30 30.12.2019
31 31.12.2019
1 01.01.2020
Close
Лебединцев Петро Гаврилович народився 2 січня 1820 с. Зелена Діброва Звенигородського повіту (нині село Городищенського р-ну Черкаської обл.). Навчався в церковно-парафіяльній школі, духовному училищі м. Богуслав, Київській духовній семінарії та Київській духовній академії.
З 1845 працював на кафедрі логіки та психології Київської духовної семінарії. Додатково викладав у цьому закладі німецьку та французьку мови.
2 березня 1851 рукоположений на священника Спасо-Преображенського храму в Білій Церкві. З 1859 розгорнув упровадження початкової освіти для дітей. Відкрив 4 школи (серед них у парку "Олександрія"), що слугували за приклад для організації подібних закладів у Київській губернії і в цілому по Правобережній Україні.
У червні 1860 переведений священником до Київського Подільського Свято-Успенського собору, а також законовчителем до 2-ї Київської гімназії (на цій посаді залишався до 1868). Невдовзі став наглядачем київських церковно-парафіяльних шкіл, благочинним подільських церков Києва.
18 травня 1861 Петро Лебединцев домігся дозволу властей на зупинку в Києві процесії з домовиною Тараса Шевченка, з яким особисто був знайомий змалку. Наступного дня в церкві Різдва Христова відправив по небіжчикові заупокійну літію.
Написав кілька монографічних досліджень (зокрема: 1879 – "Возобновление Киево-Софийского собора в 1843–1853 г.", 1884 – "Киево-Михайловский Златоверхий монастырь в его прошедшем и настоящем состоянии", 1886 – "Киево-Печерская лавра в ее прошедшем и нынешнем состоянии", 1890 – "Св. София Киевская, ныне Киево-Софийский кафедральный собор").
Як краєзнавець особливу увагу приділяв минулому Києва, склав нотатки "Население Киева в прошлом столетии", "Какая местность в древности называлась Ольговой могилой?", "Где находился киевский дом Саввы Туптала сотника?", "Еще одна из древнейших церквей в Киеве", "Исторические заметки о Киеве", "О местоположении древних киевских церквей", "О планах г. Киева в XVIII веке" та ін. Популяризував знімки зі старовинних гравюр і портретів.
Помер Петро Лебединцев 15 грудня 1896 у Києві.
3 03.01.2020
Close
Юрій Дрогобич (справжнє прізвище Котермак) народився 1450 (точна дата невідома) у Дрогобичі (нині Львівська область). Котермак вступив до Краківського університету, де й отримав наукові ступені бакалавра (1470) і магістра (1473). Після цього вирушив до Італії, щоб продовжити навчання в престижному Болонському університеті, одному з найстаріших в Європі , де став д окто ром філософії (бл. 1478), медицини (1482) .
Юрій Дрогобич був ректором Болонського університету (1481 —1482). В історію університету він увійшов під іменем «Джорджо да Леополі» —Юрій зі Львова. Любив також підписувати свої листи чи праці як Георгіо з Дрогобича де Русіа, тобто підтверджував, що він українець за походженням.
В експозиції Педагогічного музею України розміщено портрет Юрія Дрогобича і копія сторінки з його відомої праці «Прогностична оцінка поточного 1483 року» (лат. мовою), яка, крім астрологічних прогнозів, містить відомості з географії, астрономії, метеорології. Це перша друкована праця автора з України, яка своїм оформленням не поступалася найкращим європейським зразкам.
Останні роки Юрій Дрогобич провів у Кракові як викладач Ягеллонського університету, час від часу навідуючись у рідні краї. Коли він викладав у Краківському університеті, студентами цього університету були, зокрема, майбутній славетний астроном М. Коперник і поет-гуманіст з Німеччини Конрад Цельтіс.
Помер Юрій Дрогобич 4 лютого 1492 приблизно у 44-річному віці, у Кракові (Польща).
