Велика Британія, Ноттінгем, 20 лютого 1955 року

Мрія батьків та дітей, які пішли до своєї української школи, а також мрія Управи Відділу Союзу Українців у Великій Британії (СУБ) здійснилася. Як і будь-яке подвижницьке починання, початок школи не був легким. Проф. Діонізій Фещур – єдиний учитель, яким стояла школа біля її витоків у Ноттінгемі. Він не тільки вичитував уроки, а й був управителем, санітаром, сторожем та всім, чого потребувала школа. Причому все те робилося проф. Д Фещуком з його доброї волі, «без жодної матеріяльної винагороди», бо фінансів тоді школа не мала. З часом до школи прибув пан Г. Чеканський та інші вчителі й учительки, теж люди доброї волі, яких можна було тоді нарахувати кілька десятків.   

У багатьох спогадах членів Управи СУБ знаходимо думку про те, що Школа Українознавства в Ноттінгемі могла втриматися так довго лише завдяки жертовній праці вчителів, які віддали свій вільний час і наснагу для добра українських дітей. Як визнання за їх добровільну багатолітню працю, варто згадати принаймні деяких із них. Більшість відійшли у вічність. На щастя, є й ті, які й сьогодні, як і колись, докладаючи всіх сил й енергії,  роблять усе, аби наблизити Перемогу в Україні та допомогти тим українцям, що опинилися тут під час війни.  

Мар’яна Джус: Дата на цьому ескізі мого батька – 15 жовтня 1945. Можливо, він намалював його сам, адже більше жодного підпису на ньому немає.

Михайло Джус. Ноттінгем. 1949.

М. Джус з дружиною та донькою. Поч. 1950-х.

Михайло Джус (1924-1982). Учитель Школи Українознавства в Ноттінгемі з осені 1969 року. Чудесний архіватор та автор багатьох статей, дописів та спогадів у газетах «Українська Думка (Лондон), «Шлях Перемоги» (Мюнхен), а також у зб. «Школа Українознавства ім. Лесі Українки. – 1955-1980, 25-тиліття».

Активно займався громадською роботою, а саме: Член Управи й Контрольної Комісії Відділу ОбВУ(Об’єднання бувших Вояків Українців), Член управи СУБ  – 14 р., Голова Контрольної Комісії Відділу СУБ, член СУМ(Спілки Української Молоді), Член Управи Відділу УКПО(Українське Крайове Патріярхальне Об’єднання) під час його існування.  Одне з улюблених занять – вишивка. Власноруч вишив свою сорочку.

М. Джус із донькою. 8 липня 1965.

М. Джус вдома з донькою Мар’яною. Ноттінгем. 1969.

Михайло Джус писав, що коли розпочинав свою шкільну діяльність, то управителем тоді був пан Михайло Білинський (11,5 р.). Після того – проф. Дмитро Фещур (7,5р.), пан Григорій Хомин (2р.) і пан Михайло Яєчник (5р.). Ставлення управителів до вчителів він називав «не тільки коректне, а прямо дружнє», а також наголошував, що управителі дбали про професійний ріст вчительства громади, адже «до приємних подій у діяльности вчителя були конференції та курси», проводилися гуртки, організовувалися різні екскурсії разом із дітьми та їхніми батьками.

Останній день народження М. Джуса. 5 грудня 1981. З онуком Андрійком Ситником.

М. Джус роздає учням нагороди – журналик «Веселка». прибл. 1973 р.  Ноттінґгам.

«Якщо б прийшлося визначити найкращі роки мого життя, то це якраз тих понад 20 років у СУМ, а в тому і 10 років у школі. Бо немає, здається, нічого кращого в житті, як діти, молодь і книжки», – згадував Пан Михайло Джус, шляхетна, високоосвічена людина, патріот, справжній українець, добрий і люблячий батько, що гідно виховав свою доньку Мар’яну Джус, яка чудово володіє українською мовою та й і сьогодні по-справжньому підтримує Україну, зберігаючи історичну пам’ять про ті часи.

Опісля управителями школи були пані К. Скрипець(5 р.), пан П. Сеник, панна О. Іванчук, пані М. Семак – по 2 роки та  пані С. Мицко-Сенусі – 1 рік (Подаємо відповідно до списку з праці П. Рафалюка «Спогади, т.1»)  

Павло Сеник (1921-2019). Один, хто найдовше пропрацював на ниві вчителювання в Школі Українознавства м. Ноттінгема – аж 20 років, а також  2 роки на посаді управителя.

Активний діяч громади: Член Управи СУБ(14р.), Голова Управи й Контрольної комісії та член Управи Відділу ОбВУ (1950-95), Голова Управи й Контрольної Комісії Відділу УКПО під час його існування.

