Гов’ядовська Н. Буквар (Київ, 1953)

Педагогічний музей України

Гов’ядовська Н. Буквар (Київ, 1953)

Events in Июнь 2024

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Всеукраїнський круглий стіл, присвячений 125-й річниці від дня народження Григорія Костюка (1899-1982)

Вебінар «Педагогічна мапа Києва: вулиця Професора Караваєва»

Алла Дмитренко надала поради щодо розвитку музею Світязького ліцею

Інтерактивна екскурсія-квест «Скарби давнього Києва: послання археолога»

«Посвята у ліцеїсти» у стінах Національного музею літератури України

Конференція «Українська революція: століття здобутків та невдач (історичний аспект)»: до 100-річчя Української революції

Науково-методичний семінар «Соціокультурні виміри війни в Україні: історія, освіта, мистецтво»

Музейний кіноклуб «Renaissance»

До 100-річчя Української революції

Соціальний марафон НМІУ «Історія в колядці»

All day: Володимир Січинський: 130 років

All day: Мирослав Стельмахович: 90 років

All day: Петер Петерсен: 140 років

All day: Олена Пчілка: 175 років

Національної академії педагогічних наук України

Posted on 16.11.2023 by admin

Версия
Скачать 89
Размер файла 36.28 MB
Дата создания 16.11.2023
Завантажити

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Всеукраїнський круглий стіл, присвячений 125-й річниці від дня народження Григорія Костюка (1899-1982)
Posted on 22 ноября, 2024 Posted by admin
Вебінар «Педагогічна мапа Києва: вулиця Професора Караваєва»
Posted on 22 ноября, 2024 Posted by admin
Алла Дмитренко надала поради щодо розвитку музею Світязького ліцею
Posted on 18 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Інтерактивна екскурсія-квест «Скарби давнього Києва: послання археолога»
Posted on 18 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
«Посвята у ліцеїсти» у стінах Національного музею літератури України
Posted on 18 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова

Конференція «Українська революція: століття здобутків та невдач (історичний аспект)»: до 100-річчя Української революції
Posted on 16 октября, 2018 Posted by Валентина Єфімова
Науково-методичний семінар «Соціокультурні виміри війни в Україні: історія, освіта, мистецтво»
Posted on 9 апреля, 2023 Posted by Валентина Єфімова
Музейний кіноклуб «Renaissance»
Posted on 2 марта, 2021 Posted by Валентина Єфімова
До 100-річчя Української революції
Posted on 27 января, 2017 Posted by Валентина Єфімова
Соціальний марафон НМІУ «Історія в колядці»
Posted on 20 ноября, 2017 Posted by Валентина Єфімова

24 All day: Володимир Січинський: 130 років All day 24.06.2024 Володимир Січинський (1894–1962), український мистецтвознавець, архітектор, педагог Народився 24 червня 1894 у Кам’янці-Подільському. В 1905–12 навчався у Кам’янецькому технічному середньому училищі. Напередодні Першої світової війни (1912) вступив до Інституту цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі. 1917 завершив навчання і повернувся в Україну. Спочатку подався до Києва та влаштувався асистентом однієї з кафедр Архітектурного інституту. Однак невдовзі у зв’язку з наступом більшовиків на Київ змушений переїхати до рідного Кам’янця-Подільського. 1918 В. Січинський викладав у новоствореній кам'янецькій Українській гімназії, а також очолив Шкільний будівельний відділ Подільської губернської управи Міністерства внутрішніх справ Української Народної Республіки. Крім того, його обирають секретарем Подільського товариства «Просвіта». 1919 Міністерство закордонних справ призначило Січинського кур’єром Української республіканської капели, разом з якою він подорожує містами Чехословаччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Англії, Бельгії, Голландії та Німеччини. 1920 припинила існування Українська Народна Республіка, а капела розпалася на групи. Разом з однією з таких груп В. Січинський вирушив до Закарпаття. З часом повернувся до Кам’янця-Подільського, проте захоплення міста більшовиками змусило його перебратись до Львова. В 1923–45 В. Січинський мешкав у Празі, де був доцентом Українського педагогічного інституту. В 1923–26 навчався у Празькому університеті. В 1934–42 обіймав посаду голови Українського товариства прихильників книги в Празі, а з 1940 – професора Українського вільного університету. Саме на празький період творчої діяльності В.Січинського (1923–43) випадає утвердження за ним авторитету знаного мистецтвознавця, вченого і графіка. У Варшаві, Відні, Львові, Парижі, Празі, виходять його численні статті та наукові праці з українського мистецтва. 1938 побачила світ праця «Чужинці про Україну. Вибір з описів і подорожей по Україні та інших писань про чужинців про Україну за десять століть». Це була перша і досить вдала спроба у вітчизняній і зарубіжній історіографії систематизувати писемні свідчення про Україну, які залишили іноземні вчені, посли, державні й церковні діячі, письменники й мандрівники протягом Х – сер. XIX ст. У Празі В.Січинський викладав у гімназії та у вишах різні предмети (всесвітня й українська історія, географія, образотворче мистецтво, теорія мистецтва). Пізніше переїхав до Німеччини, а з 1949 до Нью-Йорка. Як архітектор В. Січинський шукав органічного зв’язку між новими засобами будівництва та українськими стилями минулого, особливо княжої доби і бароко. За його проєктами побудовані мурована церква в Михайлівцях, дерев’яна церква в Комарниках (обидві – Пряшівщина, Словаччина), храм у Виппені біля Нью-Йорку, у Порто-Уніон у Бразилії, православний собор у Монреалі та ін. Помер 25 червня 1962. Похований на українському православному цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі. Read more

