Віртуальна виставка до 100-річчя підручника

«Слово й зафіксовані в слові можливості прозаїчного чи поетичного сприймання життя треба використати в праці з дітьми для того, щоб допомогти їм усвідомити себе в навколишньому житті і здобути імпульси до його перетворення»

– Г. Іваниця, передмова до читанки «Життя та слово» (1926)

У фондах Педагогічного музею України зберігаються сотні підручників і навчальних посібників, що відображають розвиток української освіти. Кожне таке видання є пам’яткою педагогічної думки і водночас історичним документом своєї епохи. Вивчення, збереження та популяризація цих навчальних книжок дають змогу простежити, як змінювалися зміст навчання, педагогічні підходи, суспільні цінності та державна освітня політика.

Однією з таких пам’яток є читанка «Життя та слово», укладена Григорієм Іваницею й видана 1926 року в Києві видавництвом «Книгоспілка». На перший погляд, це звичайний шкільний підручник, один із багатьох, якими користувалися учні української школи 1920-х років. Проте уважне  його прочитання дає змогу побачити два взаємопов’язані процеси: розвиток української школи в добу українізації та поступове проникнення радянської ідеології в зміст початкової освіти.

Григорій Микитович Іваниця (1892–1938), мовознавець, педагог, упорядник читанок, чия доля вмістила в собі всю суперечливість радянського педагогічного проєкту 1920-х років. Народився 30 січня 1892 року в селі Шостка (нині місто) на Сумщині, здобув класичну освіту в гімназії при Ніжинському історико-філологічному інституті, а згодом навчався в Університеті св. Володимира в Києві.

У 1920-х роках Іваниця – знакова постать української педагогічної науки: викладач педагогіки й професор Київського інституту народної освіти (1920–29), секретар Історично-філологічного відділу та Науково-педагогічної комісії Всеукраїнської академії наук, співредактор журналу «Радянська освіта». Розробив і теоретично обґрунтував комплексний метод навчання, за яким побудовано й читанку «Життя та слово». Автор підручників з української мови та читанок для трудової школи, шкіл для дорослих, посібників з методики навчання української мови і перекладознавства.

1929 року Г.Іваницю заарештовано у сфабрикованій справі «Спілки визволення України» (СВУ), одному з перших масштабних показових процесів проти української інтелігенції, що став прологом до Розстріляного відродження. 1930 року Верховний Суд УСРР засудив його на 6 років позбавлення волі із суворою ізоляцією; покарання Іваниця відбував на засланні в селі Улья Красноярського краю (РФ). 1937-го його заарештували вдруге – за звинуваченням в антирадянській агітації – і засудили до 10 років виправно-трудових таборів.

Григорій Іваниця помер 24 серпня 1938 року в таборі на території нинішньої Магаданської області (РФ). Реабілітований 1988.

Пропонуємо ознайомитися детальніше з життям та працями Г. Іваниці, які зберігаються у фондах нашого музею:

Про читанку Григорія Іваниці «Життя та слово»: структура та зміст

«Життя та слово» – читанка для 3-ї та 4-ї груп трудової школи (Частина І. Видання київської друкарні «Київ-Друк»; видавництво «Книгоспілка»). Використання в установах соціального виховання дозволив Держметодком Наркомосвіти УСРР.

У передмові до видання Г.Іваниця формулює методичну мету книжки – і ця формула цілком промовиста для доби: «У продуктах прозаїчного і поетичного слова познайомитись з життям трудового люду, його боротьбою з капіталом та змаганням будувати краще життя». Автор прямо пише, що уникає традиційного поділу матеріалу на рубрики за жанрами – натомість читанка побудована за комплексним методом: тексти згруповано не за формою, а за темами-«комплексами», наближеними до порядку тем офіційного «Порадника соціального виховання» на відповідний рік навчання.

Частина ІІ читанки (для 4-ї групи) у третьому виданні залишена «зі стереотипу» – без змін, аби не порушувати узгодженості між обома частинами; оновлено переважно частину І, куди «подекуди заведено трохи нового матеріалу», – так авторська передмова описує невпинне «осучаснення» змісту від видання до видання.