5 05.01.2020
6 06.01.2020
Close
Грицак Євген Михайлович народився 7 січня 1890 в с. Пиратин, нині Радехівського району Львівської області. Навчався у Львівському (1910–1912), Краківському університетах (1913). Викладав в Українській чоловічій гімназії у Перемишлі. Під час 1-ї світової війни виступав в обороні українства перед російськими агресорами. Заарештований 1915 і вивезений російською окупаційною владою до Києва. Після 1917 працював у навчальних закладах, у Термінологічній комісії ВУАН. Заарештований знову 1919 російськими військами. Звільнений 1923. Викладав грецьку, латинську та українську мови у гімназіях Перемишля. 1940–1944 – професор Ярославської української гімназії (Польща). Виїхав до Словаччини, де у таборі для переселенців Оремлаз був заарештований більшовицькими партизанами. Є. Грицака застрелив місцевий партизан-комуніст 23 жовтня 1944. Місце поховання невідоме.
Євген Грицак – автор наукових праць і статей з мовознавства, літератури, історії, педагогіки, зокрема «З історії книжкового руху на Великій Україні (1917–1922)», «Дитина в українських народних повір’ях і в народному лічництві: На основі дослідів нар. побуту в селі Могильна повіту Гайсин на Поділлі і в деяких околицях Галичини», «Українська мова в сучасній школі», «Неологізми в сучасній українській літературній мові», «Народна великодня термінологія», «Скороти і скорочені слова в українській мові», «Перегляд головних зразків відмін і речень української мови», «Українська літературна мова в Галичині в половині ХІХ сторіччя». Уклав кілька шкільних підручників з української мови, «Українсько-польський і польсько-український словник». Залишив «Короткий запис спогадів (Для себе самого)» (Балтимор; Торонто, 1980).
8 08.01.2020
Close
Іван Вишенський - український філософ, просвітитель, письменник-полеміст.
У своїх творах обстоював право українського народу на православну віру, мову, звичаї. Як і більшість письменників-полемістівкін. XVI – поч. XVIIст., Іван Вишенський значну увагу приділяв питанням розвитку освіти, книгодрукування, необхідності розширення освітніх програм, підвищення ролі школи у вихованні молоді. Філософська концепція Вишенського полягала у створенні в Україні такого суспільства, в якому кожна людина почувала б себе вільною і незалежною, де б панувало братерство і взаємоповага між людьми.
Художні твори І. Вишенського мали значний вплив на формування жанру ситири в українській літературі та послугували цінним джерелом для історичної науки. Творчість письменника вивчали І. Франко, А. Кримський, М. Сумцов, М. Грушевський, М. Возняк.
10 10.01.2020
11 11.01.2020
12 12.01.2020
13 13.01.2020
Close
Андрейс Спагіс народився 14 січня 1820. Вчительську підготовку отримав в Ціравсько-Дзервській школі. З 1838 - учитель Мелдзерської парафіяльної школи. Вів навчання за розширеною програмою, застосовував вправи з розвитку мислення і пам'яті, різні позаурочні заняття. Перетворив школу на центр просвітницької роботи серед селян. Школа закрита в 1853 через протидію поміщиків.
У 1854-1859 працював управителем у різних маєтках в російських губерніях, потім вивчав сільське господарство в Німеччині, а повернувшись, знову працював управителем у маєтках. У 1867-1869 проживав у Москві і працював над «Російсько-латвійсько-німецьким словником».Потім проживав у Нижньому Новгороді, Казані, Самарі, Саратові.
А. Спагіс – автор абетки "Bёrnu prieks" ("Дитяча радість") - першого латиського підручника грамоти на основі звукового методу (7 видань, 1844-1894). Більшість текстів у книзі, яка містила і зразки національного фольклору, мала виховний характер. За книгою навчалися і дорослі. Автор шкільних підручників з німецької мови (1847) і фізики (не опублікований). У творі "Становище вільного селянства в Курляндії ..." ( "Die Zustände des freien Bauernstandes in Kurland ..."1860-1863), в публіцистичних статтях відстоював ідеї національної латиської школи.
Помер Андрейс Спагіс 17 липня 1871 в Саратові, там і похований. Місце поховання невідоме. У 1938 р. на батьківщині А. Спагіса – в латиському м. Дуналка йому встановлено пам’ятник, прикрашений написом: "Збирай знання та просвітлюй людей!"
15 15.01.2020
16 16.01.2020
17 17.01.2020
Close
Іван Омелянович Левицький народився 18 січня 1850 в с. БерлогиКалуського повіту, тепер Рожнятівського районуІвано-Франківської області,в сім’ї греко-католицького священника. Навчався у Станіславській гімназії, з 3-го класу якої був призваний в 1870 до австрійського війська у м. Пешт. Перебуваючи на військовій службі, склав іспит на атестат зрілості, вступив на філософський факультет Віденського університету в 1871.Працював у різних страхових товариствах.
