(до 240-річчя від дня народження Василя Назаровича Каразіна)
«Могутнім може бути тільки народ, озброєний знаннями…»
В. Н. Каразін
30 січня 2013 року виповнюється 240 років від дня народження Каразіна Василя Назаровича – видатного ученого, винахідника, громадського діяча, просвітителя та педагога. Для більшості людей він асоціюється лише із заснуванням Харківського університету. Однак його заслуги у освітній галузі набагато вагоміші: Василь Назарович є засновником перших початкових шкіл для кріпаків, автором численних праць з хімії, астрономії, селекції.
В. Н. Каразін народився 30 січня 1773 року в селі Кручик на Слобожанщині у родині офіцера російської армії Назара Олександровича Каразіна. Початкову освіту Василь здобував у маєтку батька, де проводив багато часу із дітьми селян-кріпаків, товаришував із ними.
У 1783 році, після смерті батька, навчався і виховувався у Кременчуцькому та Харківському приватних пансіонах, де викладали кращі тогочасні просвітники. Був особисто знайомий з Григорієм Савичем Сковородою, спілкувався з ним у будинку вітчима. Саме твори цього видатного українського філософа вплинули на подальше формування світогляду Василя Каразіна.
Подальшу освіту Василь Назарович здобував у Росії, де поєднував її із службою у війську: був вільним слухачем Горного корпусу та сержантом у Лейб-Гвардійському Семенівському полку. Особливо цікавили Василя Назаровича предмети технічного спрямування, а також медицина та ботаніка.
Восени 1795 року В. Каразін залишив військову справу, яка не давала йому можливості займатися науковою та громадською діяльністю. У 1802 році Василь Назарович займає провідну посаду у щойно створеному Міністерстві народної освіти та починає реалізовувати ідеї щодо заснування університету в Харкові. Ним було проведено велику роботу з підготовки громадської думки, збору коштів, необхідних для відкриття університету. Василь Назарович наполягав відкрити бібліотеку, де були б книжки з усіх галузей діяльності майбутнього університету – з історії, математики, фізики, медицини, теології, військової справи. 24 січня 1803 року уряд видав указ, яким дозволяв відкрити університет у Харкові. А вже у червні 1804 року Василя Каразіна звинуватили у використанні державних коштів без дозволу начальства та позбавили права втручатися у справи університету. Також його звільнили зі служби в Міністерстві народної освіти. Вже без участі Василя Назаровича, зусиллями професора Івана Рижського та Іллі Тимківського 17 січня 1805 року було відкрито Харківського університет.
У 1806 році Василь Каразін повертається до рідного села Кручик, де за його сприяння була відкрита єдина на всю Слобожанщину початкова школа для дітей кріпаків. Силами місцевих кріпаків для школи була зведена будівля у центрі села, яка містила лише одну класну кімнату. Викладали у школі місцевий священик та вчитель, праця якого оплачувалася за рахунок селянства. Першими учнями були 6–8-річні хлопчики, які навчалися від першого до третього класу. Спеціально для вчителів Василь Назарович уклав посібники – церковний та громадський катехізиси. У школі дітей вчити читанню, письму, арифметиці та співам. Навчальний рік тривав із середини жовтня до Великодня. Переймався Василь Каразін і жіночою освітою, вважаючи за необхідне відкрити спеціальні училища, бо саме мати починає складний процес навчання і виховання дитини.
У 1811 році В. Каразіним було створено Філотехнічне Товариство для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості в Україні. У цей час Василь Назарович видає низку робіт, присвячених сільському господарству, метеорології. Величезну увагу він приділяв хімії, тому для проведення дослідів у Кручику було збудовано велику лабораторію.
Василь Назарович помер 4 листопада 1842 року у Миколаєві, де і похований на центральному кладовищі.
У фондах Педагогічного музею України зберігаються періодичні педагогічні видання кінця XIX – початку XX століття, у яких розміщено праці Василя Назаровича Каразіна та статті про його життя та діяльність
Зокрема, у «Журналі Министерства народного просвещения» (1837, №12) міститься стаття Василя Каразіна «О вероятной причине всеобщего изменения температуры». Це власні дослідження видатного вченого про вплив зимових морозів 1835–1836 років на садові дерева та ліси Харківської губернії.
Науковець М. І. Дубровін викладає уривки листування графа Олександра Бенкердорфа та Василя Каразіна в журналі «Русская старина» (1903, №4-6). Про саму ідею заснування Харківського університету йдеться у статті М. І. Дубровіна «После отечественной войны (Из жизни в начале ХІХ века)», що розміщена в журналі «Русская старина» (1904, №5).
У журналі «Русская старина» (1904, №9) містяться уривки з листування між В. Каразіним та російським академіком П. І. Кеппеним, у яких йде мова про діяльність Василя Назаровича у с. Кручик після 1826 року.
Дослідник М. О. Лавровський у статтях «Василий Назарьевич Каразин и открытие Харьковского университета» та «Воспоминание о Василии Назарьевиче Каразине» в «Журнале Министерства народного просвещения» (1872, №№1-2; 1873, №2) розглядає рух університетської справи та подальшу діяльність Василя Каразіна у селі Кручик.
Постать В. Каразіна цікавить і сучасних дослідників історії педагогіки. Так, К. Майструк у статті «Просвітницько-педагогічна діяльність В. Н. Каразіна» в журналі «Історико-педагогічний альманах» (2011, №2) аналізує педагогічну діяльність видатного вченого та громадського діяча у селі Кручик.
Монографія «Каразінська каплиця» Дешко Л. О. містить інформацію про дослідження епітафії на Василя Назаровича Каразіна та місце його поховання в м. Миколаєві (Київ, 2009).
Алла Чорна,
науковий співробітник
Педагогічного музею України
