під час евакуації до Уфи працював в Інституті суспільних наук АН УРСР. З кінця 1943 О. Копиленко знову у Києві. Справжньою його творчою удачею у післявоєнні роки стали книжки оповідань для дітей «Хата хлопчика-мізинчика» та «Адмірал». 1948 вийшла збірка «Як вони поживають». Це своєрідна енциклопедія природи для молодших читачів. В останні роки життя О. Копиленко працював над романом про сучасну школу «Земля велика» (1957). Помер Олександр Копиленко 1 грудня 1958 р. в Києві. Похований на Байковому цвинтарі. Read more

6 All day: Іван Синиця: 110 років All day 06.08.2020 110 років від дня народження Івана Синиці (1910–1976), українського психолога і педагога Іван Омелянович Синиця народився 6 серпня 1910 в селянській родині в с. Корделівка (тепер Калинівського району Вінницької області). 16-річним юнаком розпочав свою педагогічну діяльність у школі для дорослих. У 1928–1932 навчався в Вінницькому інституті соціального виховання (педагогічний технікум), по закінченні якого вчителював у школах Вінниччини. З 1937 по 1938 Іван Омелянович продовжував освіту на філологічному факультеті Київського педагогічного інституту. З 1935 до початку війни був завучем і викладав українську мову та літературу в середній школі с. Літки на Київщині. Перед самою війною педагога мобілізували. В 1944 він був тяжко поранений і контужений. Демобілізувавшись, І. Синиця працював спочатку завучем середньої школи №70 м. Києва, потім інспектором міського відділу народної освіти. В 1951 перейшов на роботу до Науково-дослідного інституту психології і вже через п’ять років став завідувачем відділу педагогічної психології, а з 1960 й до кінця життя очолював відділ (згодом лабораторію психології навчання). В 1954 І. Синиця захистив кандидатську дисертацію «Психологічні особливості засвоєння лексики п’ятикласниками», а в 1968 – докторську з психології писемного мовлення учнів. Популярними серед учителів-словесників стали його праці «Психологія писемного мовлення учнів 5–8 класів» (1965) та «Психологія усного мовлення учнів 4–8 класів» (1974). Теоретично обґрунтувавши сутність педагогічної майстерності вчителя, Іван Омелянович розділив її на складові «педагогічні мистецтва» та доповнив їх новим – педагогічним – тактом. Монографії І. Синиці «Про педагогічний такт учителя» (1969), «З чого починається педагогічна майстерність» (1972) є своєрідною енциклопедією педагогічного мистецтва. Іван Омелянович вважав, що педагогічна майстерність – це не лише висока і всебічна загальна й методична освіченість учителя, а й уміння донести кожне своє слово до учня, домогтися, щоб знання, які він дає, були дітьми пережиті й засвоєні. Іван Омелянович був не лише талановитим викладачем, вихователем, науковцем, а й мав безсумнівний літературний талант. Ще зі студентських років І. Синиця почав писати й друкуватися в періодичній пресі, перекладати українською мовою кращі твори світової літератури. Він був автором перекладів «Повістей Бєлкіна» О. Пушкіна, книжки «М. В. Ломоносов» О. Морозова, роману «Митря Кокор» М. Садовяну, «Корейських казок» та ін. Наслідком захоплення українським фольклором стало укладення ним збірки «Народна лірика» (1956). І. Синиця є автором близько 200 наукових праць, серед яких 12 монографій і популярних брошур для батьків та вчителів. Ці праці й сьогодні залишаються настільними книгами багатьох педагогів-практиків і науковців. Помер Іван Синиця 8 листопада 1976 р. Read more