Іван Левицький писав вірші, оповідання, займався журналістикою, перекладами, активно співпрацював у багатьох галицьких періодичних виданнях, видавав календарі. Був редактором газет («Мир», «Слово»), журналів («Наука»).
В історію української культури І.Левицький увійшов як засновник національної бібліографії та біографістики. Найбільша заслуга Левицького – започаткування «Галицько-руської бібліографії»; він зібрав колосальні матеріали про 2000 діячів.Іван Омелянович – укладач фундаментальних праць «Галицько-руська бібліографія на роки 1772–1800» (1903), «Українська бібліографія Австро-Угорщини за роки 1887–1900» (1909–1911), «Реєстр наукових і літературних праць професора Михайла Грушевського» (1906) та ін..
З 1903 співпрацював з Науковим товариством ім. Т. Шевченка у Львові, а в 1909 був обраний головою Бібліографічної комісії НТШ.
У фондах Педагогічного музею зберігається праця «Матеріали до культурної історії Галицької Руси ХVІІІ і ХІХ віку, зібрані М. Зубрицьким, Ю. Кмітом, І.Левицьким і І.Франком» (Львів, 1902).
Помер Іван Левицький 30 січня 1913, похований на Личаківському кладовищі у Львові.
19 19.01.2020
Close
Павмо Бренда – визначний український релігійний та культурний діяч, мовознавець-лексикограф, письменник, друкар і педагог.
Здобувши освіту в Львівській братській школі, П. Беринда одразу розпочав діяльність у Стрятинській та Крилоській друкарнях (Івано-Франківська обл.), де виявив себе як редактор, гравер, видавець. Певний час Беринда жив у перемишльського єпископа Михайла Копистенського і писав родовід Копистенських. Згодом повернувся до Львова, де пройшов постриг у ченці під іменем Павмо, очолив Львівську братську друкарню. З 1613 по 1619 рр. викладав у Львівській братській школі. Спеціально для своїх учнів писав і видавав збірки поезій на релігійну тематику. За цими творами учні братської школи ставили п’єси, декламували колядки. Відтак П. Беринда вважається одним із зачинателів поезії та шкільної драми в Україні. Згодом Павму Беринду, як авторитетного книгодрукаря, письменника, педагога, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетеницький запрошує до Києва для організації книговидавничої справи. 1627 р. Беринду призначають архітипографом (керівником) друкарні Києво-Печерської лаври. В цей період Павмо Беринда починає викладати і у Київській братській школі, стає знаменитим також як і перекладач. Патріарх Константинопольський Феофан надає вченому звання протосингела (помічника зі стратегічних питань), що свідчить про особливу роль П. Беринди в колі київських православних інтелектуалів.
Найбільшою працею П. Беринди є його «Лексикон словеноросський» (1627), який став колосальною культурно-філологічною подією епохи. Тут виявився його талант як поліглота, лексикогарфа, мислителя. «Лексикон» П. Беринди містив 7000 слів церковнослов'янської мови перекладених або витлумачених українською розмовною мовою. Словник також активно використовувався в шкільній практиці того часу.
Помер діяч 13 липня 1632 р. в Києві.
В експозиції Педагогічного музею України, представлено матеріали про учительську діяльність П. Беринди у Львівській та Київській братських школах.
Close
21 січня виповнюється 100-років від дня заснування Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова.
Музей було створено 1920 року шляхом реорганізації мережі музейних закладів Харкова: Музею витончених мистецтв і старожитностей Імператорського Харківського університету (1835-1837 рр.), Харківського міського художньо-промислового музею (1886 р.), Етнографічного музею Харківського історико-філологічного товариства (1904 р.). Ім’я Григорія Савича Сковороди було присвоєно музею Слобідської України в 1922 році у зв’язку з 200-річчям з дня народження філософа.
18 червня 2015 року музею присвоєно ім'я його засновника та першого директора - Миколи Сумцова. Нині Харківський історичний музей імені М. Ф. Сумцова є провідним дослідницьким, науково-методичним і культурно-виховним центром Харківщини.
22 22.01.2020
Close
Калужняцький Омелян Ієронімович народився 23 січня 1845 в селі Тур’є Старосамбірського району Львівської області. Навчався у Львівському та Віденському університетах. У кінці травня 1868 року О.Калужняцький одержує офіційне повідомлення про призначення його галицькою шкільною владою на посаду в Кракові. Таким чином, він починає свою педагогічну діяльність як помічник учителя Краківської гімназії святої Анни.
