3030.12.2024
|
3131.12.2024
|
101.01.2025
|
202.01.2025
|
303.01.2025
|
404.01.2025
|
505.01.2025
|
All day
06.01.2025 – 07.01.2025
Сидір Громниицький (1850-1937) — український громадський діяч і педагог
Народився 7 січня 1850 в селі Загірочко на Львівщині.
У 1873–1906 працював учителем грецької і латинської мов в Українській академічній гімназії у Львові, у 1906–1916 – перший директор філії цієї гімназії.
Сидір Громницький опікувався учнями гімназії, брав активну участь у діяльності громадських організацій та наукових установ Галичини, зокрема «Українська бесіда», «Рідна школа», «Вчительська громада», «Просвіта». Почесний член Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка.
У 1884–1903 був заступником голови (адміністратором) Наукового товариства ім. Шевченка, 1914–1920 – член Крайової шкільної ради, 1916 – 1927 – депутат міської ради Львова.
Помер 17 грудня 1937 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.
|
All day
06.01.2025 – 07.01.2025
Сидір Громниицький (1850-1937) — український громадський діяч і педагог
Народився 7 січня 1850 в селі Загірочко на Львівщині.
У 1873–1906 працював учителем грецької і латинської мов в Українській академічній гімназії у Львові, у 1906–1916 – перший директор філії цієї гімназії.
Сидір Громницький опікувався учнями гімназії, брав активну участь у діяльності громадських організацій та наукових установ Галичини, зокрема «Українська бесіда», «Рідна школа», «Вчительська громада», «Просвіта». Почесний член Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка.
У 1884–1903 був заступником голови (адміністратором) Наукового товариства ім. Шевченка, 1914–1920 – член Крайової шкільної ради, 1916 – 1927 – депутат міської ради Львова.
Помер 17 грудня 1937 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.
|
808.01.2025
|
475 років тому народився Іван Вишенський — український філософ, просвітитель, письменник-полеміст.
У своїх творах Іван Вишенський обстоював право українського народу на православну віру, національну мову, звичаї. Як і більшість письменників-полемістів кінця XVI – початку XVII століття Іван Вишенський значну увагу приділяв питанням розвитку освіти, книгодрукування, необхідності розширення освітніх програм, підвищення ролі школи у вихованні молоді. Філософська концепція Вишенського полягала у створенні в Україні такого суспільства, в якому кожна людина почувала б себе вільною і незалежною, де б панувало братерство і взаємоповага між людьми.
Художні твори Івана Вишенського мали значний вплив на формування жанру сатири в українській літературі та послугували цінним джерелом для історичної науки. Творчість письменника вивчали Іван Франко, Агатангел Кримський, Микола Сумцов, Михайло Грушевський, Михайло Возняк та ін.
Творчість Івана Вишенського вивчаюється у шкільному курсі українскої літератури у 9 класі.
У фондах Педагогічного музею твори Івана Вишенського представлені у підручниках та хрестоматіях з української літератури для зальноосвітніх навчальних закладів.
|
1010.01.2025
|
1111.01.2025
|
425 років тому народився Інокентій Ґізель – видатний український просвітитель, педагог, історик, філософ, церковний діяч, ректор Києво-Могилянської академії (1646 – 1650).
Інокентій Гізель був одним з найосвіченіших діячів України XVII століття, благодійником і покровителем київських шкіл. Педагогічні погляди Інокентія Ґізеля викладені у праці «Твір про всю філософію» (1646–1647), яка містить курс фізики та методику викладу матеріалу. Освітнім ідеалом Ґізеля була загальнодоступна шкільна система, яка мала ґрунтуватися на основі передових досягнень європейської педагогічної думки в поєднанні з національними виховними традиціями. А процес навчання, на думку вченого, мав базуватися на принципах природовідповідності, доступності, послідовності. Просвітитель підкреслював значення розвитку в учнів мислення, зокрема логічного, наголошував на визначальній ролі оточення у формуванні особистості.
Освіту Інокентій Ґізель здобув у Львівській єзуїтській та Києво-Могилянській колегіях, згодом навчався за кордоном, імовірно в Англії, де вивчав історію та юриспруденцію. Після повернення в Україну був призначений учителем, а згодом професором філософії Києво-Могилянської колегії, читав курси філософії, історії та психології. Згодом, за протекцією Петра Могили, який високо цінував молодого вченого, Інокентія Ґізеля було призначено ректором Києво-Могилянської колегії. З 1656 по 1683 рр. Інокентій Ґізель — архімандрит Києво-Печерської лаври й управитель Лаврської друкарні. Саме в цей період вчений зібрав найбільшу в Україні бібліотеку, яка знаходилася при Лаврі, приділяв велику увагу поширенню просвітницьких ідей, піклувався про поліпшення умов роботи шкіл, видання філософської літератури, навчальних посібників. У 1644 р. під його керівництвом вийшов друком «Буквар», який перевидавався протягом двох століть; у 1670 р. побачили світ навчальні посібники для вивчення польської та латинської мов.