10 All day: Абай Кунанбаєв: 175 років All day 10.08.2020 175 років від дня народження Абая Кунанбаєва (Абай Құнанбайұлы; 1845–1904), казахського поета-просвітителя Абай Кунанбаєв народився 10 серпня 1845 в кочовому поселенні в Чингізьких горах (тепер с. Караул Абайського району Східно-Казахстанської обл., Казахстан) у родині феодала Кунанбая Ускенбаєва. Родина Абая була аристократичною: і дід, і прадід були головними правителями (баями) свого роду. Справжнє ім'я – Ібрагім, але зменшене ім'я Абай, дане матір'ю, закріпилося за ним на все життя. Учився в медресе мулли Ахмет-Різи в Семипалатинську й одночасно відвідував російську школу. Батько хотів, щоб син обрав кар’єру чиновника імперської адміністративної системи. Працюючи у волосній управі, Абай Кунанбаєв зіткнувся з безправністю казахів у імперії. На формування світогляду Кунанбаєва вплинули твори та праці поетів і мислителів Сходу: Фірдоусі, Ібн Сіни, Алішера Навої, Фізулі, а також класиків західноєвропейської та російської літератури. Абай Кунанбаєв розпочав творчу діяльність у віці 35 років. Упродовж тривалого часу його вірші поширювалися усно. Перша поетична збірка Абая Кунанбаєва казахською мовою «Вірші казахського поета Ібрагіма Кунанбаєва» вийшла 1909. Основною ідеєю творів була боротьба з традиціями патріархальщини, рабським єством народу. Шлях до самоідентифікації та суспільного розвитку казахського етносу поет-гуманіст вбачав у поширенні освіти, знань, культури. Написав 170 віршів, кілька поем. Найвідоміша з поем «Чорне слово» («Кара сөз») порушує проблеми історії, моралі, права. У своїх творах він висміював старі звичаї родового аулу, догми ісламу, протестував проти рабського становища жінки, соціального зла. Неперевершений майстер казахського вірша, Абай Кунанбаєв застосував нові віршовані форми. У його прозових «Повчаннях» порушені історичні, педагогічні й правові теми. У педагогічній системі Абая першорядне значення відводиться моральному прикладу і мовам. Він вважав, що через рідну мову вперше відкривається вікно у світ, а широта поглядів і людинолюбство зобов'язує вивчати мови інших народів. Абай Кунанбаєв переклав казахською мовою твори Дж. Байрона, Й. Гете, Ф. Шиллера, А. Міцкевича, О. Пушкіна, І. Тургенєва. Творчість Кунанбаєва вплинула на еволюційні процеси культурно-духовного життя народів Центральної Азії, сприяла самоусвідомленню казахської нації. На підґрунті творчості й громадської діяльності Абая Кунанбаєва постала перша казахська політична партія «Алаш» і розвинувся національно-визвольний рух. Помер Абай Кунанбаєв 6 липня 1904 р. Read more

15 All day: Христина Алчевська: 100 років All day 15.08.2020 15 серпня – день пам’яті Христини Алчевської (16 квітня 1841 – 15 серпня 1920) Христина Данилівна Алчевська, у дівоцтві Журавльова, народилася 16 квітня 1841 в м. Борзна Чернігівської губернії у дворянській родині. Освіту здобула самотужки. Вона з дитинства мріяла стати вчителькою, але отримати професійну освіту їй не вдалося. У 1862 одружилася з відомим підприємцем і меценатом Олексієм Алчевським і переїхала до Харкова. Христина Данилівна склала іспит на право викладати і у 1862 заснувала приватну безплатну недільну школу для жінок. Школа проіснувала до 1919. У ній у різний час здобули освіту майже 17 тис. жінок. Унікальним явищем у діяльності школи став музей наочних посібників (таблиць, картин, альбомів, історичних та географічних карт, манекенів, опудал тощо) – єдиний у своєму роді. У 1896 музей налічував 434 експонати, причому, були посібники, спеціально виготовлені для цього музею. Робота школи була представлена на всесвітніх форумах у Москві, Нижньому Новгороді, на Антверпенській, Брюссельській, Чиказькій і двох Паризьких міжнародних педагогічних виставках. У 1879 Алчевська влаштувала на власні кошти подібну до Харківської недільну школу в с. Олексіївці на Катеринославщині, в якій учителював Борис Грінченко. Вона була однією із засновників Харківського товариства поширення в народі грамотності, а також Першої безплатної народної бібліотеки-читальні. З ініціативи Алчевської та під її керівництвом було видано тритомний рекомендаційний покажчик книг «Что читать народу?» (1884–1906), який на виставках в Антверпені, Чикаго і Парижі отримав найвищі нагороди. Авторський колектив на чолі з нею підготував також 3-томний посібник «Книга взрослых» (1899–1900), що протягом 1899–1917 витримав 40 видань. Педагогічна діяльність Алчевської здобула всесвітнє визнання на Міжнародному конгресі приватної ініціативи у справі народної освіти (Франція, 1889). Її було обрано віце-президентом Міжнародної ліги освіти. В садибі Алчевських у Харкові у 1899 з ініціативи Христини Данилівни було встановлено перший у світі пам’ятник Кобзареві (скульптор академік В.Беклемішев). Померла Христина Алчевська 15 серпня 1920 р. у Харкові. Read more

