Дмитро Іванович Багалій народився 7 листопада 1857 р. в Києві у сім’ї ремісника. У 1865 р. став учнем початкової школи — парафіяльного училища, з 1868 року вступив до 4-класної прогімназії, а в 1872 р. — до 2-ї Київської гімназії, яку закінчив у 1876 р. Того ж року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, але на півроку був виключений з університету за участь у студентському виступі. Другий семестр навчання пройшов у Харківському університеті. Повернувшись до Києва в 1877 р., Дмитро Іванович відновив навчання в університеті, а разом з цим і участь у студентських рухах. Під час навчання в університеті Д. Багалій став членом напівлегальної молодіжної організації «Кіш», основним змістом діяльності якої була суто культурницька та просвітницька робота.
Після закінчення в 1880 р. Київського університету Д.Багалія залишили як стипендіата для підготовки до професорського звання. У 1883 р. Дмитро Іванович був обраний на посаду штатного доцента кафедри російської історії Харківського університету. Уже перші праці молодого історика, присвячені минулому Слобожанщини, викликали інтерес у читачів. Великою популярністю користувались і лекції серед студентів, присвячені історії українського народу.
Дмитро Іванович брав участь у створенні Харківського історичного архіву, обов’язки завідувача якого на громадських засадах виконував близько 3-х років. Наукова й викладацька діяльність ученого в Харкові проходила за умов жорстокої політичної реакції, його звинуватили в «українофільстві» й перевели із штатних викладачів у нижчу категорію приват-доцентів.
1887 р. захистив дисертацію і разом з докторським ступенем 30-річний учений отримав ординатуру в Харківському університеті і наукове визнання. З 1893 по 1905 р. він очолював правління Харківської бібліотеки. Д. Багалій брав також активну участь у роботі Харківського товариства грамотності, з 1891 по 1904 р. він обіймав посаду голови видавничого комітету Товариства.
У жовтні 1906 р. вченого обрали ректором Харківського університету. Як і раніше Дмитро Іванович вважав основним свої обов’язком культурну та просвітницьку роботу, підтримував ідею заснування у Харківському університеті кафедри історії України, української мови та літератури. Великого значення Д. Багалій надав розвитку вищої жіночої освіти. Він був організатором Вищих жіночих медичних курсів у Харкові, читав курси на Вищих жіночих курсах товариства працюючих жінок.
Незаперечною заслугою Д. Багалія є пошук та опублікування праць Г. Сковороди, встановлення важливих фактів його біографії, визначення місця й ролі філософа в культурному і громадському житті України XVIII. Іншою темою наукових досліджень ученого, котрій він присвятив близько 40 праць, стала історія Харківського університету.
В 1918 р., переїхавши до Києва, вчений бере активну участь у створенні Української академії наук (УАН), а згодом стає її першим віце-президентом. Він очолив роботу з організації історичної науки в системі Академії після обрання першим головою історико-філологічного відділення УАН. З ініціативи вченого було створено комісію з укладання біографічного словника видатних історичних діячів України, яку він сам і очолив. На початку 1926 р. Д.Багалію доручили організувати наукову установу всеукраїнського значення — Науково-дослідний інститут Тараса Шевченка, який він і очолив і з яким пов’язані основні досягнення шевченкознавства наприкінці 1920-х — початку 1930-х рр.
Останні роки життя вченого проходили в період тотальної політизації наукового та культурного життя, це знайшло відображення в його науковій і громадській діяльності.
Помер учений 9 лютого 1932 року в Харкові.
У фондах Педагогічного музею України зберігаються матеріали, пов’язані з життям та діяльністю Дмитра Багалія, а також деякі статті вченого у фаховій педагогічній періодиці та рукописні і машинописні документи:
Книги науковця:
1. Багалій Д.І. Опыт истории Харьковскаго университета (по неизданным материалам). Т.1 (1802 – 1815 г.) – Харків: Паровая Типография и Литография Зильберберг, 1898.
2. Багалій Д. І. Летопись Харьковскаго университета. // Записки Харьковского университета – Харків: Тип. И Лит. М. Зильберберга, 1899.