 

 

У розділі І зазначалося, що метою Школи було поєднання навчально-освітньої та виховної інституцій на основі християнських українсько-патріотичних принципів. Павло Сеник, підтримуючи та реалізуючи мету освітнього закладу, особливо дбав про виховний компонент, наголошуючи на характерних віруваннях наших предків у перемогу добра над злом. У його педагогічній статті « «Єдиномисліє…» читаємо: «Поминаючи релігійний устрій, згуртуймо біля ідеї самостійної держави ввесь ідейний український елемент, без огляду на його релігійне походження чи переконання. Закиньмо все те, що шкодить і послаблює нашу націю, а робімо тільки те, що зміцнює й прискорює прихід воскресного дня нашої держави. Перестаньмо ділити себе залежно від партійної, релігійної чи географічної приналежності, а щойно тоді улекшимо визволення України з жахливої неволі. Будьмо лише українцями, які бажають скинути ворожі кайдани й вибороти незалежну, самостійну Українську Державу».

Основним завданням усього вчительства, як переконував Павло Сеник, є виховати дітей у дусі національного патріотизму, а також «усвідомити шкільну молодь і молодечі організації до братерської співпраці та прямувати до одної мети».

Мирослав Бучок (нар. 1949 р.)

– Я вчитель, який так мало пропрацював у школі – всього 4 роки. Але ж є й ті, що лише рік? Ні, ні, пишіть про Михайла Джуса, бо якби не він, то ми б і не мали й тієї інформації, жодної не мали б.., – так скромно, але впевнено наполягає пан Мирослав.

Підпис до обох фото: Виступ збірного хору “Боян” і “Заграва” під час Шевченківських поетичних читань в Школі Українознавства. Диригує М. Бучок. Березень 2025.

Та про відому активну в громаді родину Бучкок писати таки варто. Адже мати – мисткиня-вишивальниця Горпина Бучок, а вже пізніше й дочка пана Мирослава – Уляна – були виховницями у садочку, брат Юрій – незмінним учасником славнозвісного танцювального ансамблю «Чуплак», співав та співає в хорі, брат Роман – Головою Осередку СУМ у 70-х роках. Сам же Мирослав Бучок, окрім того, що навчав дітей української мови у школі, був 3 роки головою батьківського комітету та 25 років Членом Управи Відділу СУБ. Саме завдяки ініціативі Мирослава Бучка в 1979 р. у Ноттінгемі був заснований чоловічий хор, який зараз має назву «Боян». Та й по сьогоднішній день мало яке свято чи то в церкві, чи то на фестивалях, а чи в школі обходиться без чоловічого хору «Боян» та жіночого – «Заграва», дириґентом яких був і є пан Мирослав. Спершу хор діяв під керівництвом вчительок Марії Семак, пізніше – Ірини Курляк. І дотепер «при фортепіяні акомпаніює пані Марія Бучок» – дружина Мирослава Бучка. І дотепер пан Мирослав несе виховну місію   у малі діточі сердечка своєї школи.

Одарка Іванчук (нар. 1953р.) За освітою педагог, пані Одарка Іванчук сумлінно працювала в Школі Українознавства ім. Лесі Українки 10 років вчителькою та 2 роки управителькою, незважаючи на те, що працю в українській суботній школі їй доводилося поєднувати з основною роботою – викладанням у школі англійській,   де їй також випала доля деякий час займати посаду директорки. З радістю й добрими почуттями згадує свою Школу Українознавства, підготовку до уроків та учнів, які вдячні й донині пам’ятають не лише гарні стосунки на уроках, а й професіоналізм педагогині. На цей час пані Одарка мешкає у Лондоні, займає активну громадянську позицію щодо підтримки й поширення української культури за кордоном: є співачкою в Українському Катедральному Лондонському хорі «Промінь Надії», що також гастролює Великою Британією.  У 2022-2024 рр. брала участь у музичному проєкті «Пісні для України/Songs for Ukraine», зорганізованому з ініціативи Королівського Оперного Театру в Лондоні. Часто відвідує відвідує Український Культурний центр та Школу Українознавства в Ноттінгемі.   

У двотомнику голови Відділу СУБ Павла Рафалюка «Спогади. До 45-ліття…» згадується, що ще до створення школи при Осередку СУМ існував курс українознавства, заснований у 1952 р. за головування Петра Некиги.

Ректором був о. С. Колянківський, викладачами — Н. Козловський, М. Білинський, В. Гузар, Ф. Стасів. Викладали історію, географію, літературу, мову, політичні науки. У 1957 році відкрито курс української мови для дорослих (викладачі: Яким Коваль, Стефанія Мицко-Сенусі, Наталка Маєрс), спеціально зорганізований для чужинок — дружин українців.

З 1974 р. при школі діяв курс української мови для державного іспиту «O Level». До 1993 р. його склали 153 учні. Готували до нього вчителі: Г. Хомин, У. Крук, В. Слезь, Л. Верхола, К. Скрипець, М. Яєчник.

У тих же спогадах П. Рафалюка читаємо: «Сьогодні до школи ходять учні вже третьої ґенерації, а учительками є ті, які самі ходили до тієї школи. Віримо, що наша школа проіснує так довго, доки задержиться українська громада в Ноттінгемі, а головно клітини наших суспільно-громадських установ».