17 All day: Друга Всеукраїнська нарада з освіти: 100 років All day 17.08.2020 100 років тому (17–25 серпня 1920) відбулася Друга Всеукраїнська нарада з освіти, на якій було схвалено розроблену Г. Гриньком систему освіти, що ґрунтувалася на соціальному, трудовому, професійному, педоцентричному принципах та українізації системи освіти. Результатом наради стали ухвалені резолюції «Про соціальне виховання», «Про професійну освіту», а також заснування Всеукраїнської спілки працівників освіти і соціалістичної культури.Зважаючи на суспільно-політичні й соціально-економічні реалії того часу було вирішено здійснювати реалізацію культурного будівництва в Україні за трьома напрямами, а саме: соціальне виховання дітей, підготовка кваліфікованих робітників, політико-освітня робота. Пропонуємо зацікавленим читачам книгу від Педагогічного музею України, яка є другим випуском серії «Педагогічні републікації», і містить републікації праць народних комісарів освіти Української Соціалістичної Радянської Республіки Григорія Гринька та Олександра Шумського. У книзі матеріали розміщенні хронологічно та охоплюють 1920—1926 рр. — один із найскладніших і найсуперечливіших періодів в історії української освіти. Це видання, що складається виключно з першоджерел і не містить жодних оцінок, сприятиме виробленню неупередженого об’єктивного погляду на цей період нашої історії. Книга розміщена на сайті Педагогічного музею України у розділі «Публікації». Докладніше у статті Лариси Березівської Розробка Наркомосом УСРР системи шкільної освіти та її апробація в контексті соціально-економічних та суспільно-політичних детермінант (1920–1924) https://cutt.ly/ftlco0E #опис_зображень Картинка проекту «Педагогічний календар» присвячена 100 літтю Другої Всеукраїнської наради з освіти. Фото фрагмент статті про цю подію.Текст «100 років. Друга Всеукраїнська нарада з освіти(17–25 серпня 1920).» З детальним описом художнього оформлення картинки проекту Педагогічний календар можна ознайомитись за посиланням https://cutt.ly/iymSmUO Read more All day: Друга Всеукраїнська нарада з освіти: 100 років All day 17.08.2020 100 років тому (17–25 серпня 1920) відбулася Друга Всеукраїнська нарада з освіти, на якій було схвалено розроблену Григорієм Гриньком систему освіти, що ґрунтувалася на соціальному, трудовому, професійному, педоцентричному принципах та українізації системи освіти. Результатом наради стали ухвалені резолюції «Про соціальне виховання», «Про професійну освіту», а також заснування Всеукраїнської спілки працівників освіти і соціалістичної культури. Зважаючи на суспільно-політичні й соціально-економічні реалії того часу було вирішено здійснювати реалізацію культурного будівництва в Україні за трьома напрямами, а саме: соціальне виховання дітей, підготовка кваліфікованих робітників, політико-освітня робота. Докладніше – у статті Лариси Березівської «Розробка Наркомосом УСРР системи шкільної освіти та її апробація в контексті соціально-економічних та суспільно-політичних детермінант (1920–1924)» https://cutt.ly/ftlco0E Read more