Помер Інокентій Ґізель 18 листопада 1683 р. Похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.
|
1313.01.2025
|
1414.01.2025
|
1515.01.2025
|
1616.01.2025
|
1717.01.2025
|
Іван Левицький (1850–1913), український бібліограф, письменник, журналіст
Іван Омелянович Левицький народився 18 січня 1850 в с. Берлоги Калуського повіту, тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області, в сім’ї греко-католицького священника. Навчався у Станіславській гімназії, з 3-го класу якої був призваний в 1870 до австрійського війська у м. Пешт. Перебуваючи на військовій службі, склав іспит на атестат зрілості, вступив на філософський факультет Віденського університету в 1871.
Працював у різних страхових товариствах. Іван Левицький писав вірші, оповідання, займався журналістикою, перекладами, активно співпрацював у багатьох галицьких періодичних виданнях, видавав календарі. Був редактором газет «Мир», «Слово», журналів «Пролом», «Наука».
В історію української культури І.Левицький увійшов як засновник національної бібліографії та біографістики. Найбільша заслуга Левицького – започаткування «Галицько-руської бібліографії»; він зібрав колосальні матеріали про 2000 діячів. Іван Омелянович – укладач фундаментальних праць «Галицько-руська бібліографія на роки 1772–1800» (1903), «Українська бібліографія Австро-Угорщини за роки 1887–1900» (1909–1911), «Реєстр наукових і літературних праць професора Михайла Грушевського» (1906) та ін.
З 1903 співпрацював з Науковим товариством ім. Т. Шевченка у Львові, а в 1909 був обраний головою Бібліографічної комісії НТШ. У фондах Педагогічного музею зберігається праця «Матеріали до культурної історії Галицької Руси ХVІІІ і ХІХ віку, зібрані М. Зубрицьким, Ю. Кмітом, І.Левицьким і І.Франком» (Львів, 1902).
Помер Іван Левицький 30 січня 1913, похований на Личаківському кладовищі у Львові.
|
19 січня виповнюється 130 років від дня народження Бориса Крюкова ‒ талановитого українського художника, графіка, мозаїста, ілюстратора дитячих книг.
Народився Борис Крюков 19 січня 1895 року в місті Оргієві (нині Молдова). Малювати почав з дитинства. Закінчив художню школу Федора Кричевського в Києві, де навчався у Михайла Бойчука та Георгія Нарбута. З 1918 по 1923 рр. займався педагогічною діяльністю — викладав малювання в художньо-промисловому технікумі у Кам’янці-Подільському. Тривалий період працював декоратором у Київському театрі опери та балету імені Тараса Шевченка (1923-1941).
У 20-30-х рр. ХХ століття проілюстрував понад 500 українських книжкових видань, серед яких твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Бориса Антоненка-Давидовича, твори для дітей Михайла Коцюбинського, Оксани Іваненко, Наталі Забіли, переклади творів зарубіжних авторів. Ілюстрував книги для видавництв «Дитвидав», «Слово», «Культура», «Книгоспілка», «ДВУ» та ін.
Долучився Борис Крюков і до журнальної графіки, зокрема оформлення дитячого часопису «Барвінок».
З початком Другої світової війни емігрував до Австрії, а згодом до Аргентини, де продовжив займатися улюбленою справою. Окрім книжкової ілюстрації займався олійним живописом, мозаїкою. Експонувався на виставках у Львові, Києві, Мадриді, Торонто, Нью-Йорку. З 1950 р. проводив щорічні виставки своїх робіт у Буенос-Айресі, де виконав мозаїку в Українському католицькому Свято-Покровському соборі. У 1964 р. за ілюстрації для видання «Дон Кіхот» отримав першу премію на міжнародному конкурсі мистецтва в Мадриді.
До початку 90-х років ХХ століття ім’я Бориса Крюкова і його творчість замовчувалися, як і імена багатьох талановитих українських вчених, письменників, діячів культури та мистецтва. Проте нині, Борис Крюков посідає гідне місце в плеяді українських митців першої половини ХХ століття, як талановитий художник-ілюстратор та творець дитячих книг.
