В 1920 році шкільний відділ Цивільної Підкарпатської Руси почав видавати в Ужгороді педагогічний журнал «Учитель». Оскільки окремої інституції для методичного забезпечення учителів–практиків тоді не існувало, було вирішено випускати щомісячний педагогічний журнал, який поставив перед собою завдання згуртувати «усі сили що хотять щиро працювати для свого шкільництва і буде символом (журнал «Учитель») усіх стремлінь молодої генерації в молодій Подкарпатській Руси. Ми, збудувавши нову школу на основах поступу і широкого демократизму, можемо скріпити нашу свободу і сказати, что: В своїй хаті своя правда, і сила, і воля» (журнал «Учитель» 1920. Ч.1 с.2). Це рішення було продиктовано соціальними змінами, необхідністю підняти кваліфікаційний рівень учителів, розширити освітні горизонти учнів та їхніх батьків.

В журналі друкувалися офіційні матеріали, хроніка педагогічного життя, подавалися рекомендації щодо використання підручників. Редактори зуміли згуртувати навколо часопису вчителів, інспекторів шкільного відділу та науковців. Самі рубрики та матеріали, котрі вміщувались в журналі, свідчать, що часопис піднімав важливі педагогічні проблеми: мови викладання, питання виховання, реформування освіти, методики навчання окремих предметів тощо. Окрім української, в журналі друкувалися матеріали також чеською та угорською мовами. Журнал мав такi постiйнi рубрики: «Народне воспитанє», «Вихованє i научованє», «Из живота чительской организацiї», «Из иностранного школьства», «Литература и новинки», «Статi юбилейнi», якi висвiтлювали питання дидактики, психологiї, методики викладання предметiв, теорiї виховання, знайомили освiтян з передовим педагогiчним досвiдом зарубiжних країн, лiтературними новинками краю.

У журналі «Учитель» публікували свої наукові статті відомі закарпатські освітні та культурні діячі А. Алиськевич, А. Волошин, Ю. Ревай, К. Чехович та ін. Редакторами часопису були Іван Панькевич, Йосип Пешина та Юліян Ревай.

Упродовж  перших п’яти рокiв iснування журнал «Учитель» працював над створенням програми демократизацiї тогочасної школи, яка передбачала налагодження атмосфери довiр’я, гуманних стосункiв мiж учнями i педагогом. У центрi уваги останнього – «душа дитини» з її потребами, уподобаннями, можливостями. Концептуальнi засади програми закладенi у десяти заповiдях учителю, що були проголошенi на I з’їздi Педагогiчного Товариства Пiдкарпатської Русi. Пропонуємо ознайомитись з деякими фрагментами статей, які наочно демонструють педагогічні погляди авторів:

Дослҍджено, що стара школа, яка дбала только о розвитку памяти дҍтины, задоволена була простым репродукованєм слов, заученых из книжки на память не вычерпуючи и не виховуючи индивидуальну способность дҍтины. Часы змҍнилися. Змҍнилася и школа, зробивши значный крок од интелектуального (розумового) до индивидуального (по наклонности дҍтины) научованя.   Сей поступ указуєся в розширенню учебных предметов, выховуючими ручными роботами  (Из школьного життя. Учитель. 1927. №10. с. 360).

Завданєм сучасного учителя є бути паном ситуаціѣ у всѣм. Мусить прото увѣдомити собѣ минимальнѣ и максимальнѣ вымоги в поодиноких класах и учебных годинах, а то вымагає знання дѣточоѣ душѣ. Вжитися в дѣточѣ переживання одчути их душевный настрой, вже на вступѣ до классы з выразу лиця, поведення,усмѣшки, страху, або одповѣдно сформованными двома–трьома питаннями. Выгляд лиця се вѣрна пластика дѣточоѣ душѣ. 

Сучасна школа довжна бути оперта на розумовом научанню, а нѣколи на памятевом. (Л. Гайдукевич. Научовання. Учитель. 1928. № 5–7. с. 193, 197)

Треба, щобы ученики знали, що добрѣ постуки мають основоватися на моральности, треба щобы ученики знали, що часто и такѣ поступки, котрѣ не основуються на моральности, мають велике значѣня и знаменитѣ выcлѣды на примѣр в исторіи, но од них страшатися и их ненавидѣти маємо.