У 1869 він видає у шкільній програмі опис цілого ряду слов’янських рукописів, що зберігаються у Кракові.
У 1875 році О.Калужняцький працює у щойно заснованому Чернівецькому університеті професором філології, викладачем слов’янських мов. З того року вчений працює на філософському факультеті, деканом якого стає у 1886-1887 навчальному році.
У 1877 (з березня до жовтня) Омелян Калужняцький здійснив велику наукову мандрівку, яка привела його через Київ, Москву, Петербург та Вільно у Кенігсберг, а звідти у Берлін, Бреслав. Друга наукова поїздка була здійснена влітку 1894 у Балканські країни: третя – у монастирі Північної Молдавії. Результатом цих мандрівок була публікація великої кількості документів та наукових праць. Серед них: "Обор слов’яно-руських пам’яток мови та писемності..." (1877), "Молдавські та мунтянські документи з архівів Львова" (1878), "Пам’ятки старослов’янської мови. Путнянське Євангеліє" (1888), "Історичні, топографічні та мовознавчі доповнення до історії румунського населення у Галичині".
У квітні 1890 О. Калужняцького обрали членом-кореспондентом Академії наук у Бухаресті, він стає ректором Чернівецького університету. А у грудні 1891 – членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук.
На своїх лекціях Омелян Калужняцький викладав не тільки порівняльні філологію слов’янських мов, а й старослов’янську мову, історію культури, також намагався подати студентам відомості про сучасних йому вчених-мовознавців.
За свідченням сучасників, Омелян Калужняцький вражав колосальними, енциклопедичними знаннями зі свого фаху і глибоким, своєрідним висвітленням тієї чи іншої теми. Він умів подати слухачам матеріал солідно, глибоко і водночас у на диво ясній, доступній формі. На його лекціях часто було багато присутніх викладачів не тільки з філології, а й з інших дисциплін. Професорові Калужняцькому доводилося читати свої лекції з відчиненими дверима, оскільки слухачі не вміщались в аудиторії, а стояли у коридорах.
Омелян Калужняцький досліджував проблеми польського, російського, сербського, болгарського, старослов’янського мовознавства, палеографії, народознавства, історії права тощо.
Помер Омелян Калужняцький 3 липня 1914 в Чернівцях.
Close
Герман Еббінгауз народився 24 січня 1850 в Німеччині. Як психолог Г. Еббінгауз вивчав різноманітні механізми запам’ятовування і протягом всього свого життя проводив безліч експериментів для визначення потенціалу людської пам’яті.
Він створив своєрідну криву забування, яка відображала наскільки довго зберігається в пам’яті засвоєна інформація. Г. Еббінгауз пропонував своїм пацієнтам запам’ятовувати безглузді трибуквені склади. При «механічному запам’ятовуванні» (коли людина не розуміє те, що вона вчить), через 1 годину в пам’яті залишається лише 44% вивченої інформації, а через 1 тиждень – лише 25%.
При усвідомленому запам’ятовуванні із засвоєнням нової інформації все набагато краще. Але в ході експериментів все ж з’ясувалося, що більша частина інформації забувається в перші кілька годин після заучування.
Виникло питання, як поліпшити цей процес? Один з експериментів показав, що в результаті повторення вивченого матеріалу швидкість забування значно зменшується. Таким чином психологом був зроблений висновок, чим більше повторень, тим краще запам’ятовується інформація.
З експериментів по визначенню швидкості забування зроблені наступні висновки:
1.Одноразове вивчення будь-якої інформації є неефективним.
2.Запам’ятовувати велику інформацію для її кращого засвоєння необхідно кілька разів.
Якщо для засвоєння інформації у людини є всього 1 день, в цьому випадку найефективнішою схемою буде:
1-е повторення через 15-20 хв після заучування.
2-е повторення через 6-8 годин.
3-е повторення через 24 години.
Дуже важливо здійснювати повтор інформації активно, тобто не монотонно перечитуючи її, а намагаючись витягти найголовніше, беручи інформацію зі своєї пам’яті і лише зрідка підглядаючи в надрукований матеріал.
