Close
180 років від дня народження Карла Роберта Якобсона (Carl Robert Jakobson; 1841–1882), естонського педагога, просвітителя і громадського діяча
Карл Роберт Якобсон народився 26 липня 1841 в сім'ї викладача церковної музики. Його молодший брат, Едуард Магнус Якобсон, був відомим художником-графіком і книжковим ілюстратором. Початкову освіту Карлу дав батько. Потім він навчався на семінарі Яніса Цимзе у Валзі. Починаючи з 1859, Карл Роберт вчителює в Торма. 1862 через конфлікт з місцевими пастором і поміщиком Якобсон залишає Торма і викладає в Ямбурзі, а з 1864 – в Санкт-Петербурзі. Спочатку дає приватні уроки, а з 1865 викладає в гімназії німецьку мову і літературу. В Санкт-Петербурзі Карл Роберт тісно контактує з естонською інтелігенцією і співпрацює з газетою «Естонський листоноша» («Eesti Postimees»), а також з ліберальними німецькими та російськими газетами. У 1868 царські органи відхиляють його заявку на організацію естонської газети. В цей час Якобсон бере активну участь у створенні Естонського літературного союзу (Eesti Kirjameeste Selts), який в 1871–1893 займався в Тарту розвитком естонської літератури і мови. У 1868 і 1870 роках Карл Роберт тричі виступає з різними промовами в театральному союзі Ванемуйні. 1870 ці його промови були видані однією книгою і справили великий вплив на розвиток естонської національної самосвідомості.
У 1871 Якобсон переїжджає в Таллінн і намагається отримати дозвіл на відкриття власної газети, проте безуспішно. У 1872–1874 заробляє як публіцист у волості Вяндра. У 1874 купує тут хутір Кург’я і перетворює його на зразкове господарство. Невдовзі Якобсон обирається президентом сільськогосподарського союзу Пярну і Вільянді.
З 1878 співпрацює з журналом Sakala в Вільянді. Видання було присвячене питанням соціальної нерівності, важкого становища місцевого селянства і сваволі великих землевласників. Якобсон в своїх статтях також наполягав на більшій незалежності шкільної освіти від впливу церкви. У своїх працях, присвячених становищу естонського селянства, Якобсон займається передусім просвітницькою діяльністю: написані естонською мовою, його праці були спрямовані на підвищення освітнього рівня простих людей і збільшення їх доходів від сільськогосподарського виробництва. Крім цього, він пише підручники і навчальні посібники для народних шкіл. Популярності Якобсона також сприяли його пісенні збірники, які містили як народні естонські пісні, так і патріотичні вірші.
Карл Роберт Якобсон помер 18 березня 1882 від пневмонії. Похований на сімейному кладовищі в рідному маєтку Кург’я.
27 27.07.2021
28 28.07.2021
29 29.07.2021
30 30.07.2021
31 31.07.2021
1 01.08.2021
2 02.08.2021
3 03.08.2021
4 04.08.2021
5 05.08.2021
6 06.08.2021
7 07.08.2021
8 08.08.2021
9 09.08.2021
Close
Олександр Іванович Попов народився 10 серпня 1891 в с. Куп'єваха (нині село Богодухівського району Харківської області) в сім'ї священника. Закінчив 2-гу Харківську гімназію, історико-філологічний факультет Харківського університету (1915). Педагогічну діяльність розпочав 1916 в гімназіях Харкова, очолював гімназію ім. Б. Грінченка (1919– 1921).
Займався науково-педагогічною роботою, опублікував протягом 1916– 1928 понад 50 праць із питань соціального виховання. Автор кілько праць з педології: «Про організацію педологічного музею» (1916), «Аналіз праці доктора Горіневського про анатомо-фізіологічні основи фізичного розвитку дитини» (1917), «К.Д. Ушинський як педолог» (1917).
О. Попов – перший декан факультету соціального виховання Харківського інституту народної освіти (1921), засновник науково-дослідної кафедри педагогіки (1923), організатор і перший директор Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП; нині Інститут педагогіки НАПН України) (1926). Один з основних авторів «Декларації соціального виховання НКО» (1920), посібників «Порадник соціального виховання» (1921, 1925). У 1920-х разом з В. Арнаутовим редагував видання «Дитячої бібліотеки української літератури».
