Запрошення — це коротке повідомлення про якийсь захід з пропозицією взяти у ньому участь.  Словник української мови тлумачить слово  «запрошення» так: «Офіційна листівка, що є вхідною перепусткою на збори, концерт і т. ін.» (http://sum.in.ua/s/zaproshennja ). Від листівок та інших схожих видів поліграфії запрошення відрізняються дизайном, що поєднується із загальним оформленням заходу. Отримавши запрошення, людина вже приблизно уявляє, в якому форматі та якій стилістиці пройде захід. Можна сказати, що друковане запрошення — це своєрідна передмова до майбутньої події, яка викликає певні відчуття у адресата. Тому творці запрошень, як правило, детально продумували їхнє оформлення.

У фондах Педагогічного музею України зберігаються запрошення 60-х-70-х років ХХ ст. для дітей та дорослих на різні заходи, пов’язані з освітньою тематикою. 

Мета виставки: продемонструвати, які запрошення готували й друкували різні освітні заклади й установи у 1960-1970-х рр., як вони виглядали візуально, на які свята чи події їх готували.

Загалом на виставці представлено 58 запрошень з фондів музею, а саме: запрошення 1960-х (18 одиниць зберігання) та 1970-х років (40) від різних освітніх закладів та установ на освітні заходи таких міст, як Київ, Бердянськ, Донецьк, Ужгород, Харків, Чернівці, Сімферополь. Загалом, з 58-ти запрошень 47 надруковано українською мовою та 12 російською (6 — з Бердянська, 3 — з Києва, 2 — з Харкова, 1 — з Сімферополя).

Виставка складається з двох розділів:

• Запрошення на заходи від Палацу піонерів і школярів імені М. Островського (сучасна назва — Київський палац дітей та юнацтва), місто Київ.
• Запрошення з інших установ та міст.

І розділ: Запрошення на заходи від Палацу піонерів і школярів імені М. Островського (сучасна назва — Київський палац дітей та юнацтва), місто Київ (30 запрошень)

Найбільше запрошень від установ з Києва, і аж 30 з них – на події та заходи від Палацу піонерів і школярів імені М. Островського (сучасна назва — Київський палац дітей та юнацтва). Ці запрошення відрізняються яскравим  художнім оформленням. На жаль, досить складно простежити, хто є авторами дизайну запрошень (такої інформації на самих запрошеннях немає), але їх різноманіття вражає.

Будівництво Палацу піонерів і школярів було розпочато у 1962 і тривало три роки.  Урочисте його відкриття відбулося 23 травня 1965 і відтоді це головний позашкільний навчальний заклад у Києві. Споруда займає площу 12 тисяч м2, має 3 поверхи, витримана в стилі радянського модернізму, призначена для відвідування різноманітних гуртків під керівництвом понад 300 педагогів і 200 співробітників. Побудований палац за проєктом архітекторів Авраама Мілецького та Едуарда Більського. Палац відкривав для учнів багато можливостей.

Палац піонерів та школярів запрошував на різні гуртки, свята, кінопокази, зустрічі для школярів, клуби, гуртки, лекції, диспути, літературні ранки, майстер-класи, тематичні тижні тощо. Наприклад, запрошення на свято «Гри та іграшки», свято «Мир та щастя молодому поколінню», кіноранок «Скрізь у тебе друзі», зустріч з майстрами «Золоті руки», з робітниками заводів «Арсенал» та «Більшовик», концерт студії циркового мистецтва молодих робітників заводу «Арсенал», клуб «На порозі життя», захід «Коровай, коровай, кого хочеш вибирай», вечір старшокласників «Твій світ захоплень», диспути «В чому щастя людини?», «Культурність, інтелігентність. Що це?», «Чи все тебе стосується?», «Океан знань – твоя романтика», новорічні бали старшокласників та ін.

ІІ розділ: Запрошення з інших установ та міст (28 запрошень)

У розділі представлено запрошення від урядових організацій, закладів освіти різних українських міст, які здебільшого адресувалися дорослим. Це запрошення на заходи від середньої школи № 5 м. Бердянськ – 6 запрошень (всі російською мовою);  Донецької обласної ради Педагогічного товариства УРСР – 1; київської середньої школи №79 – 1; Закарпатського обласного відділення Педагогічного товариства УРСР, Кафедри педагогіки і психології УжДУ – 1; Палацу культури «ХЕМЗ» у Харкові – 2; Чернівецької ради обласного відділення Педагогічного товариства УРСР – 1; середньої школи № 1 ім. Ушинського м. Сімферополь ( з нагоди 150-річчя Ушинського) – 1. А також запрошення від Міністерства освіти УРСР, Міністерства культури УРСР, Верховної Ради УРСР, комітетів та палаців профспілок, музею Леніна, обласних та міських рад.

Запрошення часто адресувалися вчителям та освітянам на святкування Дня вчителя, на з’їзди вчителів, вставки, пропагандистські вечори та лекції на честь Леніна та «Жовтневої революції», форуму до дня народження Тараса Шевченка, на концерти, виставки, пленарні засідання конференцій, ювілеї та зустрічі, які проходили у Жовтневому палаці, Будинку вчителя, Педагогічному університеті ім. Горького (нині НПУ ім. Драгоманова), Львівському театрі опери та балету та ін., на бал старшокласників, на новорічне свято, звітно-виборчу конференцію.

Серед запрошень цього розділу – лише 2 для дітей на свята, а саме: від Палацу культури «ХЕМЗ» у Харкові на новорічне дійство «Веселый 1976 год» та на новорічний бал старшокласників «Здравствуй, 1976-й». Ці запрошення набагато яскравіші та схожі на запрошення, представлені у І розділі.

Загалом «Запрошення» як вид друкованої продукції і як музейний експонат наразі майже не досліджене. Інформація про історію виникнення та розвиток «Запрошення» в Україні відсутня в інтернет-просторі, немає в мережі Інтернет й зображень українських запрошень різних історичних періодів, зокрема 1960-1970-х рр. На жаль, на запрошеннях відсутня інформація про те, хто і де їх друкував (окрім Видавництво «Реклама», Друк КПП, ГПВО «Зоря»), про авторів художньо-дизайнерського оформлення, хоча деякі з них справді заслуговують на окрему увагу та дослідження. На сайті Violity продають деякі запрошення радянського періоду (вартість від 1 долара до 7 доларів), хоч українських запрошень там дуже мало. Таким чином, виставка «Запрошуємо…» (запрошення 1960-х-1970-х років у фондах Педагогічного музею України) є першою спробою представити у віртуальному просторі узагальнену інформацію про запрошення на освітні заходи 1960-1970-х років та їх зображення.

Валентина Єфімова,

наукова співробітниця

 Педагогічного музею України