21 All day: Олександр Музиченко: 145 років All day 21.08.2020 21 серпня - 145 років від дня народження Олександра Музиченка (1875, ін. 1878–1940), українського педагога, першого директора Педагогічного музею ім. цесаревича Олексія (нині – Педагогічний музей України) Олександр Музиченко обіймав посаду директора Педагогічного музею імені цесаревича Олексія Миколайовича (нині Педагогічний музей України) з1912 по 1914 рік. Музей був створений у 1901, але коштів для побудови власного приміщення не вистачило, тому заклад постійно переміщався з однієї будівлі в іншу. 5 жовтня 1912 відбулося офіційне відкриття музею у власному приміщенні на вулиці Володимирській, яке широко висвітлювалося як у вітчизняній, так і у закордонній пресі. Музей містив в собі не лише зали з експонатами, але й велику бібліотеку, читальний зал та спеціальні кабінети для демонстрування навчальних приладів. Робота музею у власному приміщенні розпочалася серією лекцій для викладачів початкових навчальних закладів, вихованців учительського інституту та вчительської семінарії. Першу лекцію на тему «Селянська реформа і народна освіта» прочитав 5 жовтня 1912 директор Ніжинського історико-філологічного інституту професор Іван Іванов. 6 жовтня цього ж року викладач Києво-Печерської чоловічої гімназії, згодом відомий український педагог Микола Даденков прочитав лекцію на тему «Новий педагогічний рух у Німеччині». Крім того, у великій залі музею проводили зібрання науковців та представників різних освітянських товариств. У 1913 О. Музиченко ініціював відкриття літніх курсів для народних вчителів, які проходили на базі музею. Педагог ретельно добирав штат кваліфікованих лекторів. Всі вони працювали з О. Музиченком у Фребелівському інституті. Провідними лекторами курсів стали Микола Даденков, Наталія Лубенець, Василь Зеньківський та Роман Гельвіг. Завдяки ініціативам Олександра Музиченка музей перетворився на науково-методичний педагогічний центр усієї України. Read more

27 All day: Фрідріх Гегель: 250 років All day 27.08.2020 250 років від дня народження Фрідріха Гегеля (Friedrich Hegel; 1770–1831), німецького філософа Георг Вільгельм Фрідріх Гегель народився в Штутгарті 27 серпня 1770. У віці семи років пішов у Штутгартську гімназію, де виявив здібності до давніх мов та історії. 1788 після закінчення гімназії Гегель вступив у Тюбінгенський теологічний інститут. 1793, отримавши ступінь магістра філософії, він почав працювати домашнім учителем у Берні та Франкфурті. З 1801 став викладачем Єнського університету. З 1808 до 1816 Гегель – директор гімназії в Нюрнберзі. За цей період у нього склалися чіткі погляди на завдання та методи шкільної освіти. Гегель зауважував, що будь-яке навчання і виховання насамперед має бути спрямоване на формування особистості, її активної ролі в суспільстві і державі. А зразком злиття особистого і державного для Гегеля була Стародавня Греція. Навчання і виховання, на думку Гегеля, – це складний діалектичний процес. Він вважав, що навчання не може зводитись лише до простого сприйняття готових істин, бо це не дасть бажаних результатів. Так само і виховання не повинно обмежуватись лише засвоєнням встановлених правил поведінки. Думку і почуття, серце учня слід спрямувати на досягнення головної мети – формування духу для творчої самостійної діяльності. Гімназистам імпонувало, що їх ректор – університетський професор, відомий вчений, автор знаменитої «Феноменології духу». Паралельно з викладацькою діяльністю в гімназії Гегель надзвичайно плідно працював не лише як педагог, але і як учений. За цей час він підготував дві фундаментальні праці – «Феноменологія духу» і «Логіка». Як директор гімназії, Гегель уважно стежив, щоб у навчальному закладі підтримувався порядок, висока культура взаємовідносин між учнями. Наприкінці навчального року урочисто проводився випуск гімназистів. Ті, хто успішно склали іспити, вступали до університету. Обов’язково у присутності всіх вчителів оголошувалась характеристика кожного випускника, яка, за бажанням батьків, могла бути видана їм у письмовій формі. В 1816 повернувся до університетського викладання і до 1818 працював у Гайдельберзі. Талант Гегеля як вченого і педагога особливо яскраво виявився під час його роботи в Берлінському університеті у 1818–1831, де він обіймав посади професора філософії і ректора університету. Гегель володів енциклопедичними знаннями, читав курси лекцій за такими дисциплінами: логіка і педагогіка, енциклопедія філософії, всезагальна система філософії, філософська наука в цілому, історія філософії, спекулятивна філософія або логіка, філософія природи і духу, антропологія і психологія, естетика або філософія мистецтва, філософія релігії, філософія природи, або раціональна фізика, доказ буття Божого та ін. Всі ці курси Гегель особисто розробляв і в процесі їх викладання постійно удосконалював. Помер Гегель 14 листопада 1831 р. у Берліні. Read more