Якщо для вивчення важливої інформації у людини є більше доби, то для того, щоб матеріал був засвоєний максимально, повторювати його потрібно за такою схемою:
1 раз повторювати завчену інформацію слід в день заучування.
2 раз на 4-й день.
3 раз на 7-й день.
Якщо обсяг інформації, який слід запам’ятати, дуже великий, повторювати її необхідно вперше в повному обсязі, вдруге тільки ключові моменти, втретє необхідно повторити весь обсяг але в іншому порядку.
Психологу вдалося виявити особливість, яка покращує запам’ятовування і він дав їй назву — «ефект краю». Якщо швидко прочитати набір слів, які написані на аркуші, то запам’ятаються краще всього слова на початку і наприкінці.
Герман Еббінгауз помер 26 лютого 1909, але отримані ним результати експериментів із запам’ятовування були підтверджені і взяті за основу для подальшого розвитку в роботах Георга Е. Мюллера і його учнів.
Дослідження Германа Еббінгауза стали практичним посібником для рекламних агентств і використовуються досі.
Інформація з сайту https://medprosvita.com.ua/
25 25.01.2020
26 26.01.2020
Close
Сьогодні – 27 січня - 230 років від дня народження письменника, перекладача, педагога, культурно-освітнього діяча Петра Гулака-Артемовського (1790–1865).
Петро Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р. в м. Городище на Черкащині в сім’ї священника. Навчався у Київській академії, але не закінчив її. Протягом кількох років учителював у приватних поміщицьких пансіонах на Волині, у приватних пансіонах Бердичева, вчителював у будинках багатих польських поміщиків.
У 1817 переїжджає до Харкова і вступає до університету вільним слухачем словесного факультету, і тоді ж, завдяки попечителю Харківського навчального округу графу Потоцькому, затверджений Радою університету лектором польської мови. З 1820 викладав також російську історію, географію та статистику. З 1818 викладав французьку мову в Харківському інституті шляхетних дівчат, а з 1827 керував навчальною частиною Полтавського інституту шляхетних дівчат. У 1821 Гулак-Артемовський здає кандидатський і магістерський іспит, захищає дисертацію та отримує ступінь магістра. Педагогічна кар’єра продовжується: у 1828 він стає ординарним професором, а з 1841 — ректором Харківського університету. Крім того, П. Гулак-Артемовський належав до засновників «Українського журналу», був членом Королівського товариства друзів науки у Варшаві.
Гулак-Артемовський широко відомий як байкар та письменник, а от його педагогічні погляди практично не досліджені. У фондах Педагогічного музею України зберігається книга М. Халанського та Д. Багалія «Историко-Филологический факультет Харьковского университета за первые 100 лет его существования» (Харків, 1908), в якій зібрані спогади про викладачів і студентів Харківського університету та їх біографії. Там міститься і стаття про Гулака-Артемовського, його біографія та інформація про його перші кроки як студента, а згодом викладача, ректора Харківського університету.
Помер П. Гулак-Аремовський 13 жовтня 1865 р. у Харкові.
Творчість Петра Гулака-Артемовського вивчають за шкільною програмою у 9 класі.
Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2020 році» 230 років з дня народження Петра Гулака-Артемовського відзначається на державному рівні.
28 28.01.2020
29 29.01.2020
Close
Григорій Честахівський народився 30 січня 1820 в сім’ї військового поселенця в Новій Празі Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). В дитинстві у нього виявився хист до малювання. Першими його наставниками були сільські іконописці. Григорій Миколайович навчався в Петербурзький Академії мистецтв з 1843, а в 1854 отримав звання вільного художника історичного й портретного живопису. Честахівський виявив себе більш як художник-копіїст. Своє навчання змушений був поєднувати з чиновницькою службою, а саме служив у Департаменті військових поселень (до 1858) та в Канцелярії Капітулу орденів (до 1883).
Григорій Честахівськийбув одним з найближчих друзів Тараса Шевченка, знаходився з ним поруч в останні роки життя, написав спомини про поета, став ініціатором і організатором перепоховання поета на Чернечій горі. ГригорійЧестахівськийврятував від розпорошення й загибелі чимало Шевченкових речей. У своїх спогадах він детально описує весь шлях на Батьківщину а також малює сцени прощання з Кобзарем. Серед олійних робіт художника відомі: «Селянин біля труни Шевченка», «Труна Т.Г.Шевченка в дорозі», «Труна Шевченка на пароплаві в дорозі до м. Канева», «Труна Шевченка в церкві».
