Андерсен Г. Х. Казки Андерсена. Частина 4. Львів: Друкарня Наукового Товариства імени Шевченка. Під зарядом К. Беднарского, 1900.

Педагогічний музей України

Андерсен Г. Х. Казки Андерсена. Частина 4. Львів: Друкарня Наукового Товариства імени Шевченка. Під зарядом К. Беднарского, 1900.

Events in Октябрь 2021

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Перший в Україні 3D-тур шкільними музеями!

Виставка «Мистецтво різдвяних прикрас»

Міжнародний патріотично-просвітницький проєкт «Ляльки у камуфляжі»

Зустріч учнів і студентів з учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності Сергієм Васильченком

Уроки національно-патріотичного виховання до Дня Гідності та Свободи

Міжнародна конференція «30 років. Як ми пишемо і творимо історію сучасної України»

Музейний проєкт «Родинна пам’ять про війну»

Збірка «Музейна експозиція в музеях закладів освіти»

Конкурс дитячої художньої творчости «Мій Лис Микита» у Домі Франка

Зірка комуністичного рок-н-ролу. Наш Сосюра

All day: Михайло Драгоманов: 180 років

All day: Агапій Шамрай: 125 років

All day: Плацид Дзівінський: 170 років

All day: Лазар-Іполит Карно: 220 років

All day: Атена Пашко: 90 років

All day: Фрітьоф Нансен: 160 років

All day: Селестен Френе: 125 років

All day: Яків Маркович: 325 років

All day: Вольфганг Ратке: 450 років

All day: Дмитро Макогон: 140 років

Національної академії педагогічних наук України

Posted on 20.03.2023 by admin

Версия
Скачать 56
Размер файла 1.10 MB
Дата создания 20.03.2023
Завантажити

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Перший в Україні 3D-тур шкільними музеями!
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Виставка «Мистецтво різдвяних прикрас»
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Міжнародний патріотично-просвітницький проєкт «Ляльки у камуфляжі»
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Зустріч учнів і студентів з учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності Сергієм Васильченком
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Уроки національно-патріотичного виховання до Дня Гідності та Свободи
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова

Міжнародна конференція «30 років. Як ми пишемо і творимо історію сучасної України»
Posted on 26 июля, 2021 Posted by admin
Музейний проєкт «Родинна пам’ять про війну»
Posted on 26 октября, 2021 Posted by Валентина Єфімова
Збірка «Музейна експозиція в музеях закладів освіти»
Posted on 1 ноября, 2021 Posted by Валентина Єфімова
Конкурс дитячої художньої творчости «Мій Лис Микита» у Домі Франка
Posted on 15 декабря, 2020 Posted by Валентина Єфімова
Зірка комуністичного рок-н-ролу. Наш Сосюра
Posted on 21 декабря, 2017 Posted by Валентина Єфімова