1931 засуджений до 5-ти років таборів за причетність до так званого Українського національного центру, але згодом вирок скасували, залишивши 3 роки умовного покарання. Працював у школах Харкова. 1937– 1939 перебував в ув'язненні, але був звільнений з-під варти. За нацистської окупації очолював Раду Українського товариства «Просвіта» (1941– 1943), зокрема у травні 1942 на сесії історико-філологічного відділу Харківського українського наукового товариства імені Т.Г. Шевченка виголосив промову «Шевченко і школа». На початку літа 1943 в Києві висвячений у диякони Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), служив вікарним священником в Андріївській церкві, а також у кількох парафіях Львова (1943– 1944).
З 1945 – в Німеччині, де пристав до осередку прихильників ідеї «соборности» в Українській автокефальній православній церкві (1945– 1947), організатор Ашаффенбурзького з'їзду (1947), учасники якого виступили проти церковних канонів УАПЦ за кордоном.
1950 переїхав до США. Останні роки життя провів у м. Форт Уейн (штат Індіана). Тут редагував часопис «Православний вісник», став членом Малої і Великої рад УАПЦ «соборноправної» в США, писав статті на церковно-біблійні теми.
Помер Олександр Попов 6 травня 1958 року у США.
11 11.08.2021
Close
Олена Петрівна Блаватська (дівоче прізвище – Ган) народилася 12 серпня 1831 року в Катеринославі (тепер Дніпро) в аристократичній родині. Раннє дитинство пройшло у Катеринославі. Далі йдуть численні переїзди (у зв’язку зі службою її батька Петра Гана – капітана батареї кінної артилерії) по Катеринославській, Полтавській, Київській губерніях. У 1846 родина переїжджає до Тифлісу (Тбілісі), де влітку 1849 Олена Ган одружилася з 39-річним дворянином з Полтави – Никифором Васильовичем Блаватським. Він народився у 1809, закінчив полтавську гімназію для дворянських дітей, а потім став чиновником цивільного губернатора. Переведений у 1829 на Кавказ, Блаватський служив у армії, виконував дипломатичні доручення у Персії. Після відставки у 1864 жив у своєму маєтку під Полтавою. Подальша доля його невідома.
Проте сімейне життя не склалося. Через кілька місяців після одруження, залишивши чоловіка, Олена Блаватська вирушила у мандри світом. Вона побувала у Туреччині, Греції, Єгипті, Франції, Німеччині, Англії, Північній і Південній Америці, Японії, Індії. Кілька разів за часи подорожей поверталася до Росії (1858-1864, 1865-1868 і 1872-1873), відвідувала рідних у Петербурзі, Тифлісі, Одесі, а також у Катеринославській губернії. У одному з листів О. Блаватська згадує і про відвідування Києва.
1873 вирушила до США. Заснувала в Нью-Йорку Теософічне товариство, яке задекларувало «універсальну релігію», братерство людей, самовдосконалення під містичною опікою духовних наставників-«махатм», пошук утрачених раніше знань і незвіданих виявів природної сили. Головну квартиру товариства перенесла до Індії, куди прибула 1879. Редагувала часопис «Тheosophist» («Теософ»). Видавала твори з викладом свого вчення, зокрема «Розкрита Ісіда» («Isis Unveiled», 1877). Її твори перекладені на всі європейські мови, а також на іврит, арабську, тамільську, гінді, китайську, японську, в'єтнамську та багато інших.
Померла Олена Блаватська 26 квітня 1891 у Лондоні.
Цитати з праць Олени Блаватської:
Вся наше велич – у думках. Так давайте ж мислити про прекрасне, бо краса – основа моральності.
Нехай людина перемагає гнів любов'ю, зло – добром, жадібність – щедрістю, а брехню – Істиною.
У людини немає більш цінної власності, ніж піднесений ідеал, до якого вона невпинно сходить, і відповідно до якого вона формує свої думки і почуття, і будує – а це краще, що вона може робити, – своє життя.