28 All day: Дмитро Загул: 130 років All day 28.08.2020 28 серпня, 130 років тому, народився класик української літератури, поет-символіст, публіцист, літературознавець, перекладач і педагог Дмитро Загул. Його ім’я пов’язане зі спілкою письменників-символістів “Музагет”, «Українфільмом», письменницькою організацією “Західна Україна” та ВУАНом. Народився діяч 1890 на Буковині. Освіту здобув у Чернівецькій класичній гімназії та на історико-філологічному факультеті Чернівецького університету. З юних років виявляв неабиякий хист до віршування та іноземних мов. Тривалий час Дмитро Загул займався педагогічною діяльністю – викладав українську мову та західноєвропейську літературу в Саварській школі та Ставищанській семінарії (Київщина). Зі спогадів сучасників, студенти обожнювали молодого викладача. Їм імпонувало те, що вони слухають лекції не звичайного вчителя, а знаного поета, який приїхав з далекої Буковини, знає закордонне життя, вільно володіє кількома іноземними мовами. З перших занять Дмитро Юрійович завоював авдиторію як прекрасний лектор, інтелектуал й одразу викликав у молоді глибокий інтерес до українського слова, української й світової поезії. У 1923 митець переїжджає до Києва й працює редактором у відділі сценаріїв “Українфільму”. Пізніше отримує посаду наукового співробітника Академії наук, стає одним із найактивніших членів письменницької організації “Західна Україна”. 1933 за участь в «Західній Україні» і звинуваченням в націоналізмі Дмитра Загула було заарештовано і заслано до Колими, де через тяжку роботу й погіршення стану здоров’я діяч помер (1944). Лише у серпні 1957 Д. Загула реабілітували, а справу закрили за відсутністю складу злочину. Дмитро Загул увійшов до плеяди класиків українського символізму, подарував українській культурі низку перекладів, зокрема твори Гайне, Ґете, Шіллера, Байрона та ін. митців світової літератури. Read more

31 All day: Марія Монтессорі All day 31.08.2020 Марія Монтессорі народилася 31 серпня 1870 в провінції Анкона (Італія) у родині фінансового службовця. У 1886–1890 відвідувала загальноосвітню школу з технічним нахилом. Потім вступила до Римського університету на факультет математики та природничих наук, але незабаром її інтереси змістилися в галузь біології та медицини. У 1892 закінчила медичні підготовчі курси. У 1895 Марія Монтессорі почала працювати асистенткою у лікарні, а в 1896 захистила дисертацію з психіатрії, ставши першою жінкою в Італії, яка закінчила курс медицини, і першою в Італії лікаркою, яка здобула докторський ступінь. У період 1897 – 1898 рр. вона відвідує лекції з педагогіки і вивчає всі основні роботи з теорії виховання і освіти. У 1898 Монтессорі стала директоркою Римського Ортофренічного інституту, школи для дітей з відсталістю. У 1904 вона стає завідувачем кафедpи антpопологіі в Римському унiвеpситетi. Світову славу і визнання Марія Монтессорі здобула за розробку педагогічної системи «педагогіка Монтессорі». Першу «школу Монтессорі» вона відкрила 6 січня 1907 в Сан-Лоренцо. Методика італійської педагогині набула популярності ще у середині ХХ століття та й досі є однією із найпоширеніших у сучасній системі виховання. Методика Монтессорі є моделлю особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина, з її можливостями, потребами, системою стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку. Вона вважала, що головним завданням освіти є підтримувати спонтанність і творчість дітей, забезпечувати їх всебічний розвиток: фізичний, духовний, культурний і соціальний. Під час Другої