3 All day: Агапій Шамрай: 125 років All day 03.10.2021 125 років від дня народження Агапія Шамрая (1896–1952), українського літературознавця, педагога Народився Агапій Пилипович Шамрай 3 жовтня 1896 в заможній селянській родині в містечку Миропілля (тепер на Сумщині). Після закінченні школи в 1917 вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, згодом перейшов до Харківського університету і завершив навчання у 1921. Далі – навчання в аспірантурі за спеціальністю «історія української літератури», праця в Харківському інституті народної освіти викладачем української літератури і водночас завідування сектором старої української літератури в Інституті літературознавства ім. Тараса Шевченка (1926–1933). У липні 1933 А. Шамрая звільнено з роботи, що мотивувалося, за словами вченого, його соціальним походженням і тим, що в своїй науковій і науково-організаційній роботі він нібито відстоював «буржуазно-націоналістичні погляди». А Шамрай подався за правдою до Москви і в результаті опинився в Удмуртському педінституті як завідувач кафедрою зарубіжної літератури в Іжевську. Його врятувала широка обізнаність в західноєвропейській та античній літературі, фахівців з якої завжди не вистачало. Одначе відголоски харківської історії докотились і до Удмуртії. У 1937 вчений змушений був шукати притулку аж в Узбекистані у Ферганському педінституті, де пробув 2 роки і, зрештою, йому вдається влаштуватися у Пермському педінституті (тоді Молотовському) і університеті на більш тривалий час – до 1944. З 1944 і до кінця життя Агапій Шамрай обіймав посади професора зарубіжної літератури в Київському університеті і завідувача відділом західноєвропейської літератури, старшого наукового співробітника відділу української дожовтневої літератури Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. Як згадують колишні студенти, лекції А. Шамрая були надзвичайно популярними серед студентів не лише філфаку; на них можна було зустріти і майбутніх математиків, фізиків. Як правило, він не користувався конспектом, матеріал подавав невимушено і натхненно, цитуючи оригінали, легко переходив з німецької на французьку чи англійську мови. Активно займаючись педагогічною діяльністю, вчений не полишав дослідницької роботи, результатом чого були опубліковані численні наукові розвідки (близько 80) переважно з історії української літератури. Серед них ґрунтовні дослідження про Степана Васильченка, Михайла Коцюбинського, Олексу Стороженка, Якова Щоголіва, Миколу Костомарова, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Левка Боровиковського, Григорія Квітку-Основ’яненка та ін. Упорядкував збірку наукових праць «Харківська школа романтиків» (1930). Автор підручника для курсів українізації та шкіл «Українська література» (1927, 2-е вид. 1928). Під керівництвом вченого на початку 1950-х було здійснене видання першого повного зібраннятворів класика української літератури Івана Котляревського зі вступною статтеюА. Шамрая. Помер Агапій Шамрай 7 квітня 1952 внаслідок лікарської помилки на 56 році життя, похований у Києві на Байковому цвинтарі. Read more

5 All day: Плацид Дзівінський: 170 років All day 05.10.2021 Плацид Дзівінський народився 5 жовтня 1851 у с. Пеньківці на Тернопільщині У 1869 закінчив вищу гімназію у Тернополі. Одночасно навчався у Львівському університеті на філософському відділенні та відділі інженерії Технічної академії (1870–1874). З 1885 працював приватним доцентом, а з 1887 – професором кафедри математики Політехнічної школи у Львові, у 1893–1894 роках стає її ректором. Був редактором журналу «Czasopisma Technichnego» (1889–1894). Біографічних відомостей про П. Дзівінського мало. Відомо, що він працював доцентом нарисної геометрії у Крайовій та Лісогосподарській школі, був керівником метеорологічної станції та обсерваторії Політехніки. Деякий час вчителював у реальній школі в Ярославі (Польща). Плацид Дзівінський - автор багатьох публікацій, серед них: підручник «Основи алгебри для вищих класів гімназій» (1898), монографія «Krótki rys teoryi funkcyi peryodycznych jednej zmiennej» (Короткий нарис теорії періодичних функцій однієї змінної, 1885), двотомний енциклопедичний посібник «Wykłady matematyki» (Лекції з математики, 1902–1908). Зберігся будинок, споруджений у 1894 для професора Плацида Дзівінського, який вважають однією з найкрасивіших цивільних будівель Львова. Його ще називають вілла Дзівінського. Сьогодні тут знаходиться Наукове товариство імені Т.Шевченка. Помер Плацид Дзівінський в 1936 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі. Детальніше: Бєлоус І.О. Видатні вчені-математики Львівської політехніки (1844-1939): бібліографічний покажчик. Львів: видавництво Львівської політехніки, 2012. С.37-38 https://www.yumpu.com/xx/document/read/15969385/ Read more