Звільни розум від зла і наповни його добротою.
Все закінчується і минає, лише Істина безсмертна і живе вічно.
Музейний центр О.П. Блаватської та її родини (відділ Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького): https://www.dnipro.libr.dp.ua/museum_esoteric_collection_memorial
13 13.08.2021
14 14.08.2021
15 15.08.2021
16 16.08.2021
17 17.08.2021
18 18.08.2021
Close
19 серпня 1901 р. народився Карел Галла – чеський педагог і соціолог.
Після закінчення гімназії в Празі Галла вивчав філософію та естетику на філософському факультеті Карлового університету в Празі (1918-1922). У 1920-х був неофіційним асистентом на соціологічному семінарі Б. Фустки. В 1931 почав читати лекції на факультеті мистецтв Карлового університету як приват-доцент. Певний час працював у Державній бібліотеці в празькому Клементиніумі.
У 1948 Галла була призначена професором педагогіки на новоствореному педагогічному факультеті Університету Масарика в Брно, а у 1949 перейшов на педагогічний факультет Карлового університету як професор філософії, в 1952 - на філософський факультет того ж університету. У 1959–7193 був завідувачем кафедри педагогіки філософського факультету Карлового університету, а 1970–1973 його деканом. У 1973–78 працював директором Інституту педагогіки .
У 1963 Карел Галла отримав ступінь доктора наук, а 1972 нагороджений медаллю Я. А. Коменського.
Під час свого педагогічного професорства Карел Галла найбільше займався соціологією освіти та університетською педагогікою.
Його праця «Прогрес як ідея та соціальна реальність» (1930) має соціологічний характер. У книзі він подає огляд філософських і соціологічних теорій прогресу різних науковців, які він продовжив своєю власною "синтетичною" теорією прогресу. Основними факторами прогресу вчений вважав інтелектуальну діяльність та розвиток науки і техніки та суспільно-політичні зміни.
Після Другої світової війни діяльність К. Галли була спрямована передусім на закріплення педагогіки як самостійної дисципліни (на засадах комуністичної ідеології).
Помер Карел Галла 10 жовтня 1987 року, похований у Празі.
Close
Микола Зарудний – відомий український письменник, сценарист.
Народився 20 серпня 1921 в с. Оріховець на Київщині в родині вчителя. Навчався в Інституті журналістики у Харкові, Казахському державному університеті.
Працював у газеті «Ворошиловградська правда». Влітку 1944 добровольцем пішов на фронт, служив політпрацівником. Після демобілізації працював відповідальним секретарем у газеті «Вінницька правда» (1945—1960), головним редактором, заступником директора Київської кіностудії ім. О.Довженка (1961—1963), секретарем правління Спілки письменників України (1968—1969), секретарем правління Київської організації Спілки письменників України (1981—1990).
Микола Якович почав друкуватися з 1944, коли написав першу повість «Мої земляки». Автор п'єс «Весна» (1949), «На крутих берегах» (1955) та ін.
За внесок у розвиток української літератури М. Зарудному було присуджено Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
М.Зарудний помер 1991 в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
21 21.08.2021
22 22.08.2021
23 23.08.2021
Close
150 років тому, народився Василь Щурат – видатний український педагог, літературознавець, поет і перекладач. Символічною можна вважати дату народження Василя Щурата – 24 серпня, день, коли Україна здобуде/відновить свою незалежність. Адже все своє свідоме життя митець присвятив справі розвитку української культури й освіти, брав активну участь у громадському житті країни.
Ще в юнацькі роки, залюблений у книги та поезію Василь Щурат, познайомився з Іваном Франком, Осипом Маковеєм, захопився читанням української літератури. Саме Франко спонукав Щурата зайнятися перекладами, що зрештою визначило справу його життя. Вищу освіту здобув у Віденському (де познайомився з Михайлом Драгомановим), Львівському та Чернівецькому університетах. Під керівництвом професора з Відня Ватрослава Яґіча Василь Щурат написав свою докторську дисертацію «Слово Данила Заточника. Пам’ятка староруської літератури з кінця середніх віків». Вчений знав десять мов і здійснив низку чудових перекладів, зокрема повний переклад «Пісні про Роланда» та «Слова о полку Ігоревім» українською мовою, ввів українську літературу в європейський контекст.