Матеріал у читанці подано за річним колом – природним і водночас ідеологічним: від літа й жнив – до революційного календаря. Це і є суть «комплексного методу», який Г.Іваниця сам розробляв теоретично: дитина пізнає слово не як самоціль, а як інструмент осмислення навколишнього життя: праці, природи, суспільних процесів. Структурно читанка має дев’ять тематичних розділів:

I. Влітку та на початку осені (с. 5–25)

Читанка відкривається творами, що відтворюють літню й ранньоосінню пору з її невіддільними прикметами: жнивами, косовицею, щоденною селянською працею та природним ритмом сільського життя. До розділу ввійшли оповідання Михайла Коцюбинського «Харитя», пейзажна лірика Якова Щоголева та Бориса Грінченка, осінні поезії Павла Тичини, Олександра Олеся, Івана Франка та інших українських письменників.

II. Жовтнева революція (с. 26–58)

Другий розділ присвячено подіям так званої Жовтневої революції (більшовицького перевороту 1917 року) та громадянської війни. До нього ввійшли твори «Гірка праця», «Інтернаціонал», «Воля», напружене оповідання «Гришка розвідчик» про юного розвідника, а також оповідання Григорія Тихого «Балкон», у якому змальовано мрію хлопчика Грицька з робітничої родини вперше побачити індустріальне місто з балкона. Якщо перший розділ вибудувано навколо природного, календарного часу, то тут він різко поступається місцем історичному часу, позначеному революційними подіями та соціальними перетвореннями.

III. Серед непомітних трудівників (с. 59–93)

Третій розділ є своєрідною галереєю професій, покликаною познайомити дитину зі світом праці. Тут представлено образи ткача, чоботаря (у вірші Миколи Хвильового «Чоботар працює»), швачки, шахтаря. Поряд із творами про працю вміщено перекладні тексти — казку Ганса Крістіана Андерсена «Льон», оповідання Едмондо де Амічіса «Маленька героїня», «Тонель» Максима Горького, а також зворушливі оповідання про тварин, зокрема «На здоровля корові» Тимофія Бордуляка. Добір текстів підпорядкований спільній ідеї: показати дитині, що за кожною звичною річчю повсякденного життя стоїть людська праця, нерідко непомітна, але необхідна.

IV. Дні пролетарського суму (с. 94–114)

Четвертий розділ вирізняється похмурою емоційною тональністю. До нього ввійшли тексти про революцію 1905 року, оповідання О.Іваненка «До царя», жалобні марші. Водночас центральне місце в розділі посідає постать Володимира Леніна: біографічний нарис «Життя та діяльність В. І. Леніна», текст «Заповіти В. І. Леніна молоді», а також заклик «Молоді піонери-ленінці, вперед!». Розділ завершується матеріалами, присвяченими Карлу Лібкнехту та Розі Люксембург, представленим як героям міжнародного комуністичного руху. Така композиція свідчить, що читанка виконує не лише освітню, а й виразну ідеологічну функцію: образ Леніна послідовно сакралізується, а його постать пропонується дитині як беззаперечний моральний і політичний взірець. У такий спосіб шкільне читання ставало одним із інструментів формування культу особи та комуністичного світогляду вже на початковому етапі навчання.

V. У глиб землі (с. 115–123)

Невеликий за обсягом розділ присвячено шахтарській праці та видобутку вугілля. До нього ввійшли оповідання Бориса Грінченка «Панько», вірш В. Тана «Шахтарі» та перекладена казка Г. Мюлена «Оповідання шматка земляного вугілля». Добір текстів формує уявлення про працю шахтаря як про суспільно значущу й героїчну діяльність. Вугілля постає символом індустріалізації та економічного поступу, а шахтарська праця – одним із образів радянської трудової міфології, що цілеспрямовано прищеплювалася школярам.

VI. Революційно-пам’ятні дні наприкінці зими та на початку весни (с. 124–150)

Найбільший за обсягом розділ читанки об’єднує тексти, присвячені революційним пам’ятним датам та ювілеям. До нього ввійшли матеріали про Червону робітничо-селянську армію, Лютневу революцію 1917 року, Паризьку комуну 1871 року, а також твори, присвячені Тарасові Шевченку: вірш «Сон», нарис «Життя Шевченкове», спогади про його дитинство. Поряд із ними вміщено перекладний уривок із роману Віктора Гюго «Знедолені» про юного барикадника Гавроша.

Композиція розділу є показовою: національна культурна традиція представлена не як самостійна цінність, а як складова ширшого революційного наративу. Постать Тараса Шевченка інтегрується до радянського ідеологічного канону, опиняючись в одному смисловому ряду з революційними подіями та героями міжнародного комуністичного руху. Такий принцип добору текстів демонструє прагнення сформувати в учнів цілісну історичну картину, у якій українська культурна спадщина підпорядковувалася загальнорадянській концепції революційної боротьби.