3. Багалій Д.І. і Миллер Д.П. Историческая монографія. Исторія города Харькова за 250 летъ его существованія (с 1655-го по 1905-й год). Т.І. – Харків, Тип. И Литографыя М.Зильберберг и С-вья, 1905.
4. Багалій Д.І. Очерки из русской истории. Т.І. Статьи по истории просвещения. – Харків: Тип. «Печатное дело», 1911.
5. Багалій Д.И. И Миллер Д.П. Историческая монография. История города Харькова за 250 летъ его существования (с 1655-го по 1905-й год). Т.ІІ. – Харків: Тип. И Литографыя М.Зильбербергъ и С-вья, 1912.
6. Багалий Д.И. Экономическое положение русских университетов. – СПб: Тип. Т-ва «Общественная Польза», 1914.
Статті науковця:
1. Багалій Д.І.(студент) Сборник сочинений Университета Св. Владимера. I История Льва Диакона как источник для русской истории // Университетския известия. 1878. — №5. 1-26 с.
2. Багалій Д.І. К исторіи Екатерининской коммисіи для составленія проекта новаго уложенія //Киевская старина. 1885. – Т. XIII. 1-30 с.
3. Багалій Д.І. К истории заселения степной окраыны Московскаго государства // Журнал Министерства Народного Просвещения.1886. — №5. 87 -105с.
4. Багалій Д.І. Несколько слов о характере колонизации южной степной окраины Московского государства // Журнал Министерства Народного Просвещения. 1888. — №8. 482 – 507 с.
5. Дяконов М. Критика и библиография. Материалы для истории колонизации и быта Харковськой и отчасти Курской и Воронежской губерний в XVI – XVIII ст. , собранные в разных архивах и редактированные Д.И.Багалыем. Томъ 2-й Харьков.1890 // Журнал Министерства Народного Просвещения. 1891.- №2. 379 – 384 с.
6. Багалій Д.І. Магдебурское право в левобережной Малороссии // Журнал Министерства Народного Просвещения. 1892. — №3. 1- 55 с.
7. Багалій Д.І. Характеристика просветительной деятельности Харьковскаго университета в первое десятилетие его существования (1805-1814 г.) // Журнал Министерства Народного Просвещения. 1892. — №10. 9-23 с.
8. Багалій Д.І. Характеристика просветительной деятельности Харьковскаго университета в первое десятилетие его существования (1805-1814 г.) (Окончание) // Русская школа. 1892. — №11. 10-21с.
9. С. Критика и библиография. Проф. Д.И.Багалый. Опыт истории Харьковскаго университета (по неизданым материалам) т.1-й (1802-1815). Харьков.1893-1898 // Журнал Министерства Народного Просвещения. 1899. — №11. 154-158.
10. Критика и библиография. Книжныя новости // Журналъ Министерства Народного Просвещения. 1900. — №3. 189 – 190 с.
Документи:
1. Рукописний текст з журналу український філософ Г.С.Сковорода – 1923, 3с.
2. Машинописний текст «Український мандрований філософ Г.С.Сковорода» — 1926, 86с.
3. Машинописний текст. Розділ другний. Погляди на особу Сковороди. 77с.
4. Машинописний текст. Розділ третій. Відповідь життя та науки. 21с.
5. Машинописний текст. Розділ четверий. Вплив Г.С.Сковороди на всі стани українського суспільства з його листування. 63с.
6. Машинописний текст. Частина друга – наука Г.С.Сковороди. Розділ перший. Збирання рукописів та оцінка видань творів Г.С.Сковороди. 44с.
7. Машинописний текст. Г.С.Сковорода «Український мандрований філософ». Частина друга. Розділ другий. Зміст філософських праць Г.С.Сковороди. 61с.
8. Машинописний текст. Г.С.Сковорода «Український мандрований філософ». Частина друга. Розділ третій. Літературні твори Г.С.Сковороди. 68с.
9. Машинописний текст. Г.С.Сковорода «Український мандрований філософ». Частина друга. Розділ четвертий. Погляди на науку Г.С.Сковороди. 61с.
10. Розділ п’ятий. Загальна філософська концепція Г.С.Сковороди, вивчене з його творів. 31с.
Матеріали підготувала науковий співробітникТетяна Полюхович