1010.03.2025
|
Василь Єрмаков (1845–1922), математик, педагог
Василь Єрмаков народився 11 березня 1845 в селі Терюха на Гомельщині. Його батько був викладачем церковно-приходської школи, де Василь і отримав початкову освіту. Далі навчався у Гомельському училищі, а потім – в Чернігівський гімназії. 1864 вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Київського університету. 1873 здобув ступінь магістра математичних наук, був обраний доцентом кафедри чистої математики Київського університету й відтоді, упродовж 25 років, викладав у рідному університеті. Крім того, працював у Київській жіночій гімназії, у військовій гімназії та на Вищих жіночих курсах. 1877 захистив дисертацію і став доктором математичних наук.
В. Єрмаков – автор численних праць з математичного аналізу, теорії диференціальних рівнянь, теорії чисел, алгебри, механіки. Він – автор першого в Україні підручника з теорії ймовірностей. З 1884 розпочалась активна діяльність Єрмакова, пов’язана з організацією та видавництвом «Журналу елементарної математики», який адресувався учням старших класів гімназій, любителям математики, студентам, учителям, а в 1885 був рекомендований як необов’язковий позакласний посібник для середніх навчальних закладів. У журналі публікували короткі статті з геометрії, алгебри, теорії чисел, теорії ймовірностей, фінансової математики. Основним завданням В. Єрмаков вважав розвиток творчих здібностей читачів, тому значну частину журналу займали задачі і завдання для математичних конкурсів. Фактично, Єрмаков є першим в Україні ініціатором математичних олімпіад. Брав участь у роботі Харківського фізико-математичного товариства, а в 1889 став одним із організаторів Київського фізико-математичного товариства, на засіданнях якого зробив близько ста повідомлень як наукового, так і педагогічного характеру.
Плідною була науково-педагогічна діяльність В. Єрмакова й у щойно створеному Київському політехнічному інституті, куди він був запрошений 1899 на кафедру вищої математики. Під час організації КПІ особливу увагу звертали на високий теоретичний рівень підготовки майбутніх випускників-інженерів, зокрема, з курсу вищої математики. Комісія з організації інституту дійшла висновку, що найбільш гідною кандидатурою для керівництва кафедрою вищої математики в новому навчальному закладі є саме В. Єрмаков, який вдало поєднував у собі справжнього вченого і талановитого педагога.
Помер 16 березня 1922, похований у Києві на Лук’янівському цвинтарі.
|
1212.03.2025
|
Аркадій Животко (1890–1948), педагог, письменник
Аркадій Животко народився 13 березня 1890 в слободі Пуховій на Вороніжчині. Закінчив Петербурзький університет (1917). Член Української Центральної Ради від Воронезької губернії (1917–18). З 1918 – у Кам’янці-Подільському: вчителював, був відповідальним секретарем газети «Життя Поділля» (органу Подільської «Просвіти»), одним із організаторів Товариства дошкільного виховання імені Песталоцці (з 1919), завідувачем відділу дошкільного виховання Подільської губернської народної управи (1919–20); співпрацював з першим ректором Кам'янець-Подільського університету Іваном Огієнком.
Автор концепції українського дошкілля, провідними положеннями якої є: навчання рідної мови з раннього дитинства з використанням усної народної творчості, залучення дітей до посильної праці з деревом, папером, глиною, піском та ін., формування сенсомоторної культури особистості засобами музики і співів, об’єктів природи рідного краю, опанування дорослими анатомією, фізіологією для забезпечення правильного фізичного й розумового розвитку дітей, створення нових типів дошкільних установ (ясел, захоронок, дитячих садків, майданів, колоній та ін.). Розробив схему залучення громадських установ, організацій і товариств до створення й підтримки недержавних дитячих закладів, започаткувавши фонд «Українська дитина». Запропонував систему позашкільної освіти дітей та молоді, структурними компонентами якої слугували клуби для дітей віком 8–15 років з природничими, математичними, історичними, літературними, музичними гуртками. Позашкільну освіту дорослих розглядав як необхідну ланку національної освітньої системи, умову формування національної свідомості. Задля цього створив програми діяльності шкіл та курсів для дорослих, а також програми для народного університету, бібліотек, читалень, народних театрів і музеїв. Особливу увагу приділяв просвітницькій діяльності у формі бесід, мандрівок, концертів, народних свят тощо. Автор творів з дитячої тематики: оповідання «Сонечко», «Василько», «В гостях у Деї», п’єси «Одної ночі», «Ріпка», «Снігова баба», «Сирітка», збірки «Весняночка», «Будемо бавитися» та ін.
1923 виїхав до Чехословаччини. Працював лектором дошкільного та позашкільного виховання в Українському високому педагогічному інституті ім. М.Драгоманова (Прага). Співпрацював з Софією Русовою. З 1945 жив у Німеччині. Працюючи в архівно-музейних установах української еміграції (Український національний музей-архів (1923–30, Прага), Український історичний кабінет (1930–45, Прага), філія музею-архіву Української Вільної Академії наук (1945–48, Ашаффенбург), інформував емігрантів про умови побудови Української держави, знайомив Європу з минулим українського народу та його боротьбою за незалежність шляхом влаштування екскурсій для учнів гімназій, виставок архівних матеріалів.
Помер 12 червня 1948 в Ашаффенбурзі.
|
1414.03.2025
|
1515.03.2025
|
1616.03.2025
|
1717.03.2025
|
Сьогодні – 19 березня – виповнюється 130 років від дня народження поета, перекладача, публіциста, культурно-громадського діяча Максима Рильського.