світової війни Марія Монтессорі змушена покинути Італію і переїхати жити і працювати в Індію. Саме тут вона розвиває свої ідеї та описує їх у численних книгах. Пізніше вона засновує Центр Монтессорі в Лондоні (1947). Вона була номінована на Нобелівську премію світу тричі – у 1949, 1950 і 1951 рр. Марія Монтессорі померла в Ноордвейку (Нідерланди) у 1952. У фондах Педагогічного музею зберігаються публікації та книги Марії Монтессорі, праці дослідників її педагогічної системи. А також хто цікавиться можна ознайомитися із узагальненим досвідом проведення проєкту «Педагогіка дитинства». Тема №1 «Методика Марії Монтессорі» на сайті Педагогічного музею України http://pmu.in.ua/actual-info/ped_childhood/ #опис_зображень Картинка проекту «Педагогічний календар» присвячена 150 літтю Марії Монтессорі. Фото її портрет. Текст «Марія Монтессорі, 31 серпня, (1870-1952), італійська педагогиня. З детальним описом художнього оформлення картинки проекту Педагогічний календар можна ознайомитись за посиланням https://cutt.ly/iymSmUO Read more All day: Марія Монтессорі: 150 років All day 31.08.2020 Народилася Марія Монтессорі 31 серпня 1870 р. в містечку провінції Анкона (Італія) у родині фінансового службовця. З ранніх років Марія завжди була попереду свого часу. У 1886–1890 вона відвідує загальноосвітню школу з технічним нахилом, у якій навчалися тільки хлопчики, що для того часу було неприпустимим. По закінченню школи Марія вступає на факультет математики та природничих наук Римського університету, але незабаром її інтереси змістилися в царину біології та медицини. У 1892 закінчила медичні підготовчі курси. І хоча жінкам у той час не дозволялося вивчати медицину, Марія все-таки твердо вирішила бути лікарем, і стала студенткою медичного факультету. З 1895 працює асистентом у лікарні, а в 1896 захищає дисертацію з психіатрії і стає першою в Італії жінкою – доктором медицини. Працюючи в унiвеpситетськiй клініці, Монтессорі отримала приватну практику. Тут відбулася її перша зустріч із дітьми з обмеженими можливостями, для яких Монтессорі створює оточення, відповідне до потреб кожної дитини. У 1898 Марія Монтессорі стає директором Ортофренічного інституту. З її появою в інституті вона вимагала неодмінно шанобливого ставлення персоналу до хворих. Саме в період з 1898 до 1900 відбувається становлення Монтессорі як педагога. Діти, з якими займалася Марія Монтессорі, за результатами державного іспиту випередили дітей з державних шкіл, і стало зрозуміло, що державна освіта стримує розвиток дітей. У період 1897–1898 Монтессорі відвідує лекції з педагогіки і вивчає всі основні роботи з теорії виховання і освіти. У 1904 вона стає завідувачем кафедpи антpопологіі в Римському унiвеpситетi і проводить антропологічні дослідження в педагогічній галузі. 6 січня 1907 – дата народження педагогіки Марії Монтессорі: тоді в Сан-Лоренцо відкривається перший «Будинок дитини» – дитячий садочок для здорових дітей, вихованцями якого стають 50 дітлахів від 2 до 6 років з найбідніших верств населення найближчих околиць Риму. З цього часу і до кінця життя, тобто впродовж 45 років, Монтессорі займається проблемами виховання і освіти здорових дітей. Усього через кілька місяців неорганізовані дітлахи перетворюються на зосереджених і дисциплінованих вихованців. Монтессорі говорила про те, що в дітях природою закладено все, що їм потрібно для розвитку. Основне завдання дорослого – не заважати. Діти здатні освоювати навколишній світ через самостійну діяльність, діти вміють і люблять вчитися, якщо навчання не стає насильством. «Допоможи мені зробити це самому» – основний девіз Монтессорі-методу. Під час Другої світової війни Марія Монтессорі з сином Маріо змушена покинути Італію і переїхати жити і працювати в Індію. Саме тут вона розвиває свої ідеї та описує їх у численних книгах. Пізніше вона засновує Центр Монтессорі в Лондоні (1947). Померла Марія Монтессорі в Нордвейку (Нідерланди) 6 травня 1952 р. Read more