Ювілейні дати нагадують про тяглість освітньої традиції та про людей і видання, що формували інтелектуальний простір своєї доби. Особливу цінність мають ювілеї книжкових та періодичних видань: вони дозволяють побачити, чим жила освіта минулого, які ідеї визначали розвиток педагогіки та які тексти були важливими для вчителя й учня.
Ця онлайн-виставка презентує електронні копії підручників і навчальних посібників, що з’явилися сто років тому – у 1926 році. Вони відображають педагогічні пошуки, наукові дискусії та експерименти доби, коли школа намагалася поєднати знання з життям, а навчання – з реальним досвідом дитини.
Виставка дає унікальну можливість зануритися в освітній світ минулого, простежити витоки педагогічних ідей і оцінити їхню актуальність у сучасній школі.
Підручник «Червоні зорі» належить до типу робітних книжок, що виникли в Україні в добу освітніх реформ 1920-х років. Навчання вибудовувалося за комплексною системою, яка поєднувала знання про природу, людину, працю й суспільство та активно використовувала новаторські методи — дальтон-план, метод проєктів, бригадно-лабораторну роботу.
Зміст підручника охоплює різнопланові теми: від побуту й господарства до історичних подій і політичних символів доби. Матеріал формував у школярів цілісне уявлення про світ, поєднуючи навчальні завдання з ідеологічними та соціальними орієнтирами часу.
Робітні книжки проіснували недовго: вже у середині 1930-х років цей напрям було згорнуто, а частину видань заборонено. Сьогодні «Червоні зорі» є важливим свідченням експериментального етапу розвитку української школи.
Докладніше про історію та специфіку робітних книжок можна дізнатися за посиланням: https://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/robitna_knyga/.
Підручник «Живий рахунок» створено в добу освітніх реформ 1920-х років і спрямовано на формування в учнів практичних математичних умінь через реальні життєві ситуації. Арифметика подається не абстрактно, а через побут, працю та гру дитини: у майстерні, на городі, в магазині, під час колективних занять чи піонерських активностей.
Видання охоплює матеріал із чотирма арифметичними діями, вправи з грошима, мір довжини, маси й часу, а також задачі з елементами планування та обліку. Багато розділів мають виразне практичне спрямування: «На пошті», «У кооперативі», «На полі», «На будівництві», «Заощадження» та ін. Ілюстрації, схеми й сюжетні завдання допомагають учневі зрозуміти застосування чисел у повсякденні та вчать самостійно використовувати знання. У підручнику подано задачі та відповіді до них.
Навчальні завдання нерідко поєднували кілька аспектів життя тогочасної школи та громади. Наприклад: «У нашому селі недавно відкрили хату-читальню. Спочатку в ній було всього 53 книги, а згодом надіслали ще 31. Скільки всього книжок у хаті-читальні?». Одразу за цим подавалося пов’язане завдання: «У хаті-читальні, крім книжок, є газети. Газет вона отримує в 21 раз менше, ніж має книжок. Скільки це газет?». Такі приклади демонструють, що учень мав не лише виконати обчислення, а й зрозуміти логіку ситуації: не розв’язавши першу задачу, він не міг перейти до наступної.
Підручник є важливим свідченням того, як у 1920-х роках формувалася концепція «живого навчання», коли математика ставала інструментом орієнтації в реальному житті.
Книга «Казка, як чинник соціального виховання» була написана у 1923 році, однак між виходом першого та другого видань відбулися значні зміни в суспільно-політичному житті. Питання ролі казки у вихованні дитини постало особливо гостро, тому друге видання мало на меті пояснити цю проблему для педагогів.
Праця «Чи потрібна казка пролетарській дитині?» стала однією з найпомітніших у педагогічних дискусіях 1920-х. У ній авторка порушує питання: яке місце може посідати казка у вихованні «нової», радянської дитини? У другому, переробленому й доповненому виданні, Яновська досліджує, чи здатна казка відповідати ідеалам доби, бути корисним виховним інструментом, чи ж від неї треба відмовитися або кардинально переосмислити.
У книзі проаналізовано ідеологічні й виховні мотиви заборони казки, особливості розвитку української дитячої літератури 1920-х – початку 1930-х років, причини появи «класової казки», формування критики дитячої літератури та вплив педології на її зміст і функції.
Книга відкриває широку панораму дискусій про дитину та літературу 1920-х років. Вона є промовистим документом епохи й дає змогу замислитися над тим, наскільки ці суперечки залишаються актуальними й сьогодні.
«Початковий курс географії» Г. Іванова – це шкільний підручник, створений відповідно до нових педагогічних підходів 1920-х років, коли географію розглядали не лише як науку про карти й назви, а як засіб формування цілісного уявлення дитини про світ і місце людини в ньому.
