(до 210-річчя від дня народження Михайла Олександровича Максимовича)
«Рідко коли вчений минулого століття зберігав таку доброзичливу близькість з молодими поколіннями, як Максимович»
І. Житецький
Михайло Олександрович Максимович (3.09.1804 – 10.11.1873) народився на хуторі Тимківщина Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині с. Богуславець Черкаської обл.)
У 1819 р. закінчив Новгород—Сіверську гімназію, а в 1823 р. – Московський університет. Був залишений при університеті, займався науково-академічною працею,викладав ботаніку. У 1833 р. одержав учений ступінь доктора, став ординарним професором і завідувачем кафедри ботаніки Московського університету. В 1834 р., після відкриття в Києві університету, – завідувач кафедри російської словесності й декан історико-філологічного факультету. З жовтня 1834 р. до кінця 1835 р. – ректор університету Святого Володимира. Вчений прагнув втілити в життя свій план удосконалення освіти в країні, однак через часті хвороби в 1845 р. пішов у відставку. Решту життя присвятив науковій діяльності.
Михайло Олександрович відомий як вчений-природознавець, ботанік, філолог, етнограф, фольклорист, історик, енциклопедист, літератор, поет, філософ, перекладач, основоположник вітчизняної історіографії. Він здобув славу й загальне визнання як видатний учений і педагог, почесний професор багатьох російських і європейських університетів, член низки наукових товариств. Завдяки йому Київ (відомий переважно філософсько-богословською школою) уже в середині XIXст. перетворився на один із найбільших наукових центрів. Саме від нього йде той ланцюжок науково-творчої наступності, який у 1918 р. зумовив створення в Києві Української академії наук.
За своє життя учений написав і опублікував понад 260 праць. Результатом викладацької діяльності Михайла Максимовича стали 27 статей і монографій, присвячених філологічним і мовознавчим проблемам, історичному розвиткові східнослов’янських мов і літератур.
Дослідник підготував і видав збірки «Малороссийские песни» (1827), «Украинские народные песни» (1834), «Сборник украинских песен» (1849), «Дни и месяцы украинского селянина»(1856).Учений видав низку монографій з історії Київської Русі: «Откуда пошла Русская земля» (1837), «История древней русской словесности» (1839), «Начала русской филологии» (1847) та ін. Завдяки йому побачили світ альманахи «Денниця» (3 книги), «Киевлянин» (3 книги) та «Украинец» (2 книги), які започаткували розвиток української журналістики. Відомі його наукові праці про природознавство: «Про системи рослинного царства»,«Основи ботаніки», «Роздуми про природу» та інші.
У фондах Педагогічного музею України зберігаються наукові праці М.О. Максимовича та статті про його життєвий шлях і творчу спадщину.
Максимович М.А. Собрание сочинений. По ред. В. Б. Антоновича – К., — 1876. – 848 с.
У цьому збірнику представленні статті історичного змісту за трьома розділами:
1. Статті, які відносяться до історії Русі від давніх часів до половини XIIIстоліття.
2. Статті, які відносяться до історії Литовської Русі.
3. Статті, які відносяться до історії козацтва.
Максимович М. А. Песнь о полку Игоревъ / М. А. Максимович // журнал Министерства Народного Просвещения. – 1836. – Июнь. № VI. – С. 439 — 470; — 1837. – Январь. – С. 29 — 58.
Багато років М. Максимович присвятив вивченню «Слова о полку Ігоревім», написав сім праць-досліджень, які не втратили свого значення й нині. Цей твір невідомого геніального автора виник у результаті синтезу традицій народної поезії, книжної словесності та авторських позицій і почуттів. Основна ідея «Слова…» – служіння на благо Батьківщини.