6 All day: Лазар-Іполит Карно: 220 років All day 06.10.2021 220 років від дня народження Лазара-Іполита Карно (Lazare Hippolyte Carnot; 1801–1888), французького політичного діяча, міністра освіти Франції (1848) Представник французької сімейної династії державних діячів і вчених кінця XVIII–XIXст. Лазар-Іполит Карно народився 6 жовтня 1801 у Сент-Омері. Завдяки батькові, відомому французькому політичному діячеві Лазару Карно, Лазар-Іполит та його брат Саді (основоположник термодинаміки) отримали гарну класичну освіту, відмінні знання у галузі математики, фізики та механіки. Після остаточної поразки Наполеона в 1815 разом з батькомжив у вигнанні й повернувся до Франції лише в 1823. Готувався стати адвокатом, але незахотів присягати на вірність королю. В 1830-х брав участь у діяльності Товариства дляпоширення початкової освіти, заснованого його батьком. У 1839 обраний членом палати депутатів від Парижа. Під час Лютневої революції 1848 р. виступив на підтримку республіки. Тимчасовий уряд 1848 р. призначив Лазара-Іполита Карно міністром народної освіти. Він обіймав цю посаду лише з 24 лютого до 5 липня, але і за такий короткий час встиг підготувати законопроект про безкоштовність і обов'язковість початкового навчання; ввів навчання землеробству і фізичні вправи в початкових школах; дбав про організацію середньої жіночої освіти і заснував світський коледж з підготовки вчителів і національну школу управління для підготовки до політичної діяльності – «адміністративну школу». В 1871 був обраний членом Національних зборів. За конституцією 1875 року Карно був обраний незмінюваним сенатором. Незважаючи на похилий вік, він брав діяльну участь в роботі Сенату, головуючи в ньому на відкритті сесій, як старійшина – востаннє в 1888, через кілька тижнів після обрання його сина, Саді Карно, президентом Франції (1887–1894). В 1878 видав книгу свого брата Саді Карно (1796–1832) «Роздуми про рушійну силу вогню і про машини, здатні розвивати цю силу», до якої написав біографічний нарис івключив раніше неопубліковані рукописи С. Карно з математики, фізики та інших предметів. Примірник цього видання зберігається в Науково-технічній бібліотеці Національноготехнічного університету «Харківський політехнічний інститут». У 1887 був обраний в Академію моральних і політичних наук. Незадовго до своєї смерті Карно заснував товариство для вивчення історії французької революції. Помер Лазар-Іполит Карно 15 березня 1888 в Парижі. Read more