У фондах Педагогічного музею України зберігається 22 видання дитячої літератури першої половини ХХ століття з ілюстраціями та обкладинками Бориса Крюкова.
|
2020.01.2025
|
2121.01.2025
|
Кирило Макаренко (1895-1948), педагог
Кирило Михайлович Макаренко народився 1895 року у селі Ков’яги на Харківщині (точна дата народження невідома). Закінчивши Вовчанську вчительську семінарію (1914), вчителював у с. Коломак. У 1915 був мобілізований до війська й потрапив на Кавказький фронт. Після демобілізації у січні 1918 учителював у с. Ординка, працював у товаристві «Просвіта» (до 1920), потім – вихователем дитячого садка, учителем школи-семирічки в с. Бутенки біля Кобеляк. Восени 1923 переїхав до Харкова і влаштувався на посаду вчителя, згодом став заступником завідувача трудової школи на Журавлівці та пішов навчатися на природниче відділення Харківського інституту народної освіти. Щиро відданий українській ідеї, він активно включився у процес українізації.
У 1925 перейшов на лісовий факультет Харківського сільськогосподарського інституту, а закінчивши його, отримав призначення стажером у лісництво в Дергачах (1928). Саме тоді Окружна інспектура народної освіти прийняла рішення про відкриття у Харкові профшколи сільськогосподарського профілю, виконання якого доручили К. Макаренку. Його ініціатива надати цій профшколі садово-декоративний напрямок була підтримана. Без будь-яких асигнувань, на засадах самоокупності керована К. Макаренком школа була відкрита восени 1928 (з 1930 – Садово-декоративний технікум, з 1931 – Харківський технікум зеленого будівництва).
В листопаді 1933 К. Макаренка викликали з робочого кабінету до приймальні й взяли під варту. У катівнях НКВС 36-річний повний сил красень провів 4 місяці, а вийшов звідти у 1934 сивим і через відбиті чекістами нирки майже не міг ходити: під час допиту його прив’язали посеред залізничної колії і змусили до останньої хвилини дивитися на наближення локомотиву, що нісся на ного. З рейок його зірвали за мить до трагедії. У березні 1934 засуджений до 3-х років заслання до Казахстану (м. Уральськ). В 1938 переїхав до Воронежа, а далі – до провінційного містечка на березі Азовського моря – Єйська, де до 1941 працював директором міського розплідника рослин. З початком радянсько-німецької війни записався добровольцем на риття окопів. За півроку його привезли звідти геть безпомічним – у нього остаточно відмовили ноги.
Помер 1948. Реабілітований 1989.
Джерело: Тріпутіна Н.П. Фундатор технікуму зеленого будівництва К.М. Макаренко. Спадщина університету. Історія. Освіта. Наука. Культура.
Особистість : матеріали ІІІ наук.-практ. конф., Харків, 7–8 груд. 2017 р. /
Харків. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова. – Харків, 2018. – С. 100–104.
|
Омелян Калужняцький (1845-1914), мовознавець, педагог, освітній діяч
Омелян Калужняцький народився 23 січня 1845 у селі Тур'є на Львівщині. Закінчив 4-класну головну окружну школу оо. Василіян у Лаврові та Самбірську гімназію (1863). Навчався у Львівському (1863–65) та Віденському (1865–67) університетах, де студіював філологію, історію і філософію. Педагогічну діяльність розпочав як помічник учителя Краківської гімназії святої Анни (1868), далі викладав у гімназії Жешува (1871) і Академічній гімназії у Львові (1871–74). Від 1875 – професор слов’янської філології, декан філософського факультету (1886–87), ректор Чернівецького університету (1889–90). Один з найактивніших і найпопулярніших науковців і громадських діячів на Буковині кінця ХІХ – початку ХХ ст. Завдяки діяльності Калужняцького український гуманітарний дискурс у краї набував академічних стандартів. Володів талантом оратора.
За свідченням сучасників, вражав колосальними, енциклопедичними знаннями зі свого фаху і глибоким, своєрідним висвітленням тієї чи іншої теми, умів подати слухачам матеріал глибоко і водночас у ясній, доступній формі. На його лекціях часто було багато присутніх викладачів не тільки з філології, а й з інших дисциплін. Професорові Калужняцькому доводилося читати свої лекції з відчиненими дверима, оскільки слухачі не вміщались в аудиторії, а стояли у коридорах. Високу оцінку його лекціям та науковому доробку дав І. Франко. Учнем О. Калужняцького був український мовознавець, філолог і культурний діяч В. Сімович.