В українській літературі Михайло Олександрович вперше здійснив переклад «Слова…» на українську мову, показавши його сучасникам як пам’ятку української мови. У 1837 р. – вперше в Україні видав староруський текст «Слова…» зі своїм прозовим перекладом і примітками, а в 1857р. – опублікував віршовану «Песнь…». Досліджуючи староруську народну словесність, він дійшов висновку, що «Слово о полку Ігоревім» своєю мовою, поетичною образністю і символікою споріднюється з українськими народними піснями. Саме тому образну систему свого перекладу він намагався наблизити до українських народнопісенних форм.
Максимович М.А. О значении и происхождении слова / М.А. Максимович // Журнал Министерства Народного Просвещения. – 1835. – № 1. – С. 14 – 27.
У вступній лекції «Про значення і походження слова» Михайло Олександровичакцентував на тому, що людина відрізняється від усіх земних істот своєю розумною і безсмертною душею. Тому вона (людина) далека від тварин, як небо від землі, адже людська душа натхненна самим Богом і є образом Божим.
«Слово… є первинний, найповніший, безпосередній спосіб вираження душі, що відповідає її істотній гідності», – наголошує М. Максимович. Також він відзначає, що «слово здатне виражати теплоту почуттів і світло думки…»
На думку дослідника, людська душа наділяється трьома основними способами вираження свого внутрішнього особистого життя. По-перше, душа виражає себе в образах, які мають просторове визначення. По-друге, виражається душа в просторі-часі невидимим рухом повітря — звуком. По-третє, слово є найповнішим, власним і найближчим способом вираження душі, в слові немає однобічності ні образу, ні звуку, але в ньому є обидва, злиті в досконалості, первородні – єдність і цілісність.
Максимович М. А. Об участии и значении Киева в общей жизни России. / М.А. Максимович // Журнал Министерства Народного Просвещения. – 1837. – № 9-10. – С. 1-29.
У 1837 р., коли міністр народної освіти С. Уваров відвідав Київ, було проведено урочистий університетський захід, в межах якого М. Максимович виступив з промовою «Об участии и значении Киева в общей жизни России». З цього дня розпочалась праця колишнього природознавця над київською старовиною та історією Південної Русі. Історичні студії Михайла Олександровича стають більш конкретними, професійними, зберігаючи при цьому зв’язок із працями словесними.
Промова професора викликала інтерес не лише слухачів, а й міністра, завдяки якому ученого нагородили орденом Святого Володимира IV ступеня.
Житецкий Иг. Первый ректор Киевского университета М.А Максимович // Иг. Житецкий // Русская школа. — 1904. – № 10 — 11. – С.40 — 54.
У статті І. Житецький подає історичну довідку про життя та діяльність першого ректора Київського університету, про його творчий шлях від ботаніка до історика, філолога та етнографа.
Автор пише, що заслуги Михайла Максимовича, його знання живої української мови, значною мірою сприяли успіху вченого на літературній ниві і та в дослідженнях питань мовознавства та словесності.
Жмудський О.З. Київський Університет від його заснування до Великої Жовтневої Соціалістичної Революції (1834 – 1917рр.) / О.З. Жмудський, М.П. Рудько. // Київський університет за 125 років. – 1959. – С.10 — 20.
Автори статті, висвітлюючи історію про одного з найстаріших і найбільших навчальних закладів України, представляють М.О. Максимовича як талановитого педагога, а насамперед – першого ректора Київського університету.
8(20) листопада 1833 р. був виданий царський указ про відкриття в Києві університету, який складався з двох факультетів: філософського і юридичного. Університет отримав назву Імператорський університет Святого Володимира. Царський уряд ставив за мету зробити цей вищий навчальний заклад оплотом монархічних ідей і русифікації неросійських народів. Проте, всупереч цим планам, Київський університет став одним із провідних центрів освіти й науки, осередком визвольного руху в Україні.
У травні 1834 р. М. Максимовича запрошують до Київського університету Св. Володимира, де він спершу працює професором, а з жовтня того ж року стає першим ректором. За короткий час ректорства (1,5 р.) М.О. Максимович організував величезну кількість заходів, що на довгі роки визначили структуру і затвердили традиції університету.
Підготувала: Старший науковий співробітник Куліш Аліна
