(до 150-річчя від дня народження Модеста Левицького)

 Живе той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя
Василь Симоненко

 Цього року виповнюється 150 років від дня народження Модеста Пилиповича Левицького, українського лікаря, письменника, мовознавця, перекладача, педагога, громадського і політичного діяча, дипломата.

Модест Левицький народився 25 липня 1866 р. у с. Вихилівці неподалік від м. Проскурова (нині – м. Хмельницький). Походив із давнього шляхетського роду, був сином мирового судді та внуком священика. В родині розмовляли виключно українською мовою, проте знали німецьку, французьку, польську, розумілися на музиці та літературі. Молодша сестра Модеста Софія Левицька – художниця, відома серед паризької богеми поч. XX ст.

Нахил до літературної творчості виявився у М. Левицького рано – ще навчаючись у Кам’янець-Подільській гімназії, в 15 років, видав свою першу збірку оповідань «Граф Мотика».

Вищу освіту здобував у Київському університеті Св. Володимира, закінчив чотири курси історико-філологічного факультету. Будучи студентом, М.Левицький одружився з дівчиною-киянкою, у них народився син Віктор. Через те, що дружина Зінаїда хворіла на сухоти, він вступив на медичний факультет та став лікарем.

Лікарську працю Модест Левицький почав на Волині, в Ковелі, обійнявши посаду земського лікаря. Сюди перевіз і сім’ю. Молодому лікареві вистачило мужності свідомо взяти участь у боротьбі зі страшною епідемією холери, що спалахнула у 1895 р. у Ковельському повіті. У цей час він майже не бував удома: їздив на села, хутори, днював і ночував там, де були хворі…

Саме тут він став сімейним лікарем та близьким другом сім’ї Косачів, зокрема лікував Лесю Українку. Про свого лікаря-рятівника Леся Українка неодноразово згадувала в листах.

У 1899 р. Левицькі переїздять під Київ, де продовжують спілкуватися зі старими знайомими – Косачами, Старицькими, заводять нові знайомства. Наприкінці 1904 року Модест Левицький отримав місце директора Київської фельдшерської школи на Лук’янівці і за сумісництвом – посаду завідувача Лук’янівським притулком для дітей-сиріт.

У січні 1919 р. його призначають радником українського посольства у Греції, а згодом він очолює цю дипломатичну місію. У Греції він втратив дружину. Разом із сином деякий час Левицький мешкає у Польщі, згодом у Чехословаччині, де працює академічним лікарем і викладачем української мови в Українській господарчій академії.

У серпні 1927 р. Модест Пилипович їде в рідну Україну в м. Луцьк. Там викладає в гімназії українську мову та літературу, етику. Також він часто розповідав гімназистам про Лесю Українку, яку знав особисто і пам’ятав, читав її твори, підбирав на бандурі мелодії до її поезій. Обидва гімназійні будинки в Луцьку збереглися, нині Луцька гімназія № 4 носить ім’я Модеста Левицького.

Помер 16 червня 1932 р. у Луцьку.

Творча спадщина Модеста Левицького – це художня проза, публіцистика, спогади, водевілі, науково-популярні праці та високохудожні переклади. Твори письменника розкидані по різних часописах того часу під різними псевдонімами (М.Л., М.П., Виборний Макогоненко, Дід Модест, М. Пилипович, М. Рогаль та ін.), тому тепер їх відшукати нелегко.

Уперше Модест Пилипович відзначився як автор у журналі «Киевская старина» з історичним оповіданням «За Коліївщини» (1901 р.). Друкував прозові твори (переважно короткі оповідання) в газетах, журналі«Літературно-науковийвістник», альманасі «На вічну пам’ять Котляревському» тощо. Видав збірки «Оповідання» (1907 р.), «У суді» (1918 р.). Основні теми його творів: злигодні селянського життя, самовіддана праця лікарів події доби визвольних змагань 1917 – 1921 рр. тощо. Зі співчуттям він змалював українське селянство, окремі твори мали сатиричний характер. Писав також і п’єси, твори мемуарного характеру, працював над романом «Перша руїна» (неопубл.). У його творах звучить ідея свободи особистості, заклик до звільнення її від страху, соціального й національного гніту, від пут інтелектуальної темноти.

Через українську спрямованість у радянський час його художня спадщина замовчувалася, а твори були зараховані до «націоналістичних». Лише в 1966 р. у Львові випустили першу книжечку його оповідань.

Перу Модеста Пилиповича також належать: підручник з граматики української мови, який витримав три видання; порівняльна граматика української мови; перший в українському мовознавстві посібник з культури ділової мови; два видання курсу лекцій із стилістики та поетики художньої мови; перші праці з питань нормалізації та стилістичного користування мовними засобами – тобто з культури мови («Українська граматика», «Рідна мова», «Круті слова», «Язык, наречие или говор?» «Паки і паки», «Українська граматика для самонавчання», «Порівнююча граматика вкраїнської мови», «Як писати службові папери українською мовою», «Конспект теорії письменства», «Теорія письменства» та ін.).

Відомий Модест Левицький і як автор дитячих творів. У фондах Педагогічного музею зберігаються такі видання:

•  Левицький М. Петрусів сон. – К.: Печатня Вид. Т-ва «Друкарь», 1919. – 32 с.
• Стешенко О. Рідні колоски. Читанка для молодших класів гімназії. Ч. І. – К.: Друкарня Акц. Т-ва Корчак-Новицького, 1918. – 214 с. (містить оповідання «Петрусів сон»).
• Товпліс Ґ. Дарунки русалок. Сценічна фантазія для дітей у двох діях. Дитяча бібліотека 10. Світ дитини. – Львів, 1922. – 20 с. (переклад з англійської Модеста Левицького.

Підготувала
Аліна Малород,
науковий співробітник музею