Кирило Макаренко (1895-1948), педагог

Кирило Михайлович Макаренко народився 1895 року у селі Ков’яги на Харківщині (точна дата народження невідома). Закінчивши Вовчанську вчительську семінарію (1914), вчителював у с. Коломак. У 1915 був мобілізований до війська й потрапив на Кавказький фронт. Після демобілізації у січні 1918 учителював у с. Ординка, працював у товаристві «Просвіта» (до 1920), потім – вихователем дитячого садка, учителем школи-семирічки в с. Бутенки біля Кобеляк. Восени 1923 переїхав до Харкова і влаштувався на посаду вчителя, згодом став заступником завідувача трудової школи на Журавлівці та пішов навчатися на природниче відділення Харківського інституту народної освіти. Щиро відданий українській ідеї, він активно включився у процес українізації.

У 1925 перейшов на лісовий факультет Харківського сільськогосподарського інституту, а закінчивши його, отримав призначення стажером у лісництво в Дергачах (1928). Саме тоді Окружна інспектура народної освіти прийняла рішення про відкриття у Харкові профшколи сільськогосподарського профілю, виконання якого доручили К. Макаренку. Його ініціатива надати цій профшколі садово-декоративний напрямок була підтримана. Без будь-яких асигнувань, на засадах самоокупності керована К. Макаренком школа була відкрита восени 1928 (з 1930 – Садово-декоративний технікум, з 1931 – Харківський технікум зеленого будівництва).

В листопаді 1933 К. Макаренка викликали з робочого кабінету до приймальні й взяли під варту. У катівнях НКВС 36-річний повний сил красень провів 4 місяці, а вийшов звідти у 1934 сивим і через відбиті чекістами нирки майже не міг ходити: під час допиту його прив’язали посеред залізничної колії і змусили до останньої хвилини дивитися на наближення локомотиву, що нісся на ного. З рейок його зірвали за мить до трагедії. У березні 1934 засуджений до 3-х років заслання до Казахстану (м. Уральськ). В 1938 переїхав до Воронежа, а далі – до провінційного містечка на березі Азовського моря – Єйська, де до 1941 працював директором міського розплідника рослин. З початком радянсько-німецької війни записався добровольцем на риття окопів. За півроку його привезли звідти геть безпомічним – у нього остаточно відмовили ноги.

Помер 1948. Реабілітований 1989.

Джерело: Тріпутіна Н.П. Фундатор технікуму зеленого будівництва К.М. Макаренко. Спадщина університету. Історія. Освіта. Наука. Культура.

Особистість : матеріали ІІІ наук.-практ. конф., Харків, 7–8 груд. 2017 р. /

Харків. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова. – Харків, 2018. – С. 100–104.