27 27.02.2023
28 28.02.2023
1 01.03.2023
2 02.03.2023
3 03.03.2023
4 04.03.2023
Close
5 березня виповнюється 120 років від дня народження відомої української письменниці, поетеси та перекладачки Наталі Забіли.
Наталя Забіла походила з дворянського роду з великими мистецькими традиціями. Серед її предків – поет-романтик – Віктор Забіла та відомий академік-скульптор – Парамон Забіла (дід поетеси).
«Для дітей треба писати так само добре, як і для дорослих, тільки трохи краще», – говорила письменниця Наталя Забіла. Відтак її перу належить близько 200 творів для дітей – вірші, казки, оповідання, повісті, п’єси, драматичні поеми. Великою популярністю серед дітей користуються збірки: «Ясоччина книжка» (1934), «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Стояла собі хатка» (1974) та ін. Крім того, Наталя Забіла була редакторкою дитячого журналу «Барвінок» (1945-1947), головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України та входила до редколегії «Дитвидаву». У 1972 поетеса стала першим лавреатом премії імені Лесі Українки за п’єсу «Перший крок» та драматичну поему «Троянові діти».
Окреме місце в життєтворчості діячки посідає педагогіка. Маючи педагогічну освіту, Наталя Львівна певний час викладала у школі в селі Старий Люботин на Харківщині. Роки вчителювання та педагогічний досвід не минули безслідно для творчої особистості. У 1933 Наталя Забіла укладає для молодших школярів «Читанку» для другого классу, 1939 – «Читанку» для третього класу. У 1945 у видавництві «Радянська школа» виходить її «Читанка» для першого класу у співавторстві з М. Пригарою. Ці підручники користувалися популярністю серед вчителів і перевидавалися кілька разів.
Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 2021 року № 1982-IX “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках” ювілей Наталі Забіли відзначається на державному рівні.
З У фондах Педагогічного музею України зберігаються численні художні твори для дітей Н. Забіли та одна з її читанок.
Фото: ЦДАМЛМ України
6 06.03.2023
7 07.03.2023
8 08.03.2023
Close
170 років від дня народження Григорія Цеглинського (1853-1912), українського педагога, письменника, громадського діяча, директора української гімназії в Перемишлі.
Народився Григорій Цеглинський 9 березня 1853 в Калyшi. Початкову освіту отримав у Коломиї. Продовжував навчання у вищих класах Станіславської (тепер Івано-Франківськ) гімназії. Тут його учителем був відомий український лексикограф Євген Желехівський, котрий своїми уроками з української мови і літератури великою мірою причинився до розвитку зацікавлень юнака рідною словесністю. Далі студіював українську та класичну філологію на філософському факультеті Віденського університету. По його закінченні (1879) учителював в Академічній гімназії у Львові, розпочав громадську та літературну діяльність, працював у культурно-освітнix товариствах, укладав шкільні підручники для гімназії. Упродовж 1882–1888 був референтом театру «Української Бесіди» товариства «Руська бесіда» у Львові.
З 1887 до 1895 – керівник паралельних українських класів при польській гімназії у Перемишлі. З 1895, коли таких класів стало вісім, і до 1910 – директор новозаснованої Державної Української чоловічої гімназії, де сам викладав класичні мови (латинську і грецьку), а також українську мови і літературу. Викладач цієї гімназії, професор Олекса Ярема, так висловив свій погляд на педагогічну діяльність директора: «Досконалити розум, сталити характер, а в серцях своїх учнів розпалювати невгасний вогонь великої ідеї – ось програма виховної діяльности Г.Цеглинського». Згодом Г. Цеглинський створив «Український Інститут для дівчат у Перемишлі» (1905) та «Селянську Бурсу ім. М.Шашкевича» (1907).
Діяльна особистість і непересічний організаторський хист Г. Цеглинського проявився і в різних ділянках громадсько-культурного життя Перемишля. Він був серед керівництва перемишльської філії «Просвіти», одним із організаторів місцевих фінансових і кооперативно-економічних установ – «Віри» (1894), «Українські щадниці» (ощадної каси) (1906), брав активну участь у діяльності «Народного дому» та інших товариств і громадських організацій.