Великим соперником школы и ворогом выховы є, особливо в больших городах улиця. Дѣти радо бывають на улици и там много раз и безсознательно научаться многим злым дѣлам, ибо улици то мѣсто где видѣте найбольше злых рѣчей и найлегше научитися им. (С. Чегель. Свойства дѣтины. Учитель. 1928. № 5–7. с. 209).

Школа приймає до себе людске насѣня дѣтину и має з него зробити чоловѣка, частину тоѣ людности, котра вивершує собою природу и, можна сказати, вивживає єѣ. Абы чолоѣк быв добрым атомом людности, то мусить умѣти не лиш выконувати єму призначену функцію фаховця, на має розумѣтися до функцій других одиниць людности, и також инших одиниць цѣлого свѣту, як необсяглоѣ цѣлковитости.   (С. Кириченко, Горинчова. Научовання краєзнавства. Учитель. 1929. №1–2. с.14).

Також у часописі зустрічаються статті, присвячені роботі в спеціальних школах для дітей з інвалідністю (глухонімих та сліпих): С. Куцин «Справозданя о моєй працѣ при заведеню глухонѣмых в Ужгородѣ» (№1–2, 1929, с. 18–21),  М. Добей «Численє у школѣ слѣпых» (№1–2, 1929, с. 21–22), «Школа слҍпых в учебном роцҍ 1926–27» (№10, 1927, с. 368–374), «Розвиток выхованя глухонѣмых» (№ 5–6, 1930, с.81–86), «Из спеціяльного школьництва» (№7–8, 1931, с. 149–158).

Чимало статей присвячено методиці викладання різних шкільних предметів:

А. Буркацький «Числення в елементарной школѣ», №5–6, 1930, с.93–96;

Ю. Ревай «Подкарпаторськѣ грамматика й словарѣ», № 5–6, 1929, с.151–168;

Ф. Аґій «Як учитися ґеоґрафіѣ?», №10, 1927, с. 349–351;

К. Чехович «Мова и правопис», № 7–8, 1931, с. 135–139;

Г. Дубик «Больше уваги тѣлесному выхованю!», № 2, 1932, с. 60–63;

М.Божук «Исторія и ґеоґрафія в школѣ», №2, 1932, с.64–66.

Варто зазначити, що фахова педагогічна періодика Закарпаття чехословацького періоду, зростаючи кількісно і якісно, відігравала важливу роль у консолідації місцевої інтелігенції, в утвердженні самосвідомості населення й піднесенні його культури. Вона висвітлювала проблеми освіти, навчання й виховання, вела цілеспрямовану боротьбу проти денаціоналізації. Педагогічний часопис «Учитель» є наочним прикладом такої роботи.

На початку нового десятиліття (1930) і десятого року з випуску журналу Й.Шимейк написав ввідне слово («Слово до десятого рочника») до часопису, де зазначив: «За час минувших девять роков выконав он дуже велику и важку мисію на полю внутрѣшнього розвитку народного школьництва Подкарпатськоѣ  Руси. Он був учительству показчиком на той широкой дорозѣ, якою пройшло до тепер одродження народного и культурного житя на Подкарпатской Руси, посля довгого занепаду, до 1919. Помочию сповпрацовников подавав фаховѣ порады, як працювати учителеви в школѣ, щобы дѣтина душевно и тѣлесно планомѣрно розвивалася в здорового и доброго члена суспольности. Сякий часопис для Подкарпатскоѣ Руси був неодмѣнно потребный, бо виховання людины в сучасном періодѣ потребує проводника, яким проводником є учитель. Щобы учитель мог сповнити сесю проводницьку, идеальну задачу, має бути информованый о рѣжнородных идеях, якѣ доторкаються выховання людины.

В теперѣшньом часѣ школьництво цѣлого свѣта пережило и переживає еволюцію до удосконаленн, од якого ожидається лѣпша будочность так державы, як одиницѣ. То правдивее школьне выхованя приносить богато новоты и для учителя. За то має учитель слѣдити за тою новотою, кермуватися нею, щобы культурний розвиток всых горожан Чехословацькоѣ республики держав крок, в розвиток инших культурных народов на свѣтѣ». 

У фондах Педагогічного музею України зберігається 11 номерів педагогічного часопису «Учитель»:

1927 – № 8–9, №10;

1928 – №5–7;

1929 – №5–6, №1–2;

1930 – №5–6;

1931 – №7–8, №10;

1932 – №2, №3.,№7–8.