10 All day: Атена Пашко: 90 років All day 10.10.2021 Атена #Пашко: 90 10 жовтня виповнюється 90 років від дня народження української поетеси, громадської діячки – Атени Пашко (1931–2012). Атена Пашко народилася на Львівщині, її батько – учитель німецької мови та історії стародавнього світу, вибрав для доньки нехарактерне для України ім’я. Її назвали Атеною – іменем давньогрецької богині мудрості Афіни, а охрещеною вона була Святомирою. Закінчила середню школу в Самборі, мала неприхований інтерес до мови, літератури, історії. Але батько, знаючи, що більшість гуманітаріїв того часу закінчували життя у сибірських таборах, наполіг на вступі до Львівського лісотехнічного інституту (1949-1953), де Атена здобула фах інженера-хіміка. Спочатку працювала у Самборі, потім - Бориславі. Переїхавши до Львова, у 60-х роках починає працювати у Львівському університеті. У Львові товаришує з українською інтелігенцією з-поміж шістдесятників, за свої виступи на оборону репресованих діячів української культури неодноразово зазнавала утисків і мала заборону на друк творів, пережила обшуки, звільнення з університету й ув’язнення. За нею постійно слідкувало КДБ аж до здобуття Україною незалежності. В гостях у Івана Світличного познайомилася з В’ячеславом Чорноволом, з яким у 1969 році, під час чергового заслання Чорновола у Якутії, вони заключили шлюб. Разом видавали «позацензурний» «Український вісник» – передавали однодумцям у рукавах по одній – дві сторінки, тайкома відносили до друкарки. Коли Чорновола знову арештували, Атена не побоялася видати ще кілька номерів вісника. У 1972 році заарештовано і її на три доби, після звільнення за нею посилено стежить КДБ, доньку Ірину (донька від першого шлюбу Атени) постійно цькують у школі, родина змушена була відмовитися від встановлення телефону, аби уникнути «прослушки». Зрештою, Атена з дочкою перестали навіть розмовляти вдома, тільки листувалися, а потім спалювали записки. Коли В’ячеслав Чорновіл 1985 року повернувся додому, закипіло нове життя: збори, мітинги, Гельсінська спілка. У цей час Атена особливо переймалася відродженням «Союзу українок». У грудні 1991 року у Києві відбувся установчий з'їзд Союзу українок, головою Союзу обрано Атену Пашко. Атена Пашко - Почесна голова Союзу Українок. Після смерті В’ячеслава Чорновола - 25 березня 1999 року - Президентка Міжнародного благодійного фонду В’ячеслава Чорновола. З 1980-х років поезії Атени Пашко друкувалися за кордоном. З її книжок – найвідоміші збірки поезій "На перехрестях" (Мюнхен, 1989), "На вістрі свічки" (Балтимор-Торонто, 1991), "Лезо моєї стежки" (Київ, 2007). Атена Пашко померла 20 березня 2012 року у Києві. Її поховали на Байковому цвинтарі - як вона і просила – поруч з чоловіком. #ПедагогічнийКалендар2021 Read more All day: Фрітьоф Нансен: 160 років All day 10.10.2021 "Людина прагне до знань, і як тільки в ній загасає жага до знань, вона перестає бути людиною" - Фрітьоф Нансен 10 жовтня 1861 народився норвезький полярний дослідник Фрітьоф Нансен - мандрівник, океанограф, біолог, метеоролог та громадський діяч. У 1880 Нансен вступив до університету в Осло, обравши спеціальністю зоологію, яка приваблювала його можливістю експедиційної роботи. Через два роки він влаштувався на промислове судно «Вікінг», що прямувало в Арктику, і незабаром своїми очима побачив крижані гори Гренландії. У травні 1888 Нансен і п'ять членів екіпажу почали плавання та першу пішу експедицію Гренландії. Експедиція вимушено затягнулася, і Нансен присвятив свій час вивченню життя ескімосів. Вже в травні 1889 Нансен разом зі своєю командою повернувся в Норвегію. Саме після цієї експедиції мандрівник видав дві книги: «Перший перехід через Гренландію» (1890) та «Життя ескімосів» (1891). Влітку 1893 на спеціально побудованому кораблі «Фрам» Нансен з 12-ма членами експедиції вийшов із Норвегії. Прагнучи досягти Північного полюса, 14 березня 1895 Нансен у товаристві Ялмара Юхансена покинув корабель на 84° 4´ пн. ш. і рушив на північ з трьома саньми, двома човнами та двадцятьма вісьмома собаками. 8 квітня вони досягли 86° 14´ пн. ш., але через брак харчів змушені були повертатись, розраховуючи вийти на о. Шпіцберген. Однак через вимушені обставини залишились зимувати на невідомому острові. У травні 1896 вони вийшли на Землю Франца-Йосифа, де випадково зустріли британську експедицію під проводом Джорджа Джексона. Звідти Нансен повернувся до Норвегії. Отриманий досвід пробудив інтерес норвежця до океану, і в 1908 він почав працювати в університеті Осло на щойно створеній кафедрі океанографії. У 1906-1908 працював норвезьким послом у Лондоні. У 1913 здійснив плавання уздовж берегів Північного Льодовитого океану до гирла р. Єнісею, потім подорожував півднем Східного Сибіру і Далекого Сходу. Після закінчення Першої світової війни Нансен був верховним комісаром Ліги Націй у справах військовополонених. У 1922 був нагороджений Нобелівською премією миру «за багаторічні зусилля з надання допомоги беззахисним». У кінці січня 1923 Нансен приїздив до Харкова, щоб погодити з урядом УРСР план боротьби з наслідками голоду. 13 травня 1930 Фрітьоф Нансен помер на веранді свого будинку, перед цим він два роки страждав від серцевих захворювань. 2000 року співвітчизники проголосили його «норвежцем тисячоліття», національним героєм Норвегії. Read more