У 1877 р. мав тривале відрядження для роботи в архівах і бібліотеках Берліна, Києва, Петербурга, Праги та інших міст, у 1882 працював у книгосховищах молдавських монастирів, а в 1884 подорожував на Балканах. Зібрані і вивчені матеріали стали джерельною базою його праць німецькою, латинською, польською, російською, румунською мовами, які друкувалися в різних країнах Європи. Досліджував мовностильовий аспект стародавніх пам’яток різних слов’янських народів, їх літературної історії. Бібліографічні студії Калужняцького стосовно опрацювання українських стародруків залишили помітний слід у світовій бібліографії. Заклав основу для вивчення такого питання української філології, як розгляд українсько-румунських взаємин. Як автор нарису «Русинська мова і література» (1899) зробив першу спробу вивчення українського мовного і літературного процесу на Буковині від давньоруських часів до кінця ХІХ ст.
У 1881–84 очолював «Руську бесіду» – перше українське культурно-освітнє товариство на Буковині (1869–1940). Член-кореспондент Бухарестської Академії наук (1890). Колекціонував рукописні книги, які збирав переважно на Буковині та на півночі Молдови. Під час відступу російської армії з Чернівців наприкінці 1916 зібрання О. Калужняцького було викрадене й перевезене до Росії, де нині зберігається в Бібліотеці Російської академії наук у Санкт-Петербурзі.
Помер 3 липня 1914 у Чернівцях.
О. Міхно
|
Герман Еббінгауз (Hermann Ebbinghaus; 1850–1909), німецький психолог
Герман Еббінгауз народився 24 січня 1850 в Німеччині. Як психолог Г. Еббінгауз вивчав різноманітні механізми запам’ятовування і протягом всього свого життя проводив безліч експериментів для визначення потенціалу людської пам’яті.
Він створив своєрідну криву забування, яка відображала наскільки довго зберігається в пам’яті засвоєна інформація. Г. Еббінгауз пропонував своїм пацієнтам запам’ятовувати безглузді трибуквені склади. При «механічному запам’ятовуванні» (коли людина не розуміє те, що вона вчить), через 1 годину в пам’яті залишається лише 44% вивченої інформації, а через 1 тиждень – лише 25%.
При усвідомленому запам’ятовуванні із засвоєнням нової інформації все набагато краще. Але в ході експериментів все ж з’ясувалося, що більша частина інформації забувається в перші кілька годин після заучування.
Виникло питання, як поліпшити цей процес? Один з експериментів показав, що в результаті повторення вивченого матеріалу швидкість забування значно зменшується. Таким чином психологом був зроблений висновок, чим більше повторень, тим краще запам’ятовується інформація.
З експериментів по визначенню швидкості забування зроблені наступні висновки:
1.Одноразове вивчення будь-якої інформації є неефективним.
2.Запам’ятовувати велику інформацію для її кращого засвоєння необхідно кілька разів.
Якщо для засвоєння інформації у людини є всього 1 день, в цьому випадку найефективнішою схемою буде:
- 1-е повторення через 15-20 хв після заучування.
- 2-е повторення через 6-8 годин.
- 3-е повторення через 24 години.
Дуже важливо здійснювати повтор інформації активно, тобто не монотонно перечитуючи її, а намагаючись витягти найголовніше, беручи інформацію зі своєї пам’яті і лише зрідка підглядаючи в надрукований матеріал.
Якщо для вивчення важливої інформації у людини є більше доби, то для того, щоб матеріал був засвоєний максимально, повторювати його потрібно за такою схемою:
- 1 раз повторювати завчену інформацію слід в день заучування.
- 2 раз на 4-й день.
- 3 раз на 7-й день.
Якщо обсяг інформації, який слід запам’ятати, дуже великий, повторювати її необхідно вперше в повному обсязі, вдруге тільки ключові моменти, втретє необхідно повторити весь обсяг але в іншому порядку.
Психологу вдалося виявити особливість, яка покращує запам’ятовування і він дав їй назву — «ефект краю». Якщо швидко прочитати набір слів, які написані на аркуші, то запам’ятаються краще всього слова на початку і наприкінці.
Герман Еббінгауз помер 26 лютого 1909, але отримані ним результати експериментів із запам’ятовування були підтверджені і взяті за основу для подальшого розвитку в роботах Георга Е. Мюллера і його учнів.