Підручник відкривається поясненням, що географія – це наука про Землю й життя людини на ній. У вступному розділі наголошено: географія вивчає не лише гори, моря й річки, а й те, як живуть люди в різних країнах, чим вони займаються, як будують житло, пересуваються й добувають їжу.
«Географія є наука про землю… про те, як живуть і працюють люди у нас, на Україні, та по інших краях».
Навчання вибудувано від близького до далекого: від плану класу, школи, села чи міста до карти, глобуса й уявлення про всю земну кулю. Окремий акцент зроблено на використанні малюнків, планів і фотографій, що допомагають дитині уявити простір, який неможливо побачити на власні очі.
Зміст книги охоплює основні розділи фізичної географії: поверхню Землі, рівнини й гори, ґрунти, підземні води, річки, озера й болота, атмосферу та повітряні явища, моря й океани. Значне місце відведено поясненню форми Землі, її руху навколо осі й Сонця, зміні пір року, клімату та природних зон.
Окремі розділи присвячено взаємозв’язку природи й життя людей: природним краям, рослинам і тваринам, народам і племенам. Завершується курс коротким оглядом України: її природи, клімату, річок, населення, праці, торгівлі, шляхів сполучення, міст і сіл.
Книга є показовим прикладом того, як у 1920-х роках формувалася школа «живого знання», де географія ставала не сухою дисципліною, а способом пізнання навколишнього світу. Видання також відображає прагнення систематизувати природничі знання для початкової освіти та виховати в дитині уважність до природи й простору, в якому вона живе.
Книжка Х. Боброва «Як навчають підлітків у школі» – своєрідна подорож у світ шкільного життя 1920-х рр., коли система освіти переживала кардинальні зміни. Автор аналізує не лише методи навчання, а й саму організацію шкільної роботи з підлітками – віковою групою, яку вважали найбільш складною та водночас визначальною для формування «нової людини». Розглянуто особливості навчального процесу в середній школі: структура уроку, роль учителя, поєднання індивідуальної й колективної роботи, дисципліна та мотивація учнів. Значну увагу приділено віковим і психологічним характеристикам підлітків, їхній здатності до самостійної праці, відповідальності та організованості.
Окреме місце у виданні посідає аналіз дальтон-плану – одного з найобговорюваніших педагогічних експериментів доби. Дальтон-план подано як спробу перебудувати шкільне навчання на засадах самостійної роботи учнів, індивідуального темпу засвоєння матеріалу та нової ролі вчителя – не контролера, а наставника й консультанта. Водночас підкреслено, що така форма навчання потребує чіткої організації й продуманого керівництва, адже без цього свобода може втратити педагогічний сенс. Автор розглядає дальтон-план не як універсальне рішення, а як досвід, що потребує критичного осмислення та адаптації до реальних умов школи.
Сторінки цієї праці відображають напружений дух епохи: педагогічні пошуки, експерименти та спроби поєднати самостійність учня з колективним вихованням. Школа постає як простір випробування нових освітніх моделей, де формувалися не лише знання, а й спосіб мислення та поведінка підлітків.
Видання є цінним джерелом для розуміння того, як у 1920-х роках осмислювали проблеми підліткового навчання та межі педагогічного впливу. Воно дозволяє побачити витоки дискусій, актуальних і сьогодні: про самостійність учнів, роль учителя та баланс між свободою й дисципліною в освіті.
На перший погляд цей задачник – звичайна збірка вправ. Проте книга відкриває світ того, як школярі 1920-х років робили свої перші кроки в геометрії. Це видання не лише навчає будувати фігури й виконувати вимірювання, а й демонструє логіку тогочасної математичної освіти – послідовну, системну й орієнтовану на точність мислення.
Олександр Астряб (1879-1962) – український педагог і методист, автор навчальних посібників з математики, які широко використовували в школах у 1920-х роках. Його праці вирізнялися чіткою структурою та увагою до формування просторового уявлення й логічного мислення учнів.
Зміст книги охоплює як планіметрію, так і початкові уявлення про стереометрію. Учні послідовно знайомляться з основними геометричними поняттями та навичками:
- вимірювання простих ліній, побудова кутів і робота з паралельними (рівнобіжними) прямими;
- вивчення трикутників, чотирикутників, прямокутника і квадрата, а також симетричних фігур;
- задачі на обчислення площ: рівнобіжника, трикутника, трапеції та многокутників;
- поняття довжини кола й площі круга, подібності фігур;
- перші кроки у вивченні геометричних тіл: побудова й дослідження куба, прямокутної призми, піраміди та круглих тіл;
- завдання на вимірювання поверхні та об’єму.