15 All day: Селестен Френе: 125 років All day 15.10.2021 Педагогічна система французького педагога Селестена Френе уже за життя автора здобула світову славу, оскільки була на той час альтернативою традиційній французькій освіті з притаманними їй консерватизмом, книжністю і відірваністю від практики. С. Френе народився 15 жовтня 1896 в м. Гар, що на півдні Франції, в селянській родині. У 1913, завершивши обов’язкове навчання, він вступив до нормальної школи м. Ніцци. Закінчити навчання в цьому закладі Френе так і не вдалося, оскільки почалася Перша світова війна і він став солдатом. У 1920 С. Френе розпочав педагогічну діяльність у малокомплектній школі маленького міста Бар-сюр-Лу в Приморських Альпах. В цей час С. Френе захопився ідеями популярного тоді руху «Нове виховання». Ця міжнародна педагогічна течія увібрала в себе різні за ідейно-теоретичні концепції, однак її учасників об’єднувала спільна ідея – рішуче неприйняття традиційної педагогіки. У 1924 Френе взяв участь у конгресі Міжнародної ліги «Нового виховання» у Швейцарії. У 1923 за результатами іспиту С. Френе здобув право викладати у вищій школі, однак продовжив працювати у своїй школі. У середині 1920-х його експерименти стали відомі широкій педагогічній громадськості. В 1927 сформувався Кооператив прибічників світської школи – об’єднання учителів початкових класів, які поділяли його погляди. Невдовзі він був перетворений на Інститут сучасної школи зі створення й поширення навчальних матеріалів. З ініціативи С. Френе було створено Міжнародну федерацію прибічників «Нової школи», яку він очолював протягом багатьох років, засновано кілька педагогічних журналів – «Вихователь», «Дитяче мистецтво», що працювали під його опікою. Протягом 1934-1935 за підтримки соратників С. Френе побудував власну школу в м. Ванс. Френе все своє життя шукав інтенсивні шляхи до цілеспрямованої стимуляції інтелектуальної та емоційної активності учнів. Він автор нових методів виховної діяльності школи, розвитку громадсько-корисної праці на всіх етапах навчання та ефективної системи шкільного самоврядування. С. Френе приділяв значну увагу особливостям психології дитини, розв'язав низку проблем із організації шкільного життя, а також ставив різноманітні експерименти з активізації навчального процесу і подолання вад книжково-вербального навчання. На початку 1930-х у Франції було створено Міжнародний фронт захисту дитини, що мав антифашистську, демократичну спрямованість. Як один із ініціаторів створення цього фронту, С. Френе працював його секретарем, відповідаючи за координацію руху. Під час Другої світової війни він зазнавав переслідувань з боку профашистського режиму Віші, майже два роки перебував у концтаборі. Після звільнення брав активну участь у русі Опору. Помер Селестен Френе у місті Ванс 7 жовтня 1966. Українські історики освіти стверджують, що у діяльності та поглядах С. Френе і В. Сухомлинського є багато спільного. У 2003 І.Суржикова захистила дисертацію «Педагогічні ідеї Василя Сухомлинського і Селестена Френе (порівняльний аналіз)». З авторефератом дисертації можна ознайомитися за лінком: http://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/16015 Read more

17 All day: Яків Маркович: 325 років All day 17.10.2021 Яків Андрійович Маркович народився 17 жовтня 1696 в Прилуках. Навчався в Києво-Могилянській академії. Ректор Феофан Прокопович пророкував Марковичу духовну кар’єру і вважав його своїм кращим учнем. Я. Маркович був бунчуковим товаришем, генеральним підскарбієм, наказнимлубенським полковником. Саме він подав гетьманську булаву останньому гетьману України — Кирилу Розумовському. Володіючи кількома мовами, Я.Маркович займався перекладами творів європейських авторів, писав власні богословські твори. Я. Марковичу належать переклади з латинської мови, прозові твори й вірші за мотивами псалмів i «слів» Іоанна Золотоустого. Також він передплачував іноземну періодику, був колекціонером. Його книгозбірня налічувала тисячі томів. Я. Маркович — автор щоденника «Діаріуш», що охоплює 1716–1767 рр. імістить багатий матеріал про політичні та культурні події в Україні, відомості про життя і побут, економічний уклад населення Лівобережжя України ХVІІІ ст. Помер Яків Маркович 20 листопада 1770, поховали його у родинному маєтку в селі Сварковому неподалік від колишньої гетьманської столиці - міста Глухова. Read more