Як педагог-практик і теоретик Цеглинський був добре обізнаним у
Від 1907 Г. Цеглинський жив у Відні, де був послом від Перемишля у парламенті. Помер у Відні 23 жовтня 1912. Його тіло перевезли до Перемишля і перепоховали на місцевому українському цвинтарі 27 жовтня 1912.
10 10.03.2023
11 11.03.2023
12 12.03.2023
13 13.03.2023
14 14.03.2023
Close
Надія Гов’ядовська (1893-1971), українська пегагогиня, авторка букварів
Народилася Надія Олександрівна Гов’ядовська 15 березня 1893 в Києві. З 1912 почала вчителювати. В 1940-59 працювала інспектором-методистом міністерства освіти УРСР, укладала навчальні програми та методичні листи для вчителів початкової школи. У фондах музею зберігаються примірники таких видань за редакцією Н.Гов’ядовської. В «Програмах початкової школи» (1953) зазначено: «Українська мова є основним предметом навчання в початковій школі. У процесі занять учитель пробуджує й виховує у дітей любов до української мови, української літератури і народної творчості».
1941 отримала звання Заслуженої вчительки УРСР.
Надія Гов’ядовська впродовж 12 років входила до редакційної колегії журналу «Українська мова в школі», перший номер якого побачив світ у березні 1951 (детальніше - http://pmu.in.ua/nogroup/duvoslovo/ ). В журналі публікувалися її статті: «Підручники з української мови і читанки для початкових класів» (№3, 1952), «Обговорення проекту програми з української мови для 1-4 класів 8-річної школи» (№1, 1959) та ін.
У статті «Підручники з української мови і читанки для початкових класів» Н. Гов’ядовська зазначає: «Починаючи з букваря, у підручниках треба передбачати поширення словника учнів, не боятися вводити нові слова, не уникати їх, а планомірно вивчати, підводити учнів до розуміння їх, закріпляти їх і повторювати. У читанках повинні бути пояснення слів, різноманітні завдання і вправи для роботи над словом. Характер цих завдань визначається словниковим складом певного твору і системою підручника. Це все вимагає клопіткої роботи автора над словниковим складом дібраного до підручника матеріалу». З такими міркуваннями авторка і підійшла до створення власних читанки і букваря, які з 1953 по 1970 витримали понад 10 перевидань (у фондах музею зберігається 12 примірників букварів і 8 читанок Н. Гов’ядовської).
Померла Надія Гов’ядовська 5 квітня 1971 в Києві, похована на Байковому цвинтарі.
16 16.03.2023
17 17.03.2023
18 18.03.2023
19 19.03.2023
20 20.03.2023
21 21.03.2023
22 22.03.2023
Close
Юлiан Андрiйович Целевич народився 23 березня 1843 у с.Павельчi (нині с.Павлівка Тисменицького р-ну Івано-Франківської області) у сiм'ї священника. Впродовж 1853-1861 навчався у Станіславської гімназії, далі у 1861-1865 - в духовній семінарії при Львівському університеті, де відвідував лекції відомого австрійського історика, згодом професора Віденського університету, Г.Цайсберга. З 1865 по 1868 студіював у Віденському університеті, навчаючись у професорів Й.Ашбаха, М.Бідінгера, О.Егера та ін. Завершивши навчання на філософському відділенні, склав випускні іспити за кваліфікацією філософа і екзамени на вчителя історії та географії. Викладав у гімназіях Львова і Станіслава, де відзначився як громадський діяч і став улюбленцем студентської молоді.
Активний діяч українського національно-культурного відродження. Голова товариств «Просвіта», «Січ», член «Рідної школи» та Українського педагогічного товариства. У березні 1892, коли Товариство імені Тараса Шевченка реорганізовувалося в наукове, обраний головою НТШ. Перший упорядник наукового видання «Записки НТШ», яке мало авторитет не лише в Галичині, але й у всій Європі.
