Міжінституційна культурно-освітня ініціатива з передачі раритетного журналу «Україна» (1971) до фондів Педагогічного музею України

У лютому-березні 2026 року було реалізовано динамічну культурно-освітню ініціативу «Освітній маршрут експоната», яка стала прикладом нової моделі взаємодії між громадою, бібліотекою, закладами середньої освіти та музеєм. Її предмет – раритетний журнал «Україна» 1971 року, присвячений постаті Лесі Українки.

Історія цього проєкту – приклад того, як одна приватна ініціатива може перетворитися на масштабний освітній маршрут, що єднає покоління та регіони. Все почалося зі шляхетного жесту львів’янки, яка передала цінне видання до Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки.

 Директор книгозбірні, історик Іван Сварник, одразу розгледів у раритеті не лише музейний експонат, а й дієвий інструмент для формування історичної пам’яті молоді в загальноукраїнському масштабі. Наступний крок зробив Олег Чупило, запропонувавши передати журнал до фондів Педагогічного музею України. Проте замість стандартної процедури «з рук у руки», механізм передачі набув унікальної форми. Концептуальним рішенням став «дитячий погляд» на культурну спадщину. Дев’ятирічна Ольга Чупило запропонувала прокласти шлях експоната до музею через освітні заклади, названі ім’я Лесі Українки.Так вперше замість традиційної прямої передачі до музейної установи було реалізовано модель освітнього маршруту експоната – через ліцеї Львова та Києва.

Завдяки цій моделі журнал ще до офіційного надходження до фондів музею інтегрувався у живий освітній процес. Першою локацією став Ліцей №75 імені Лесі Українки у Львові (директор – Світлана Кушнір), де учні та педагоги отримали унікальну можливість безпосереднього контакту з оригіналом, що дозволило їм на чуттєвому рівні осягнути історичну вагу артефакту.

Львіський ліцей №75 імені Лесі Українки, 24 лютого 2026 р.	Київський ліцей №117 імені Лесі Українки, 27 лютого 2026 р.

Наступним етапом став символічний «транзит пам’яті»: за допомогою сервісу «Нова Пошта» журнал прибув до Києва, у Ліцей №117 імені Лесі Українки (директор – Вероніка Нідзієва). Тут демонстрація видання перетворилася на живий діалог із минулим, даруючи ліцеїстам досвід причетності до збереження національної культурної спадщини.

Особливої символічності проєкту надала авторська коробка-вітрина для транспортування та експонування журналу, створена Олегом Чупилом. Вона виготовлена з липи, надісланої лісівниками із села Моринці – батьківщини Тараса Шевченка, та покрита воском із села Нагуєвичі – батьківщини Івана Франка. Конструкція передбачає можливість знімання фронтального скла, що поєднує функції збереження й демонстрації. Матеріали та конструктивне рішення надають вітрині додаткового культурного виміру й постають матеріальною метафорою єдності та спадкоємності української історії, культури й освіти.

4 березня 2026 року в Ліцеї №117 імені Лесі Українки м. Києва відбулася урочиста передача журналу до Педагогічного музею України. Цей крок став фінальною точкою освітнього маршруту експоната і водночас і початком нового етапу його життя. Тепер раритет перебуватиме в руках фахівців для наукового опрацювання та опису, що дозволить залучити його до майбутніх експозицій та культурно-освітніх проєктів музею.

Та головний підсумок цієї ініціативи полягає не в самій передачі журналу до музею, а в успішно випробуваній моделі взаємодії, за якою експонат ще до надходження до фондів виконує свою освітню місію, об’єднує покоління та регіони, а сама передача стає важливим досвідом для дітей та педагогів. Журнал залишиться в пам’яті ліцеїстів як безпосередній дотик до живої історії.

Під час урочистої передачі журналу директор Педагогічного музею України Олександр Міхно наголосив, що подія має ширше значення, ніж звичайне поповнення фондів:  музей отримує раритетне видання 1971 року разом із задокументованою історією його сучасного освітнього маршруту — досвідом презентацій у ліцеях, участю учнів і педагогів, фото- та відеофіксацією події. Такий підхід дає змогу зберегти сам предмет у поєднанні з контекстом його актуалізації в освітньому середовищі, що відповідає сучасному розумінню ролі музею як відкритої культурно-освітньої інституції.

Педагогічний музей України виступив у цьому проєкті не просто кінцевою точкою маршруту, а його змістовим ядром: саме авторитет музею, його місія зберігати, вивчати й популяризувати освітню спадщину надали маршруту статусу загальнонаціональної події. Для музейної практики цей досвід слугує взірцем сучасної філософії міжінституційної співпраці, де музей стає відкритим партнером для громад, учнів і освітян.

Особлива подяка всім учасникам маршруту – Олегу і Ользі Чупилам, Івану Сварнику, учням, педагогічним колективам та керівництву ліцеїв імені Лесі Українки у Львові та Києві – за відповідальне ставлення до збереження культурної спадщини та живий інтерес, що зробили цей проєкт справді спільним та незабутнім.