My Calendar

Events in Сентябрь 2024

  • Володимир Панченко: 70 років

    Володимир Панченко: 70 років

    All day
    02.09.2024

    Володимир Євгенович Панченко – літературознавець, критик, письменник, педагог, громадський та політичний діяч, народний депутат України першого скликання.

    Народився 2 вересня 1954 у с. Демидівка Любашівського району Одеської області в родині агронома місцевого колгоспу та вчительки початкових класів. 1968 закінчив місцеву восьмирічну школу, середню освіту здобув у Любашівській середній школі № 1. Навчався на філологічному факультеті Одеського державного університету імені І. Мечникова. З 1975 – аспірант кафедри радянської літератури і літератури народів СРСР, доцент кафедри радянської літератури і літератури народів СРСР Одеського державного університету. Писав вірші, замітки і рецензії на теми літератури, які друкувалися в місцевих газетах, зокрема, в одеській «Комсомольськой искре», а також в «Літературній газеті». Перша велика журнальна публікація – стаття «За ним завтрашній день» (журнал «Дніпро». 1976. №7). 1979 В. Панченко захистив кандидатську дисертацію на тему «Проблема характеру в її зв’язку зі стильовими тенденціями в сучасній українській прозі». На той час він був уже досить помітною постаттю серед молодих українських літераторів і, як писав у автобіографії, «…з легкої руки П. Загребельного того ж року був прийнятий до Спілки письменників України».

    З 1984 до 2001 р. Володимир Євгенович мешкав у Кіровограді (нині місто Кропивницький). Працював у Кіровоградському державному педагогічному інституті ім. О.С.Пушкіна (нині Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка) доцентом, завідувачем кафедри зарубіжної літератури та компаративістики. У 1995-98 – докторант Київського педагогічного університету ім. М.Драгоманова. У жовтні 1998 захистив докторську дисертацію на тему «Творчість В.Винниченка 1902-1920 рр. у генетичних і типологічних зв’язках з європейськими літературами».

    У 2000 р. В’ячеслав Брюховецький, ректор Києво-Могилянської академії, доручив В. Панченку розробляти вступні тести з літератури, а з наступного (тобто 2001-го) року запросив працювати у НаУКМА. З 2001 по 2014 – професор кафедри філології; а у 2002–07– віце-президент цього закладу освіти.

    Народний депутат України (1990-94). У 1992 привіз із Мужена (Франція) кабінет Володимира Винниченка, який відтоді зберігається у Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї. Автор сценаріїв документальних стрічок про Володимира Винниченка, багатьох монографій та посібників: «Юрій Яновський» (1988), «Магічний кристал: сторінки історії українського письменства» (1995), «Євангеліє чужих піль…» (1996), «Будинок з химерами» (1998), «Патетичний фрегат: роман Юрія Яновського як літературна містифікація» (2002), «Володимир Винниченко: парадокси життя і творчості» (2004), «Неубієнна література» (2007), «Кільця на дереві» (2016) та багатьох інших. Лауреат міжнародної премії імені Володимира Винниченка Українського фонду культури (1995). Лауреат ще низки премій: літературної премії «Благовіст» (1996), літературної премії імені Олександра Білецького(1998), обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова (2005), обласної літературної премії імені Євгена Маланюка (2016).

    Володимир Євгенович започаткував авторську серію посібників для вчителів «Урок літератури», а також був одним із авторів підручника української літератури для 11 класу (1998) У 2007, за сприяння видавництва «Темпора» і його головного редактора – Юлії Олійник, став засновником та шеф-редактором українського вебпроталу та (з 2008 р.) альманаху «ЛітАкцент». Протягом 2018-19 виходять книги: «Повість про Миколу Зерова», «Літературний ландшафт України. ХХ століття», «Сонячний годинник. Книга пілігрима», які стали своєрідним підсумком його наукового і життєвого шляху.

    Помер Володимир Євгенович Панченко 14 жовтня 2019, похований у с. Олексіївка Кропивницького району на Кіровоградщині.

    У 2019 йому було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кропивницького. Тут названо його іменем одну з міських бібліотек та вулицю. Нещодавно в Одесі Любов Ісаєнко видала книгу «Володимир Панченко у своєму часі та понад часом».

  • Іван Капустянський: 130 років

    Іван Капустянський: 130 років

    All day
    18.09.2024

    Іван Капустянський (1894–1937), літературознавець, журналіст, критик, бібліограф, педагог

     

    Іван Капустянський народився 18 вересня 1894 в с. Рокити, нині Кременчуцького району Полтавської області. Навчався в Лубенській і Полтавській (1909–12) духовних семінаріях, Ніжинському історико-філологічному інституті (1912–16 ). У серпні 1916 мобілізований до армії і направлений до Київського військового училища, а звідти в званні прапорщика — на Південно-Західний фронт. Після демобілізації у 1918 закінчив лекторські курси при Міністерстві народної освіти, став професорським стипендіатом при Київському університеті.

    У квітні 1919 переїхав до Прилук, викладав історію української літератури в місцевому народному університеті, очолював повітовий комітет охорони пам'яток мистецтва та старовини. Засновник та перший завідувач Прилуцького краєзнавчого музею, ініціатор створення музею у колишньому маєтку Ґалаґанів  у Сокиринцях, водночас  –  викладач української мови та літератури у Прилуцькій гімназії.

    Від 1923  –  у Харкові. Аспірант секції української мови науково–дослідної кафедри ім. О. Потебні при ХІНО (від 1925), водночас викладав на робітничому факультеті при Харківському технологічному інституті (1923–24, 1933). Читав курс лекцій з української літератури. Автор статей у журналах "Шляхи освіти", "Знання", "Плужанин" та ін. Завідувач редакційно–бібліографічного відділу Української книжкової палати (1927). Науковий співробітник Інституту ім. Т. Г. Шевченка. Член літературної організації "Плуг".

    Основні праці: Учительство в українській літературі. 1925; Валеріян Поліщук: Спроба характеристики творчості з портретом, автографом і автобіографією поета та бібліографічним покажчиком. 1925; Плужанська творчість. 1926; Лекції з історії української літератури. 1929 (усі – Харків).

    Заарештований у 1935 за звинуваченням в участі в контрреволюційній терористичній організації та засуджений до 5 років ув'язнення. Помер 24 листопада 1937 у виправно-трудовому таборі й похований поблизу м. Чиб'ю Республіки Комі, РФ. Реабілітований 1989.