Чільне місце в житті В. Щурата посідала також педагогічна діяльність. Впродовж 36 років доктор наук Василь Щурат викладав у школах і гімназіях. Вчений був одним з ініціаторів створення Українського таємного університету у Львові (1921) і обраний його першим ректором (1921–1923). Студенти дуже цінували Василя Щурата як викладача. У 1921-1923 він викладав історію української літератури ІІ пол. ХІХ ст., проводив семінарські заняття з нової української літератури, недовгий час викладав також курс “Націоналізація літературної мови в українському письменстві ХVII–XIX ст.”. В архіві Василя Щурата, який зараз знаходиться в Бібліотеці ім. В. Стефаника, є прохання від студентів читати їм лекції: «Ми нище підписані сміємо просити Високоповажаного пана Професора вчити нас приватно українського письменства і теорії літературного мистецтва […]. Маючи повну надію, що Ви нашому проханню не відмовите, чекаємо на відповідь і на лекції». Студентів особливо цікавила творчість сучасних їм українських письменників, тема, яка була серед наукових зацікавлень Василя Щурата.
Крім того, В. Щурат був дійсним членом НТШ, з 1915 по 1923 очолював його, також активно брав участь в роботі «Просвіти». У червні 1929 разом з Михайлом Возняком та Філалетом Колессою був обраний дійсним членом ВУАН за спеціальністю «мова та література», але у зв’язку з репресіями в Україні зрікся звання академіка.
Останні роки життя вчений очолював Наукову бібліотеку ім. В. Стефаника і був професором Львівського Університету.
Помер В. Щурат 27 квітня 1948 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.
Детальніше про життєвий шлях і наукову діяльність В. Щурата можна ознайомитися за посиланнями:
https://lviv.com/statti/nauka-dovkola-lvova-vasyl-shchurat-taiemnyi-universytet-ta-rektor-u-v-iaznytsi/ https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/serpen/24/1871-narodyvsya-poet-i-pedagog-vasyl-shchurat
25 25.08.2021
26 26.08.2021
Close
«Життя, звівши людину на вершину благополуччя, продовжує і там дражнити й мучити її. Попереду завжди залишається щось недосяжне, вічна спокуса і вічна незадоволеність». Напевно, саме цими словами Теодор Драйзер описав більшість своїх героїв і себе загалом.
Теодор Драйзер народився 27 серпня 1871р. у невеличкому містечку Терре-Хот в сім'ї німецьких іммігрантів. У 1887р. закінчив приходську школу і переїхав до Чикаго, де розносив газети, білизну, збирав квартирну плату, працював у торговця залізними виробами і сам торгував уроздріб, підсобним робітником на залізниці, мив посуд в одному із ресторанчиків. 1889 р. вступив до університету штату Індіана, але вже через рік припинив навчання, оскільки не зміг його оплачувати.
У 1892–1894 рр. працював репортером у газетах Піттсбурга, Толідо, Чикаго і Сент-Луїса. В 1894р. переїхав до Нью-Йорка та почав працювати редактором в музичній газеті свого брата.
Перша його книга «Сестра Керрі» побачила світ 1900р.. У творі чітко простежується традиційний для американського автора мотив грошей. Письменник описує ті ницості, на які здатна піти людина заради власного добробуту. Варто також згадати, що до появи свого першого роману Драйзер опублікував 42 статті й кілька поем. У 1911р. Драйзер публікує свій другий роман «Дженні Герхардт».
У 1912р. в світ вийшов перший роман з трилогії «Бажання» - книга «Фінансист». Твір, в основу сюжету якого покладено біографія американського мільйонера Чарльза Йеркса, розповідає читачам історію життя Френка Каупервуда. Між публікаціями книг серії «Бажання» на прилавки вийшли «Геній» (1915), «Американська трагедія» (1925) і «Оплот» (1946). 1931р. в світ вийшла автобіографічна книга Драйзера «Зоря», де він описав своє дитинство та юність.