Упорядкування матеріалу дозволяє поступово перейти від простих геометричних елементів до складніших фігур і тіл, формуючи в учнів уміння бачити форму, розмір і пропорції у навколишньому світі. Вправи розраховані на роботу з лінійкою, циркулем і кресленням, що добре відображає шкільну практику майже столітньої давнини. Через точність побудов і строгість вимірювань геометрія постає тут як інструмент пізнання простору й порядку навколишнього світу.
Книга М. Заровнядного «Походження людини» – україномовний популярний виклад еволюційного вчення, адресований широкому колу читачів і освітньому середовищу 1920-х років. Автор прагне пояснити складні антропологічні та біологічні питання доступно, спираючись на наукові знання свого часу.
У виданні послідовно порівняно життя людини і тварини, розглянуто будову тіла людини та тварин, проаналізовано відмінності людського організму: прямоходіння, розвиток руки, мозку та мислення. Окремі розділи присвячено питанню походження людини, її найближчим предкам і проблемі подібності людини до інших тварин, насамперед людиноподібних мавп.
Автор наголошує, що вирішальною ознакою людського розвитку є не лише фізична будова, а праця й свідома діяльність, що поступово змінили спосіб життя первісної людини.
Значну увагу приділено ролі праці та колективної діяльності як чинників, що визначили еволюційний шлях людини та відокремили її від тваринного світу. Матеріал подано логічно й послідовно, у формі зрозумілих пояснень без перевантаження термінами.
Видання передає атмосферу наукового оптимізму 1920-х років, коли еволюційна теорія активно входила в освітній простір і формувала раціональне уявлення про місце людини в природі.
Зображення 8
«Шкільний співаник» М. Кумки – навчально-методичне видання для українських шкіл Канади. Упорядкований у середовищі діаспори, співаник поєднує музичну та фізичну підготовку школярів, спрямовану на збереження національної традиції й виховання гармонійної особистості.
Структура видання:
- розділи 1–3 – українські народні, патріотичні та духовні пісні; вправи для розвитку музичного слуху, ритму та голосу;
- розділ 4 – руханкові вправи, укладені І. Мамчаківною та д-ром Свергуном. Матеріал поділено на три напрями: вправи для хлопців, вправи для дівчат та спільні вправи, виконання яких передбачено під акомпанемент або спів народних пісень.
Таким чином, фізичне виховання вибудувано із врахуванням вікових та гендерних особливостей, що відповідає педагогічним підходам української діаспори 1920-х років.
Кумка Михайло Йосипович (1893–1967) – український культурно-освітній діяч і педагог діаспори. Народився на Тернопільщині, з 1908 року мешкав у Канаді, де працював у сфері української освіти й видавничої справи. Учителював, був коректором і редактором календарів у редакції газети «Український голос» (Вінніпег), співпрацював з українськими виданнями у Львові та Канаді.
Ця «Українська читанка» – вагоме свідчення освітньої діяльності української еміграції в Канаді. У 1920-х роках вона слугувала засобом формування національної ідентичності дітей, збереження української культури та мови, демонструючи прагнення громади до підтримки власної освітньої традиції за межами Батьківщини. Видання розроблене для шкіл «Рідної школи» – одного з провідних осередків української громади Північної Америки.
На початку книжки подано портрет Тараса Шевченка з його закликом:
«Учітеся, брати мої, думайте, читайте
і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
Цей епіграф задає головну ідею читанки: поєднання знань про світ із глибоким зв’язком із рідною традицією.
Зміст охоплює різні напрями: народні казки та оповідання; історичні й патріотичні тексти про козаків та Україну; оповіді про тварин, рослини, шкільне життя; релігійні й календарні описи – Різдво, Великдень, звичаї та обряди; матеріали, що формують моральні цінності та любов до праці.
Добір текстів відповідав віковим особливостям учнів 3–4 класів: від простих оповідань до складніших історичних і морально-етичних сюжетів, що сприяло розвитку мислення й мовлення.
Ця читанка допомагала дітям еміграції пізнавати Україну на відстані: її природу, історію, мову, традиції. Через такі книги формувалася українська ідентичність у середовищі, де панувала інша культура.
Ця невелика, але концептуально важлива книжка відкриває море як природну навчальну лабораторію. Микола Загоровський пропонує серію біологічних екскурсій, під час яких школярі вчаться спостерігати, збирати й досліджувати морські рослини та тварин – від водоростей і ракоподібних до молюсків і риб.