25 All day: Мирослав Стельмахович: 90 років All day 25.06.2024 Мирослав Стельмахович (1934–1998), український педагог, фахівець з етнопедагогіки, дійсний член НАПН України (1992) Народився 25 червня 1934 в селі Уличне на Львівщині. Закінчив філологічний факультет Дрогобицького педагогічного інституту імені Івана Франка (1957). У 1957–60 працював інспектором Турківського райвно (Львівська обл.), заступником директора Великокам’янської восьмирічної школи Коломийського району на Івано-Франківщині (1960), директором сільських восьмирічних шкіл у с. Жуків Тлумацького району (1961–65) та в с. Великий Ключів Коломийського району Івано-Франківської області (1965–68). Далі навчався в аспірантурі Науково-дослідного інституту педагогіки й 1970 захистив кандидатську дисертацію на тему «Розвиток усного мовлення учнів при вивченні фонетики й морфології у середній школі». З 1969 – викладач кафедри педагогіки і психології Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника. Після захисту докторської дисертації «Традиції й нові тенденції в розвитку родинної етнопедагогіки українського народу» (1990) очолював кафедру українознавства Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. В 1992 обраний дійсним членом (академіком) Академії педагогічних наук України. В останні роки життя керував кафедрою Коломийського індустріально-педагогічного технікуму (1997–98), залишаючись одночасно професором Прикарпатського університету. Мирославу Стельмаховичу належить визначна роль у дослідженні української етнопедагогіки та родинного виховання. У книзі «Народна педагогіка» (1985) він розкрив сутність народної педагогіки, її ідеали, традиції, зв'язок з історією і культурою. В 1988 започаткував рух за відродження й розвиток автентичної української педагогіки та шкільництва на засадах національної педагогічної культури, а також вивчення українського народознавства в школі. Розуміючи, що основним рушієм відродження та створення якісно нової національної системи освіти є педагоги, М. Стельмахович багато уваги приділяв теорії і практиці підготовки майбутніх учителів у статтях, які публікували такі часописи, як «Українська мова та література в школі», «Початкова школа», «Радянська школа», а також газети «Освіта», «Народознавство», «Педагогічна газета». Автор понад 300 наукових праць з педагогіки, історії української освіти, етнопедагогіки, українознавства, теорії і практики національно виховання, методики викладання української мови у школі, української родинної педагогіки, родинознавста. Автор і співавтор важливих у педагогічній науці концепцій: «Педагогіка народознавства» (1990), «Дошкільне виховання в Україні» (1993), «Шляхи гуманізації педагогічної науки в Україні» (1997). Помер 23 квітня 1998. Похований у рідному селі. Read more