Драйзер будує свої твори на колосальному матеріалі спостережень і досвіду. Його мистецтво – це мистецтво точного до скрупульозності зображення, мистецтво фактів і речей. Письменник передає побут у всіх його найдрібніших подробицях: він вводить документи, іноді майже цілком взяті з дійсності, цитує пресу, докладно пояснює біржові спекуляції своїх героїв, уважно простежує розвиток їх ділових підприємств тощо.
У 1944 р. Американська академія мистецтв і літератури нагородила Т. Драйзера почесною золотою медаллю за видатні досягнення в галузі мистецтва й літератури.
Помер Теодор Драйзер від серцевої недостатності 28 грудня 1945 р. в Лос-Анджелесі (штат Каліфорнія).
28 28.08.2021
29 29.08.2021
Close
Ернест Резерфорд вважається найбільшим фізиком-експериментатором ХХ століття, оскільки його відкриття отримали широкий спектр застосування: ядерна зброя, атомні електростанції, радіоактивні дослідження і т.д.
Народився він 30 серпня 1871 в Спрінг-Броуве (нині Брайтуотер) в Новій Зеландії. Закінчив Кентерберійський коледж і до 23 років отримав ступені бакалавра гуманітарних і природничих наук, магістра гуманітарних наук.
Фундаментальні відкриття зробив в галузі радіоактивності, атомної і ядерної фізики. У 1899 відкрив Альфа- і Бета-випромінювання і через рік увів поняття періоду напіврозпаду. У 1903 разом з Ф. Содді розробив теорію радіоактивного розпаду, яку обґрунтував експериментально і встановив закон перетворень радіоактивних елементів. Відкрив утворення нових хімічних елементів при розпаді важких хімічних радіоактивних елементів. Довів, що Альфа-випромінювання – це потік позитивно заряджених частинок, а потім встановив закон розсіювання Альфа-частинок на атомах різних елементів (формула Резерфорда).
В 1911 створив нову модель будови атома – планетарну. У 1914 Резерфорд був залучений до військових досліджень і займався розробкою акустичних методів боротьби з німецькими підводними човнами .
Саме він висунув ідею про штучне перетворення атомних ядер, яку в 1919 першим і експериментально підтвердив. У цьому ж році Резерфорд став професором Кембриджського університету, а також директором Кавендішевської лабораторії, зі стін якої вийшло близько 20 Нобелівських лауреатів.
У 1920 висунув гіпотезу про існування нейтрона.
Написав 2 книги, в яких узагальнив підсумки своїх наукових пошуків і досягнень. Перша вийшла під назвою "Радіоактивність" в 1904, а друга –"Радіоактивні перетворення" – з’явилася через рік.
Резерфорд – лауреат Нобелівської премії з хімії (1908) за дослідження з перетворення елементів і хімії радіоактивних речовин, член усіх академій наук і наукових товариств, член Лондонського королівського товариства і його президент у 1925-1930. На честь Резерфорда названо хімічний елемент з атомним номером 104 Резерфордій 104Rf.
Королівське наукове товариство Нової Зеландії 1991 запровадило медаль Резерфорда, якою нагороджуються науковці й інженери за значний внесок у розвиток новозеландського суспільства й культури. Цікаво, що ім’я Резерфорда часто перетинається з іменем Ньютона. Так, Резерфорд одружився на дівчині, яку звали Мері Ньютон; відзначений факт, що Резерфорду в саду впала на голову гілка від яблуні, подібно до того, як Ньютону впало яблуко; навіть могила Резерфорда знаходиться поруч з могилою Ньютона.
Детальніше . З життя творців фізичної науки : навчальний посібник / П. Д. Голуб, О. В. Овчаров, О. Д. Насонов, Т. І. Туркот, О. А. Коновал. КривийРіг : Вид. Р. А. Козлов, 2015.
31 31.08.2021
1 01.09.2021
2 02.09.2021
3 03.09.2021
4 04.09.2021
5 05.09.2021