Посібник має чітку практичну структуру. У ньому розглянуто екскурсійне знаряддя та підготовку до польових занять, описано екскурсії на скелясті береги, вечірні спостереження біля моря, виїзди на рибальські лови, а також осінні екскурсії, коли змінюється склад морської флори й фауни. Окрему увагу приділено питанню, як працювати з рослинами та тваринами, зібраними під час екскурсій: їх опису, зберіганню та використанню в навчальному процесі.
У виданні подано прості схеми визначення видів, ілюстрації морських організмів і поради, як перетворити звичайну прогулянку берегом на справжнє наукове дослідження. Автор наголошує, що екскурсія – це спосіб навчити дитину бачити природу активно, а не споглядально.
Микола Олександрович Загоровський (1893–1934), український гідробіолог, професор одеських навчальних закладів, дослідник планктону північно-західної частини Чорного моря та рибогосподарського значення причорноморських лиманів. Його фаховий досвід безпосередньо відбився у змісті посібника, що поєднує наукову точність із педагогічною доступністю.
«Біологічні екскурсії на берег моря» – яскравий приклад того, як у 1920-х роках формувалися засади природничої освіти через безпосередній контакт із довкіллям. Це видання з фондової колекції музею дозволяє побачити, як наука виходила за межі класної кімнати й ставала живим досвідом.
Ця праця є самостійною науковою розвідкою, що виросла з попередніх досліджень Романа Смаль-Стоцького у сфері словотвору. Як зазначено в передмові, книжка продовжує й поглиблює напрацювання, викладені в «Нарисі словотвору прикметників української мови» (Прага, 1925), але зміщує фокус із формально-звукової будови слова на проблему значення.
Автор підкреслює, що в попередній праці семантика прикметників розглядалася лише побіжно, тоді як нове дослідження стало спробою окремо й системно опрацювати багатство смислових відтінків цієї частини мови, із застосуванням нових методів семазіологічного аналізу. Водночас зауважує, що через складні умови, в яких перебувала українська наука, задумана ширша праця була змушена набути скороченої форми.
У книжці – три основні розділи. Перший – вступний – окреслює теоретичне підґрунтя дослідження й містить огляд праць В. фон Гумбольдта, В. Вундта, Р. Штейнталя, А. Марті, О. Потебні та інших мовознавців. Другий розділ присвячено безпосередньо аналізу значення українських прикметників, а третій подає висновки, важливі для української граматики, семазіології та загальної теорії мови.
Видання є вагомим свідченням того, як у 1920-х роках українське мовознавство інтегрувалося в європейський науковий простір, поєднуючи національну мовну проблематику з новітніми лінгвістичними теоріями.
У передмові до книги «Фізика в літніх екскурсіях» автор формулює головну ідею видання – необхідність наблизити шкільну фізику до щоденного життя та ввести елементи технічного знання в навчальний процес. Саме такий підхід, на його переконання, допомагає учням усвідомити роль фізики як основи прикладних наук і природознавства.
Піотровський наголошує, що закони фізики діють не лише в лабораторії чи класі, а всюди в живій природі, де «приладдям» стає навколишній світ – речі живі й неживі. Тому екскурсії розглядаються як повноцінна форма навчання, хоча й із притаманною їм певною безсистемністю, зумовленою складністю природних явищ. Саме ця особливість, на думку автора, робить спостереження на природі істотним і цінним доповненням до шкільного курсу фізики.
Зміст книги вибудувано у формі серії тематичних екскурсій. Автор пропонує заняття в різних просторах повсякденного життя: у городі, міському саду та квітнику, на сінокосі, в полі під час жнив, біля ставу й у лісі. Окремий розділ присвячено детальному опису екскурсій до річки, озера, сільської садиби, а також спостереженням під час дощу чи грози, заходу сонця та появи місяця.
Книга укладена на основі власних спостережень автора. Усвідомлюючи можливі недоліки такого підходу, він водночас наголошує на нагальній потребі подібного посібника для школи. Видання відображає педагогічні пошуки 1920-х років і демонструє прагнення поєднати фізику як навчальну дисципліну з безпосереднім досвідом учнів у природному середовищі.
Представлені видання показують освіту 1920-х років як живий і відкритий процес – із пошуками нових методів, активним залученням учня до навчання та прагненням осмислити світ у всій його складності.
Ці підручники й посібники є не лише пам’ятками свого часу, а й важливими свідченнями того, як формувалася українська освітня думка в широкому європейському й світовому контексті. Звертаючись до них сьогодні, ми маємо змогу краще зрозуміти витоки багатьох педагогічних ідей, що залишаються актуальними й у сучасній школі.
Тетяна Полюхович,
головний зберігач фондів