Дослідження Германа Еббінгауза стали практичним посібником для рекламних агентств і використовуються досі.
Інформація з сайту https://medprosvita.com.ua/
|
Василь Каюков (1945-2001)
Василь Іванович Каюков – заслужений учитель України, кандидат педагогічних наук, організатор однієї з перших національних шкіл у незалежній Україні, віце-президент Всеукраїнського благодійного фонду лицарського виховання ім. Петра Сагайдачного.
Народився 25 січня 1945 року, був круглим сиротою. Виховувався у дитячих будинках та школах-інтернатах Кіровоградщини. У 1964 р. вступив до Кіровоградського педагогічного інституту на українське відділення філологічного факультету, який закінчив з відзнакою в 1968 р. Працював на посадах учителя, організатора позакласної роботи, директора школи, успішно викладав українську мову й літературу, історію, українську етнопедагогіку, козацьку педагогіку, географію. трудився у таборах праці й відпочинку.
Любов до України, прагнення зберігати мовні й культурні традиції, надбання свого народу зародилися в душі В. Каюкова ще у складні для україністики 1960-ті. Вже тоді він, сповнений духом шістдесятництва, сміливо стверджував патріотичні константи, які пізніше так талановито розвивав у своїй діяльності. У 1990 р. очолив Кіровоградську загальноосвітню школу № 21, яка стала першою в області українською національною школою на засадах козацько-лицарського виховання. Її ще називали «школою виховання національної гідності». На практиці тут діяла оригінальна система учнівського самоврядування – «Козацька паланка імені Івана Сірка».
У 1996 р. захистив дисертацію «Патріотичне виховання учнів загальноосвітньої школи на героїчних традиціях українського народу», здобувши науковий ступінь кандидата педагогічних наук. За сумісництвом працював доцентом на кафедрі педагогіки та психології Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Разом з групою учителів розробляв, апробував і вдосконалював систему національного виховання учнів у загальноосвітній школі. У школі діяли 15 музеїв та кімнат, серед яких: музеї Т.Шевченка і М.Смоленчука, літературні світлиці І.Карпенка-Карого та В.Винниченка, музей історії навчального закладу та інші. Свій творчий доробок В. Каюков узагальнив у працях: «Школа козацького виховання» (1996), «Лицарське виховання» (1997), «Виховуємо патріотів України» (1998) та численних публікаціях у періодиці. За досвідом до В.Каюкова приїздили з усієї України. Мав відзнаки: Знак «Кращий вчитель року України» (1992, 1995), Почесне звання «Заслужений учитель України» (1996), Орден «Козацький хрест» (2000), Медаль «Будівничий України» (2000), Орден святого Архистратига Михаїла (2011).
Помер 11 листопада 2001 р., похований у Кіровограді (нині Кропивницький).
Джерело: https://tinyurl.com/yrz8mu6h
|
2626.01.2025
|
2727.01.2025
|
2828.01.2025
|
2929.01.2025
|
3030.01.2025
|
3131.01.2025
|
101.02.2025
|
Іван Пулюй (1845–1918), учений-фізик, винахідник, педагог
Пулюй і освіта
Іван Пулюй вважав освіту основою розвитку нації. Ще в студентські роки він переклав підручники з планіметрії та ботаніки українською мовою, щоб зробити знання доступними для молоді. Улітку 1880 на запрошення Пантелеймона Куліша Пулюй відвідав Київ, Харків і оселю Кулішів. У Харкові побував у Христини Алчевської, засновниці українських недільних шкіл.
Ставши професором Німецької політехніки в Празі, він не лише започаткував викладання електротехніки, але й модернізував навчальний процес, створивши кафедру електротехніки, лабораторії та оновивши навчальні програми. Пулюй дбав про студентів: у 1905 заснував товариство допомоги малозабезпеченим, що дозволило багатьом отримати якісну освіту.
У роки Першої світової війни він опублікував низку аналітичних статей, де наголошував на необхідності незалежності України. Далекоглядним виявився висновок Пулюя, сформульований у брошурі «Україна та її міжнародне політичне значення» (Прага, 1915): «В Європі не буде миру до того часу, поки існує російська могутність (Ubermacht), а про її послаблення не можна думати, поки Московщина продовжує володіти Україною та її природними багатствами. Вільна Україна означає бастіон, безпеку середньоєвропейських держав, тому її визволення лежить не тільки в інтересах цих держав, але і цілої Європи».
Джерело: Роман Пляцко. Правдива велич Івана Пулюя: https://zbruc.eu/node/120472
|