26 All day: Петер Петерсен: 140 років All day 26.06.2024 Петер Петерсен (Peter Petersen; 1884-1952), німецький педагог, творець «Єна-плану» Народився 26 червня 1884 у с. Гросенвіе в багатодітній селянській родині. Закінчив сільську школу (1896), гімназію в м. Фленсбург (1904). Вищу освіту здобув в університетах Лейпцига, Кіля, Копенгагена і Позена (нині Познань, Польща). 1908 захистив магістерську дисертацію «Ідея розвитку у філософії В. Вундта», а 1920 здобув ступінь доктора філософії та педагогіки за роботу «Історія аристотелівської філософії в протестантській Німеччині». У 1920-23 викладав філософію і педагогіку в Гамбурзькому університеті, з 1923 працював у Єнському університеті. Одночасно проводив широку експериментальну роботу в школах і дитячих садках. 1920 став членом ради реальної школи в м. Вінтерхуде. У 1920-21 очолював цей навчальний заклад, реформував його в «шкільне співтовариство» під назвою «Вінтерхуде»; до співтовариства входило кілька початкових шкіл. Петерсен – прихильник організації єдиного виховання і навчання для всіх верств населення, що було для того часу проявом соціальної сміливості та демократизму. Спільно з дружиною Ельзою Мюллер (Петерсен; 1891-1968) заклав теоретичні засади нового напряму в організації педагогічного процесу, в якому вирішальне значення відводиться активній самостійній діяльності дітей та їхній соціалізації. У 1927 на 4-му Міжнародному конгресі «Всесвітньої спілки за оновлення освіти» в м. Локарно (Швейцарія) представив свою освітню концепцію, розроблену в дусі ідей німецької «реформаторської педагогіки». Саме з цього часу веде відлік його педагогічна модель школи «Єна-план-шуле». З метою поширення своїх ідей Петерсен вів інтенсивну лекторську діяльність за межами Німеччини: у США (1928), Чилі (1929), Великій Британії (1930), Південно-Африканському Союзі (нині ПАР; 1937) та інших країнах. З приходом до влади націонал-соціалістів (1933) залишив роботу в Єнському університеті. Після закінчення 2-ї світової війни, у 1945-48, очолював заснований ним соціально-педагогічний факультет Єнського університету. Петерсен відкидав поділ навчання на окремі навчальні предмети, вказуючи, що навколишній світ являє собою єдине ціле. Розглядав «навчальне поле життя» як «світ ситуацій», що створюють для дітей певні проблеми і природно спонукають до їх вивчення. Вважав, що турбота про забезпечення необхідного мінімуму знань має поєднуватися із системною роботою, спрямованою на загальний розвиток дитини та підготовку її до орієнтування в навколишньому середовищі. Навчання вважав вторинним процесом, підпорядкованим головному – виховній ідеї шкільної громади. Відкидав класно-урочну систему з жорсткою регламентацією режиму дня, суворою дисципліною і субординацією у відносинах між учнями і вчителями, замінивши її т. зв. виховною громадою, в основі якої – тісна взаємодія учнів, учителів і батьків, повага до особистості дитини і визнання її свободи і самостійності. Замість класів у школі, що працює відповідно до «Єна-плану», - чотири різновікові групи, так звані штамм-групи, чисельністю 30-40 осіб, у яких старші учні виступають як опікуни, помічники молодших. У щоденному розкладі шкіл передбачено заняття «штамм-група» (Stammgruppe), на якому зустрічаються діти різного віку і в результаті спілкування отримують навички спільної роботи. Виступав проти оцінок і випускних атестатів, які, на його думку, створюють неправильну мотивацію до навчання. Водночас визнавав, що дитина схильна до оцінювання. Тож у школах, що працюють за технологією «Єна-план», усі роботи дітей виставляються на публічний огляд і оцінюються учнями (взаємно), а також викладачами та відвідувачами школи. З 1920-30-х ідеї Петерсена почали активно впроваджувати у школах Німеччини. Його книга «Єна-план-школа» (1927) витримала близько 100 видань. У різних модифікаціях «Єна-план» застосовується в деяких школах ФРН, Нідерландів, Бельгії, Австрії та ін. Помер 21 березня 1952 у Єні після тривалої хвороби, похований у рідному селі Гросенвіе. Read more

29 All day: Олена Пчілка: 175 років All day 29.06.2024 Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач, уроджена Драгоманова; 1849-1930), українська письменниця, педагогиня-просвітниця Народилася 29 червня 1849 в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. 1866 закінчила Київський зразковий пансіон шляхетних дівчат. Влітку 1868 разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби Петра Косача у містечко Звягель. 25 лютого 1871 тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Сім’я Косачів виростила двох синів і чотирьох доньок. Ольга Петрівна була для них чудовою педагогинею-наставницею, дала їм різнобічні знання, багато зробила для розвитку їхніх здібностей. У травні 1882 сім‘я Косачів переїхала в село Колодяжне на Ковельщині, яке відтоді стало їх постійною домівкою й де почалася активна художня творчість і видавнича діяльність Олени Пчілки: з 1883 її твори постійно друкували у львівському журналі «Зоря», в 1884 вона опублікувала свою першу поему «Козачка Олена» в альманасі «Рада», у 1886 видала збірку поетичних творів «Думки-мережанки». Разом з письменницею Наталею Кобринською видала альманах жінок-письменниць «Перший вінок» (1887). У 1895 родина Косачів переїхала на постійне проживання до Києва, де Олена Пчілка заснувала журнал «Рідний край». У 1908 почала видавати додаток до нього «Молода Україна», єдиний на той час український дитячий журнал. Вбачаючи своє покликання у просвітницько-виховній роботі, виявила себе і як дитяча письменниця, авторка книг для молодших читачів: «Зелений Гай. Віршики й казки з малюнками для дітей» (1914), «Байки. Для сім’ї та школи» (1918), «Дві п’єски для дитячого театру» (1919) та ін. Брала активну участь у культурно-громадській діяльності: співзасновниця літературного гуртка «Плеяда», членкиня київської «Просвіти», засновниця і членкиня правління «Українського клубу» та клубу «Родина». Початок ХХ століття приніс Олені Пчілці тяжкі особисті втрати – смерть сина Михайла (1903), чоловіка (1909), Лесі Українки (1913). Олена Пчілка переїхала до Гадяча (1913), згодом в Могилів-Подільський (1920). У 1924 повернулася до Києва, де їй було запропоновано роботу в Академії Наук, обрано членом-кореспондентом Української Академії Наук. Працюючи в Історично-філологічному відділі УАН, займалася етнографічними розвідками, писала спогади (їй належать спогади про М. Старицького, М. Лисенка, М. Драгоманова, статті та нариси про Т. Шевченка, Є. Гребінку, Д. Яворницького, Б. Грінченка та ін.). Померла 4 жовтня 1930. Похована на Байковому цвинтарі. Read more