Костянтин Дмитрович Ушинський, освітній діяч Російської імперії, педагог, кандидат юриспруденції і правознавецьукраїнського походження, один із засновників педагогічної науки та народної школи у Російській імперії, автор праць з теорії й історії педагогіки, підручників для початкового навчання і статей з педагогіки. Працював на різних посадах у Демидовському юридичному ліцеї, Гатчинському сирітському інституті та Смольному інституті шляхетних дівчат. Також працював редактором і писав статті у таких виданнях, як «Современник», «Библіотека для чтенія», «Журнал для воспитания», «Журнал Министерства народного просвещения»:https://uk.wikipedia.org/wiki/Ушинський_Костянтин_Дмитрович

БОГДАНКА – ПЕНАТИ КОСТЯНТИНА УШИНСЬКОГО

Відомо, що службовець Департаменту іноземних віросповідань Міністерства внутрішніх справ Російської імперії К.Д.Ушинський перебував у відрядженні на Чернігівщині. У чому полягало його завдання, біографи не знають й досі, бо не знайдено жодних матеріалів про виконану ним роботу в цьому краї. І сталося так, що на сіверських стежках Костянтин Дмитрович, як писали біографи, зустрівся з «подругою його дитинства». Хоч і в цьому випадку немає прямих доказів товаришування в ті роки. Можемо лише, оперуючи опосередкованими фактами, погодитися з цим твердженням.

Близько 1835-го року померла мати 12-літнього Кості Ушинського, його батько Дмитро Григорович через два роки одружився вдруге з Наталією Василівною, сестрою командира Шосткинського порохового заводу, генерала В.В.Гербеля. Однокласник Ушинського з Новгород-Сіверської гімназії, педагог і письменник М.К.Чалий згодом у спогадах про Костянтина Дмитровича писав: «Коло знайомств Дмитра Григоровича розширилося, у нього постійно бували гості, більшою частиною військові». Поза сумнівами, Чалий мав тут на думці передусім Гербелів. В Ушинського, у місті над Десною, міг бувати й Семен Степанович Дорошенко (1794-1848), який у чині штабс-капітана з початку 1828 року служив на Шосткинському пороховому заводі, а потім займав посаду Глухівського повітового земського справника. Із його дочкою Надією, певно, ще в дитинстві познайомився Костянтин Ушинський. Її мати, Олександра Георгіївна, мала опосередковані зв’язки з пороховим заводом у Шостці, адже там, в управлінні, служив артилерійським чиновником 8-го класу її батько Матвієвський.

I саме за нею, Олександрою Георгіївною, як посаг, дістався С.С.Дорошенкові хутір Богданка Глухівського повіту. Дружина Ушинського Надія Семенівна походить з одного старовинного українського дворянського роду, який дав у ХVII столітті двох гетьманів – Михайла і Петра Дорошенків.

Отже, дочка С.С.Дорошенка з хутора Богданка стала дружиною К.Д.Ушинського, їхній шлюб був міцним і щасливим. Відтоді К.Д.Ушинський у формулярних списках про службу вказував: «Маю у Чернігівської губернії, в Глухівському повіті 800 десятин землі з населеними на них 60 душами селян (маєток дружини, благопридбаний)».

Богданка була тим куточком українського Полісся, де Ушинський натхненно й легко працював над творами. Не випадково ж його біографи сповіщали, що «…український побут Чернігівської губернії значною мірою відбився в славетному «Рідному слові» Ушинського. Так, наприклад, у невеличких уривках «З дитячих спогадів» автор з художньою простотою та задушевністю оповідає про те, як зустрічають у нас Різдво, як хлопчаки ходять по хатах «засівати» і поздоровляти хазяїв з Новим роком, як щедрують, колядують, як випалюють свічкою хрести на дверях, повернувшись із церкви зі Страстей Господніх». Ушинський широко використовує у творах українські прислів’я, приказки, загадки, казки.

Ушинськознавці називали «Рідне слово» славетним твором. Такої ж думки був Михайло Драгоманов: «З російської педагогічної літератури щитав би дуже потрібним переробити «Родное слово» – що було б тим легше, бо автор – Ушинський – сам чернігівець, деякі сказки і пословиці і т. д. малоруські». Підручник «Рідне слово» завойовував усі реґіони імперії, витримавши не 25 видань, як планував педагог, а 157! Нечувана, небачена у видавничій справі цифра! Понад 10 мільйонів примірників цього підручника вийшло друком до революції.