VII. На весні (с. 151–159)

Після насичених ідеологічними сюжетами попередніх розділів читанка знову звертається до теми весни, польових робіт і сільського життя. До розділу ввійшли гумореска Остапа Вишні «Як гусениця у дядька Кіндрата штани ззіла», оповідання «Настирливою працею» та тексти, присвячені піонерській допомозі й колективній праці. Попри зовнішню простоту й життєвість сюжетів, їх об’єднує спільна ідея: праця постає як колективний обов’язок і головний засіб перетворення навколишнього світу. Весняне пробудження природи набуває символічного змісту, стаючи метафорою соціалістичного оновлення села, а колективна праця – основною умовою цього перетворення. Таким чином, природний календарний цикл у читанці знову поєднується з ідеологічним наративом про побудову нового суспільства.

VIII. Пролетарські свята і пам’ятні дні на весні (с. 160–171)

Розділ цілком присвячено формуванню радянського календаря пам’ятних дат і свят. До нього ввійшли тексти про розстріл робітників на Ленських золотих копальнях 1912 року, пояснення «хто такі молоді піонери-ленінці», цикл матеріалів, присвячених Першому травня, стаття про Карла Маркса та історію трьох Інтернаціоналів. Добір матеріалу демонструє прагнення сформувати в учнів нову систему історичних координат, у якій традиційний календар поступається місцем календарю революційних подій і пролетарських свят. Через поєднання пам’яті про жертви революційної боротьби, вшанування її ідеологів і відзначення нових державних свят юному читачеві послідовно прищеплювалася радянська культура пам’яті та відповідна система цінностей.

IX. Єднання серпа й молота (с. 173–181)

Завершальний розділ присвячено ідеї єдності робітництва й селянства – одному з базових постулатів радянської ідеології. До нього ввійшли тексти про співпрацю міської та сільської шкіл, обмін делегаціями й листування між учнями, а завершує читанку вірш «Брати», у якому утверджується образ братерського союзу міського робітника й сільського хлібороба.

Композиційно цей розділ підбиває підсумок усього видання. Якщо на початку читанки світ дитини постає крізь призму природного календаря, сільської праці та зміни пір року, то фінал переносить акцент на ідеологічну модель суспільства, побудовану на єдності робітничого класу й селянства. Таким чином, річний цикл, що структурує книжку, водночас стає засобом поступового засвоєння радянського світогляду: від спостереження за природою та повсякденною працею читача підводять до сприйняття політичних і соціальних ідеалів як закономірного завершення цього шляху.

Автори текстів читанки та перекладна література

Читанка поєднує класичну українську літературу з творами, що реалізують радянську ідеологічну програму. Поруч із оповіданнями Михайла Коцюбинського («Харитя»), Бориса Грінченка («Пастушки», «Панько»), поезією Якова Щоголева («Косарі») вміщено тексти про Червону армію, Леніна, класову боротьбу, колективізацію й новий соціалістичний лад. Їх авторами є Дмитро Фальківський, Григорій Тихий, Володимир Сосюра та інші письменники, активно залучені до літературного процесу УСРР другої половини 1920-х років.

Помітне місце в читанці посідає перекладна дитяча література – ознака того, що укладач свідомо вписував українську школу в ширший, інтернаціональний контекст пролетарської культури. Серед перекладів –казки Г. Мюлена («Оповідання шматка земляного вугілля», «Трояндовий Кущ») та класична соціальна повість Віктора Гюго «Маленький Гаврош» – історія хлопчика-сироти на паризьких барикадах, вміщена якраз у розділі про революційний календар. Присутність Гюго й Мюлена засвідчує: ідеологічну програму читанки мислено не як суто національну, а як частину світового революційного руху – дитині пропонували побачити «своїх» героїв, від паризьких комунарів до українських колгоспників, ланками одного інтернаціонального ланцюга.

Художнє оформлення читанки

Всі ілюстрації є чорно-білими напівтоновими репродукціями олівцевих, вугільних чи тушевих оригіналів. Ілюстрації здебільшого вертикальні, розташовані на початку тексту або в межах першої сторінки твору, і супроводжуються скупим, суто функціональним підписом (найчастіше – лише назва зображеного).

Портрети

Портрети письменників та письменниць, суспільно-політичних діячів, зокрема це М. Коцюбинський, М. Горький, Б. Грінченко, М. Вовчок, Т. Шевченко, Р.Люксембург, В.Ленін, К. Лібкнехт та ін., вміщені у класичній академічній манері фотографічного портрета кінця ХІХ – початку ХХ століття: погрудне зображення, нейтральне тло, стримана постава. Такий портрет супроводжується коротким біографічним підписом під зображенням.