18 All day: Вольфганг Ратке: 450 років All day 18.10.2021 Вольфганг Ратке - німецький педагог, один з основоположників дидактики. Народився в містечку Вільстер недалеко від Гамбурга. Вищу освіту здобув в протестантському університеті в м. Росток, де вивчав теологію та філософію. В 1603 переїздить до Нідерландів, де прожив до 1610. Після повернення на батьківщину оселився у Франкфурті-на-Майні та став займатися педагогічною діяльністю, давав приватні уроки. Виходячи з досвіду своєї вчительської практики, дійшов висновку про необхідність реформи викладання в міських школах, тому в 1612 звернувся до з'їзду німецьких князів з листом ("Франкфуртський меморіал"), в якому виклав свої новаторські задуми, що стосувалися не лише шкільної справи, але і проблем релігійного і політичного життя всіх німецьких держав того часу. Свої ідеї Ратке намагався реалізувати в дослідній школі м. Кьотен, в школі в Магдебурзі, а також у Швеції. Більшість правил навчання, сформульованих Ратке, близькі до дидактичних правил Я. А. Коменського, які той висунув і обґрунтував майже одночасно з Ратке. Вольфганг Ратке був прихильником природовідповідного виховання. Він трактував природовідповідність як дедуктивний рух від простого і відомого до складного і непізнаного. Ратке був переконаний, що розум дитини при народженні подібний до "чистої дошки", яку дорослі мають заповнити відповідно до цілей виховання. Процес пізнання, за Ратке, складається з двох ступенів – сприйняття предметів і явищ зовнішнього світу і розумового опрацювання цих сприйнять. Він вважав за необхідне широко використовувати різні форми наочності, йти від конкретного до абстрактного, систематично робити вправи і повторення, підтримувати в учнів інтерес до знань і до навчання. Однак Ратке недооцінював роль активності самих учнів у навчанні; він вважав за можливе будувати навчання в школі майже виключно на лекційних формах. Ратке був одним із перших прихильників звукового методу навчання грамоті рідною мовою, став автором підручників, хрестоматій. В цих посібниках намагався реалізувати єдність вивчення мови і розвитку мислення учнів. Велике значення надавав дидактичній і методичній підготовці вчителів. Ратке вважав, що вчителям повинно бути забезпечено хороше матеріальне і суспільне становище, а держава і батьки мають піклуватися про підтримку авторитету вчителя. Помер Вольфганг Ратке 26 квітня 1637, похований в Ерфурті (Німеччина). Read more

28 All day: Дмитро Макогон: 140 років All day 28.10.2021 Сьогодні, 28 жовтня, виповнюється 140 років від дня народження Дмитра Макогона – літератора і педагога, культурно-освітнього діяча, автора рядків: В тяжку, безсонячну годину, в хвилі ворожих всіх навал, – любіть, кохайте Україну, як свій найкращий ідеал. Народився Дмитро Якович Макогон в містечку Хоростків на Тернопільщині у 1881. Навчався в Тернопільській гімназії та у Заліщицькій учительській семінарії, яку закінчив у 1902. Потім учителював (до 1956) на Буковині, та Галичині, зокрема в школах сіл Чорнівка, Лукавиця, Веренчанка; в Українській гімназії в Чернівцях, а також в українській приватній школі ім. М. Шашкевича в Станіславі (нині м. Івано-Франківськ). Починаючи з 1900, друкував збірки віршів, оповідань і нарисів. Мав псевдоніми Макогоненко, Іван Галайда, Хоростківський, М. Коко та інші. Серед його найвідоміших творів – «Мужицькі ідилії» (1907), «Шкільні образки» (1911), «Учительські гаразди» (1911), «По наших селах» (1914), а також «Вибрані оповідання» (1959). Оскільки педагогічна діяльність наскрізно пройшла через увесь життєвий шлях митця, то побачене і пережите втілене у його літературних творах. Розповідаючи про життя української школи, Д. Макогон показує не лише її утиски владою, а й сатирично висміює діячів, що здатні лише виголошувати гучні «патріотичні» промови. В оповіданнях «Щаслива дорога», «Вибагливий панич», «Перемога» засуджував насильницьку асиміляцію українців. І в поезії, і в прозі тяжів до сатири. Автор низки текстів січових пісень: «Як «Січ» наша повстала…», «Яке то сонце засіяло…»,«Гей, молодь вкраїнська…», «Гей, наш батько кошовий…» та ін. Д. Макогон – активний член товариства «Просвіта», один із засновників і провідних авторів часопису буковинського учительства «Каменярі» (1909–1914, 1921–1922), співредактор книг, виданих 1911 товариством «Українська школа» в Чернівцях у серії «Діточа бібліотека». Друкувався у журалах «Неділя», «Промінь», газетах «Громадянин», «Нова Буковина», сатиричних часописах «Іскра», «Жало», «Щипавка». Помер Дмитро Макогон 7 жовтня 1961 у м. Івано-Франківськ. Read more