7 грудня виповнюється 125 років від дня народження української народної художниці Катерини Білокур (1900-1961).
Сьогодні ім’я Катерини Білокур відоме всім, вона входить до переліку найвидатніших жінок України. Проте право на творчість, особистий розвиток і збереження власної ідентичності їй доводилося відстоювати все життя.
Найвідоміша представниця українського наївного мистецтва народилася в селі Богданівка на Полтавщині (нині Київщина). У 6-7 років уже вміла читати, але, щоб заощадити на одязі й взутті для синів, батьки вирішили не віддавати доньку до школи. Малювати почала змалку, однак батьки не схвалювали цього і забороняли їй займатися малюванням. Самотужки, в різний час, намагалася вступити до двох технікумів – художнього та театрального, однак її не прийняли через відсутність документа про закінчення семирічної школи.
У 1940 році Катерина Білокур пише листа Оксані Петрусенко. Завдяки сприянню співачки, а також підтримці Павла Тичини, Василя Касіяна та інших митців, до її творчості привертають увагу: того ж року в Полтаві відкривається перша персональна виставка художниці з 11 картинами.
У 1944 році до Богданівки приїжджає директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай, який пропонує організувати виставку і купити картини. Завдяки цьому Національний музей українського народного декоративного мистецтва нині має найрепрезентативнішу колекцію робіт Білокур. Виставка мала успіх і згодом її роботи експонуються на виставці в Парижі.
У художниці з’являється широке коло друзів – передусім художників і мистецтвознавців, серед яких Павло Тичина з дружиною, Стефан Таранушенко, Олена Кульчицька та інші. Вони підтримують її, допомагають із фарбами та полотнами. У Богданівці в Білокур з’являються й власні учениці.
Своє життя Катерина Білокур прожила в рідній Богданівці. Померла 10 червня 1961 року. Сьогодні вона - членкиня Спілки художників України, заслужена діячка мистецтв і народна художниця України, одна з найвідоміших українських мисткинь, чиї картини й досі вражають глибиною, кольором і безмежною любов’ю до української землі.