Ще року 1868-го Ушинський планував назавжди залишити Петербург, і жити на хуторі. Це була його давня мрія.У щоденнику ще 1849 року він висловлювався: «Досить одного легкого натяку, одного слова, від якого повіяло б свіжістю села, щоб звернути усі жаркі бажання душі моєї до природи, до життя мирного, сільського». Майже двадцять років потому, він особисто склав проект використання землі маєтку.

Але у Богданці чатувало на Костянтина Дмитровича велике лихо. Влітку 1870 року трагічно загинув на полюванні старший син Павло, на якого батько покладав великі надії. Уже тяжкохворий на той час педагог не міг перенести це горе. Не міг навіть узятися за перо. У Богданці з-під його руки протягом двох місяців не народився жоден рядок. Листи до М. О. Корфа, приятеля-педагога Я. П. Пугачевського було написано вже в Києві, куди він переїхав з сім’єю. «Під цим ударом, – сповіщав К.Ушинський останнього, – здоров’я моє остаточно зруйнувалося». Наприкінці грудня того року в занесеній снігом Одесі, куди поїхав лікуватися, педагог помер. Лише через тиждень його тіло перевезли до Києва і, за заповітом, поховали у Видубицькому монастирі.

У фондах Сумського обласного архіву віднайдено матеріали, які засвідчили, що з діда-прадіда коріння роду Ушинського – на Слобожанщині, в Охтирському та Лебединському повітах.

У спогадах про останні дні батька дочка К. Д. Ушинського Надія писала: «Просив обов’язково побудувати училище в його любій Богданці і зробив ще інші схожі розпорядження». Надія Костянтинівна Ушинська виконала батьківський заповіт: 1894 року з нагоди 25-ої річниці від дня його смерті та до 70-річчя від дня народження, пишуть ушинськознавці, на кошти родини школу відкрили. Цікава історія спорудження школи. У відділі рукописів Пушкінського дому (Санкт-Петербург) вдалося відшукати записку Н.К.Ушинської від 15 січня 1893 року, в якій вона просила М.М.Сніткіну, двоюрідну сестру Ганни Григорівни Достоєвської (в дівоцтві Сніткіної), дружини Ф.М.Достоєвського, дістати для неї креслення школи ім.Достоєвського. І невдовзі це бажання Надії Костянтинівни було задоволено. Судячи з дат вказаної записочки, а також листа-подяки вже до самої Г.Г.Достоєвської від 10 березня 1893 року, донька Ушинського діяла енергійно, не гаючи часу.

І школа на Глухівщині за отриманими кресленнями-планами школи ім.Ф.М.Достоєвського в м. Стара Руса на Новгородщині постала. До пенатів Костянтина Дмитровича Ушинського, школи його імені в усі часи приїздили шанувальники славетного педагога. Не стиралася пам’ять про Ушинського в місцевих жителів, і щороку їздили селяни на могилу педагога.

У післявоєнний час облаштуванням, приведенням могили Ушинського в належний стан займався відомий поет, тодішній міністр освіти України Павло Тичина.

Спливали роки… Не стиралася в пам’яті нащадків педагога Богданка. 1977-го писав, розпитував про неї його правнук, професор російської словесності університету ім. Райса (Х’юстон, США), теж Костянтин Ушинський. А на початку жовтня 2002 року приїздив до Богданки інший правнук – Дмитро Володимирович Поспеловський, професор російської історії з університету Західного Онтаріо (Канада), відвідавши також Новгород-Сіверський і Глухів.

Школа в Богданці діяла досить довгий час. Вона майже «дотягла» до свого 100-літнього ювілею. Проте не довелося його відзначити, бо малокомплектний навчальний заклад закрили.

Ще у 1968 році при школі відкрили меморіальну кімнату-музей К.Д.Ушинського, а на подвір’ї встановили пам’ятник-погруддя педагогу роботи сумського скульптора Якова Красножона. Та після закриття школи ліквідували і музей.

1998 року музей поновили, розширили, збагатили новими експонатами, документами та літературними публікаціями.

 

За матеріалами Віктора Терлецького, письменника, голови Шосткинської міської організації ВУТ «Просвіта»: http://slovoprosvity.org/2008/01/20/111-old/