 

Побутові й пейзажні сцени

Жанрова чи пейзажна ілюстрація в дусі академічного реалізму другої половини ХІХ століття: м’яка світлотінь, деталізований, «олюднений» сільський простір, співчутливе, майже сентиментальне ставлення до селянської праці.

Історичні та революційні сюжети

Багатофігурна сюжетна композиція на історичну чи революційну тему: натовп, демонстрація, вулична сутичка чи збройний виступ. Ці ілюстрації складніші за композицією, драматичніші і подають не побутову ідилію, а конфлікт або колективну дію – натовп, а не окрему постать, є тут головним «героєм» зображення.

Графічні віньєтки та символи

Найменш чисельний тип ілюстрацій становлять лаконічні лінійні графічні віньєтки або емблеми. Вони не ілюструють конкретний сюжет, а виконують символічну функцію, завершуючи окремі тексти чи розділи. За стилем це вже не академічний реалізм, а рання радянська агітаційна графіка: спрощені, схематичні зображення, побудовані на кількох легко впізнаваних символах. Так, на с. 181 читанку завершує графічна віньєтка із зображенням рук, що тримають книжку «Ленінізм» під променистою зіркою, — символічний фінал вірша «Брати», присвяченого єднанню міста й села.

Художнє оформлення читанки «Життя та слово» відображає ті самі тенденції, що простежуються і в доборі текстів. Портрети й побутові пейзажі продовжують традицію дореволюційної навчальної книги, орієнтованої на реалістичне відтворення знайомого дитині світу. Натомість багатофігурні історичні сцени та графічні віньєтки репрезентують новий радянський візуальний канон, у якому зображення стає засобом ідеологічного впливу. Поєднання цих двох художніх систем переконливо демонструє перехідний характер видання: від традиційної естетики шкільної книги до радянської візуальної культури, що активно формувалася в середині 1920-х років.

Методичний апарат: запитання, завдання, теми для творів

Важлива риса читанки – розвинений методичний апарат, яким супроводжується більшість великих текстів. В читанці є «Запитання» (або «Запитання й завдання»), а нерідко – ще й окрема рубрика «Теми», що пропонує школяреві написати власний твір на задану тему.

Функція цього апарату подвійна. З одного боку, це звичайний для будь-якої читанки прийом закріплення матеріалу: запитання перевіряють розуміння сюжету, спонукають переказати причиново-наслідкові зв’язки, звертають увагу на почуття персонажів. Наприклад, після оповідання «Харитя» дитині пропонується не просто переказати зміст, а замислитися, через які думки й почуття героїня наважилася йти в поле сама, і згадати, чи доводилось їй самій допомагати хворим рідним, – тобто провести пряму паралель між текстом і власним досвідом.

Після оповідання «На жуках» вміщено запитання й завдання, що формували політичні погляди школярів. Учням пропонувалося пояснити, чому селянські діти до революції працювали в панському господарстві, чому за їхню працю платили так мало, а також порівняти життя дітей до і після революції. Так методичний апарат читанки спрямовував дитину до наперед визначених висновків про «експлуататорське» минуле та переваги нового суспільного ладу.

Читанка «Життя та слово» – не просто підручник національного відродження і не просто пропагандистська книжка. Вона – те й інше водночас, і саме в цьому поєднанні полягає її головна музейна цінність. З одного боку – справжній мовний і педагогічний документ українізації: українською мовою, з опертям на класичну літературну традицію, за прогресивною на свій час методикою «комплексного навчання». З іншого боку – підручник, у якому дитяче сприйняття світу свідомо вибудовується довкола пантеону постатей і дат, а природний, сільськогосподарський календар накладається на революційний: цикл жнив невіддільний від циклу пролетарських свят, а звичайний переказ тексту – від вправи на відтворення потрібного ідеологічного висновку.

Найпромовистіший доказ цієї суперечності – доля самих авторів. Укладач читанки Григорій Іваниця був заарештований у справі СВУ і загинув у сталінському таборі. Жертвами радянського терору стали й автори, чиї твори ввійшли до читанки, зокрема Микола Хвильовий, Дмитро Фальківський і Валер’ян Поліщук.

Саме це поєднання педагогічного новаторства, українізаційного культурного проєкту та дедалі відчутнішої радянської ідеологізації робить читанку Григорія Іваниці «Життя та слово» важливим джерелом для вивчення історії українського підручникотворення та початкової освіти 1920-х років.

Матеріал підготувала
старша наукова співробітниця

Тетяна Рудницька