Народився Максим Рильський у Києві. Після смерті батька (1902) родина переїжджає до села Романівка Житомирської області, де Рильський навчається у домашніх умовах, а пізніше (з 1908) у приватній гімназії у Києві.
Писати вірші почав змалку: уже в 1910 році, коли йому було лише 15 років, виходить перша збірка «На білих островах». У 1915-18 навчався на медичному факультеті Київського університету, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету у Києві, яких так і не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.
Протягом десяти років з 1919 по 1929 учителював у Романівці, а потім у Вчорайшому і Бровках. Рідній Романівці Максим Рильський присвятив чимало поезій: «У Романівському запусті», «Моїй Романівці», «Моє село»; про події в Романівці розповідають такі вірші, як «Взабрід», «Дитинство», «Літо і весна» та інші.
Входив до групи «неокласиків», орієнтувався на античну класику й продовження гуманістичних традицій європейської літератури, працював у редакції журналу «Книгар», пізніше – у видавництві «Слово». У 1931 році Максима Рильського заарештовано за критику комуністичної реальності, майже рік він просидів у Лук’янівській тюрмі. Після ув’язнення Рильський вимушено проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятував своє життя від сталінського терору.
У 1943 його за видатні заслуги в галузі науки і культури було обрано академіком АН України. У 1943–46 очолював Спілку письменників України. У 1944-46 - директор Академічного інституту мистецтвознавства, фольклору. Помер поет 24 липня 1964, похований на Байковому кладовищі в Києві.
У Педагогічному музеї України зберігається більше 30-ти видань, пов'язаних із життям та творчістю Максима Рильського.
Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2025 році» 130 років з дня народження Максима Рильського відзначається на державному рівні, а за Рішенням Київради — у столиці.
|
1919.03.2025
|
2020.03.2025
|
2121.03.2025
|
2222.03.2025
|
2323.03.2025
|
2424.03.2025
|
2525.03.2025
|
2626.03.2025
|
2727.03.2025
|
Олексій Андрієвський (1845-1902), історик, педагог, громадський діяч
Олексій Андрієвський народився 28 березня 1845 в Каневі у сім’ї вчителя повітового дворянського училища. Навчався у Київській 2-й гімназії, на історико-філологічному факультеті Київського університету. 1866 закінчив Київські педагогічні курси й був призначений на посаду вчителя в Катеринославську (нині – Дніпро) 1-у міську класичну гімназію. Цей період мав велике значення в його особистому житті: він закохався у сестру свого вихованця Людмилу Мудру і одружився з нею. У шлюбі народилося двоє дітей – син і донька. 1871 від тифу померла молода дружина, а потім – і маленька дочка. Вбитий горем, О. Андрієвський переїздить до Одеси, де вчителює у Рішельєвській гімназії, в Одеській 2-гій гімназії, в жіночій гімназії, бере активну участь у діяльності Одеської Громади.
У травні 1879 заарештований і без суду та слідства відправлений до Сибіру через Вишневолоцьку пересильну тюрму, де перебував майже цілий рік. В тюрмі потрапив в одну камеру з письменником Володимиром Короленком, який у своїх спогадах описав О. Андрієвського як справжнього педагога, який дуже серйозно ставився до свого учительства і до своєї кар’єри. Зрештою Сибір було замінено на В’ятку, де він працював цілий рік.
З 1881 - вчитель 2-ї Київської чоловічої гімназії. Його колега Стефан Кульженко, який викладав там фізику і математику, у своїх спогадах писав, що О. Андрієвський вирізнявся своєю уважністю, наполегливістю, палкою, живою та чіткою мовою, захоплював учнів змістовними цікавими розповідями про давноминулі літа, історію Києва, про Т. Шевченка. Викладав педагогіку в жіночій гімназії В. Ващенко-Захарченко. Брав участь у виданні часопису «Киевская старина», де став одним з найактивніших співробітників. Працював над збереженням спадщини Т. Шевченка, поширенням його творів, турбувався про охорону його могили. За ініціативи О. Андрієвського в Одесі, Києві та інших містах щорічно відбувалися заходи на честь Шевченка. Він вважав, що справжнім пам’ятником поету «була б насамперед школа імені Шевченка».
У 1885 призначений інспектором Златопільської гімназії. У 1890 повертається до Києва на посаду вчителя Київської 1-ї гімназії та Фундуклеївської жіночої гімназії. З 1896 – інспектор народних шкіл у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії. Після піврічної роботи на цій посаді переїхав до Одеси, де очолив Одеський сирітській будинок і за шість років перетворив його на зразковий навчально-виховний заклад.
О. Андрієвський – засновник Товариства попечительства про жіночу освіту в Катеринославі, Слов’янського товариства в Одесі, фонду впорядкування і збереження могили Т. Шевченка (Київ), Київської Комісії народних читань, яка пізніше реорганізувалася в Товариство сприяння початковій освіті, Народної аудиторії у Києві. Його просвітницька діяльність охоплює відкриття трикласної жіночої безкоштовної школи для бідних дітей в Одесі, народної школи імені Т. Шевченка (Київ), вечірніх Європейських курсів в Одесі при школі Аксельруд.
Помер 9 липня 1902, похований у Києві на Байковому цвинтарі.
|
2929.03.2025
|
3030.03.2025
|