Залишив по собі багатогранну творчу спадщину. Будучи дослідником за покликанням, він спрямував свою наукову діяльність на вивчення окремих аспектів історії Галичини та Закарпатської України в контексті загальноукраїнського історичного процесу. Автор українських шкільних підручників. Серед найважливіших праць: «Дещо за поселеннє Угорської України русинами і за унію церкви православної угорських русинів з Римом» (1868), «Опришки» (1882-1891), «Облога міста Львова в р. 1672» (1883), «Історія Скиту Манявського» (1887).
Раптова смерть 24 грудня 1892 на 49-му році життя оповила сумом всю Галичину. Його поховали при величезному зібранні народу у Львові на Личаківському кладовищі, де згодом вдячні шанувальники таланту поставили пам'ятний обеліск. Пізніше його учень Богдан Барвінський присвятив своєму вчителеві працю «Доктор Юліан Целевич. Його наукова діяльність на полі української історіографії і етнографії в світлі зовнішніх і новітніх дослідів».
Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках» 180 років від дня народження Юліана Целевича відзначається на державному рівні.
Джерела:
Close
150 років від дня народження Едуарда Клапареда ( E douard Clapar e de; 1873-1940), швейцарського психолога, одного із піонерів дитячої психології, педагога
Едуард Клапаред народився 24 березня 1873 в Женеві. Закінчив Університет Женеви 1892, отримавши ступінь бакалавра, а 1897 захистив дисертацію на ступінь доктора медицини. Впродовж року займався клінічною та експериментальною роботою в госпіталі Сальпетрієр у Парижі. Після студіювання природничих наук і медицини присвятив себе психології, яку вивчав у Теодора Флурнуа.
У 1901 Е. Клапаред і Т. Флурнуа заснували журнал «Психологічний архів» («Archives de Psychologie»), редактором якого Е. Клапаред залишався до кінця життя. Клапаред зробив вагомий внесок у міжнародне співробітництво психологів завдяки діяльності Міжнародного психологічного конгресу. У 1908 він брав участь у першому Міжнародному психоаналітичному конгресі в Зальцбурзі, а в 1912 особисто познайомився із Зиґмундом Фройдом.
У 1912 Е. Клапаред заснував Інститут Руссо, задуманий ним як центр інноваційних досліджень і практичних розробок у сфері освіти. Клапаред займався проблемами експериментальної психології (особливо проблемами сну), клінічною неврологією, зоопсихологією; згодом зосередився на проблемах психічного розвитку дитини. Найвідоміша праця Клапареда «Психологія дитини та експериментальна педагогіка» (1905) була перекладена десятьма мовами. Клапаред запропонував розділити дитячу психологію на прикладну і теоретичну, вважаючи, що в них різне коло проблем. Завданням теоретичної дитячої психології він вважав дослідження законів психічного життя та етапів психічного розвитку дітей, а прикладну дитячу психологію поділяв на психогностику і психотехніку. Психогностика мала на меті діагностику, вимірювання психічного розвитку дітей, а психотехніка була спрямована на розробку методів навчання і виховання.
Вважаючи, що психічний розвиток не потребує додаткових стимулів чи чинників, які б його підштовхували, Клапаред розвивав ідею про саморозвиток, саморозгортання тих задатків, що існують у дитини вже при народженні. Механізмами цього саморозвитку є гра та наслідування. Клапаред (як пізніше і його учень Жан Піаже) фактично ототожнював розвиток мислення з психічним розвитком, а тому критерієм поділу дитинства на періоди для нього слугував перехід від одного виду мислення до іншого.
Мета освітньої концепції Клапареда - «поставити дитину в центр навчальних програм і методів викладання». Вчений наголошував: «...нам потрібні методи й програми, що обертаються навколо дитини, а не дитина, що абияк обертається навколо програм, складених без урахування її потреб та інтересів».
Помер Едуард Клапаред 29 вересня 1940 в Женеві.
25 25.03.2023
26 26.03.2023
27 27.03.2023
28 28.03.2023
29 29.03.2023
30 30.03.2023
31 31.03.2023
1 01.04.2023
2 02.04.2023