Свої останні десять літ життя Григорій Миколайович майже безвиїзно жив у Качанівці, де йому надав притулок український поміщик Василь Тарновський . ПомерГригорійЧестахівський в 1893 в Петербурзі, похований в с. Качанівці на Чернігівщині.
Close
31 січня 150 років тому народився видатний український мовознавець, літературознавець, фольклорист, педагог, професор Київського університету - Володимир Перетц (1870 – 1935).
Володимир Перетц був одним з перших дослідників «шевченкового вірша» та автором понад 300 праць з історії давньоукраїнської літератури, мови та фольклору. Вченого називали «батьком» українознавства. В. Перетц – засновник відомого «Семінарію руської філології», очільник філологічної секції Українського наукового товариства та редакції «Записок» УНТ, член Наукового товариства ім.Т.Шевченка. Брав активну участь у заснуванні Української академії наук, створенні об’єднань українських науковців. Володимир Перетц є одним з авторів офіційного звернення до уряду «Об отмене стеснений малорусского слова» (1905), в якому містилася вимога щодо права на вільне вживання і друк українською мовою. Перетц був рішучим супротивником будь-якого втручання «партії й уряду» в наукові процеси.
За свою активну проукраїнську діяльність у 1930-х рр. зазнав переслідувань, був засланий до Саратова, де невдовзі і помер (1935). Здоров’я вченого було підірване втратою улюбленої справи та переслідуваннями.
1 01.02.2020
Close
175 років від дня народження Івана Пулюя (1845–1918), українського вченого-фізика, винахідника, педагога
Іван Павлович Пулюй народився 2 лютого 1845 у містечку Гримайлів на Тернопільщині. Саме він зробив перший знімок за допомогою Х-променів, які через 12 років назвали рентгенівськими. Батьки Івана Пулюя були глибоко релігійними людьми, тому свого сина готували до кар'єри священника. Спершу Іван не заперечував – закінчивши гімназію у Тернополі, вступив на теологічний факультет Віденського університету. Хоча закінчив його з відзнакою, проте від кар'єри священника відмовився. Це стало причиною розриву з родиною - відтоді вони більше не спілкувалися.
У 1875 Іван Пулюй стає стипендіатом австрійського Міністерства освіти і його відряджають удосконалювати свої професійні знання в Страсбурзький університет до професора Августа Кундта. Тут він познайомився з Вільгельмом Рентгеном, ім'ям якого будуть названі промені, відкриті Пулюєм. А разом з Ніколою Тесла Пулюй вивчав електричний струм у вакуумі.
Повернувшись зі Страсбурга до Відня, І. Пулюй все більше часу присвячує проблемам електротехніки, продовжує займатися вивченням явищ в трубках. Успіх приходить досить швидко. Фізик винаходить так звану «лампу Пулюя» – прилад, в якій був встановлений антикатод. Результати експериментів з лампою Пулюй публікує у «Віснику Віденської Академії наук» (1880–1882). На світовій електротехнічній виставці в Парижі (1881) прилад Пулюя був нагороджений срібною медаллю. Однак не зважаючи на міжнародне визнання наукових заслуг І. Пулюя, невидимі промені, які він вивчав, назвуть ім’ям його колеги Рентгена.
Іван Пулюй завжди пам'ятав про свою приналежність до українського народу і називав Україну «перлиною Європи» та вірив у її незалежність. Оскільки Пулюй був не лише фізиком, а й теологом, то разом з Пантелемоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким працював над першим перекладом Біблії українською мовою. У 1903 р. Британське та закордонне біблійне товариство видає першу повну українську Біблію («Святе письмо Старого і Нового Завіту») в перекладі П.Куліша, І.Нечуя-Левицького та І.Пулюя.
З 1884 Іван Пулюй жив та працював у Вищій технічній школі у Празі (нині – Чеський технічний університет). Тут він створив першу в Європі кафедру фізики та електротехніки, яку очолював 32 роки, до виходу на пенсію у 1916. Через два роки, 31 січня 1918 Іван Пулюй помер, похований у Празі.
В Україні пам'ять про Івана Пулюя вшановано однойменною премією, яку присуджують раз на два роки за досягнення у прикладній фізиці. Крім того, у Києві, Львові, Дрогобичі, Тернополі та Івано-Франківську є вулиці, названі на честь видатного вченого.
