Дмитро Ніколенко народився 7 листопада 1899 в с. Жаботин Кам’янського району Черкаської області в багатодітній селянській родині (був десятою дитиною в сім’ї). Після закінчення сільської школи навчався у Черкаській учительській семінарії, далі – вчителював у початковій і семирічній школах, викладав в училищі фабрично-заводського навчання. Водночас працював інструктором Черкаського повітового відділу народної освіти і кореспондентом місцевої газети «Вісті». Дмитро Ніколенко був серед ініціаторів заснування Черкаського інституту народної освіти.

У 1922 переїжджає до Києва, навчається на філософсько-педагогічному факультеті Київського інституту народної освіти.

Д. Ніколенко з рідними сестрами

Педагогічна і наукова діяльність Д. Ніколенка з 1930 пов’язана з Київським педагогічним інститутом, де він був спочатку викладачем, а згодом — доцентом кафедри психології.

У роки німецько-радянської війни Дмитро Федотович був залишений у Києві для підпільної роботи, а після звільнення Києва у 1943  Д. Ніколенко — співробітник Київського обласного інституту вдосконалення вчителів. З 1944  він знову почав читати лекції в Київському педінституті.

Київ, 1958

З 1947 по 1950 працював деканом педагогічного факультету Київського державного педагогічного інституту ім. О. Горького, а потім (1951—1981) очолював кафедру в цьму ж інституті і до кінця життя обіймав посаду професора цієї кафедри.

Помер Дмитро Ніколенко 17 вересня 1993 в м. Києві.

У фондах Педагогічного музею України зберігається персональний комплекс матеріалів Дмитра Ніколенка, що містить документи, листи, нагороди, особисті речі та праці вченого (близько 100 одиниць зберігання).

Щоб детальніше ознайомитись з біографією педагога, пропонуємо вашій увазі, окрім представленої фотовиставки,  статтю Петра Ігнатенка «…А до межі ще далеко», що присвячена ще 90-річчю від дня народження Дмитра Ніколенка. Опублікована вона в газеті «Радянська освіта» (1989). В ній  Дмитро Федотович постає перед нами як Учений, котрий зробив неоціненний внесок у розвиток і становлення психологічної науки; як Учитель і за фахом, і за посадою, і за змістом наукових інтересів, і головне –за покликанням; як Людина рідкісної щедрості і доброти. Цікавий той факт, що на питання «яку рису найбільше цінуєте в людині?», він відповів: «Їх багато, тих рис, які роблять її власне людиною — людиною доброю. А серед них на першому місці стоїть хіба що працьовитість — основа її існування». Дійсно, Дмитро Федотович і сам був дуже працьовитим, що передалось йому від батьків. Марфа Михайлівна та Федот Ігнатович навчали своїх дітей доброти, милосердю і не жаліти себе у праці.

 

 

Коло його наукових інтересів вражає: загальна, вікова і педагогічна психологія, психологія вчителя, педологія, психотехніка, психодіагностика, профорієнтація тощо. Теоретик і практик, експериментатор і дослідник, він володів високою культурою і глибокою ерудицією в багатьох галузях психології. Серед праць ювіляра слід відзначити: «Почуття комічного і його розвиток у дітей» (кандидатська дисертація, 1948), «Розвиток естетичних почуттів у дітей дошкільного віку» (1967), «Психологія особистості радянського учителя» (1973), «Питання навчання і виховання у вищій школі» (1971), «Учитель радянської школи» (1979). Брав участь у підготовці підручників і навчальних посібників з психології та педагогіки. Його, як і Г. Костюка, О. Раєвського, О. Залужного, П. Чамату, з якими розпочав свою діяльність і з якими дружив, по праву вважають фундатором української психології.

Дмитро Федотович допоміг багатьом молодим людям визначитись у педагогічній діяльності, навчив їх тонкощам психологічного розуміння дитячого менталітету, без чого не може бути справжнього фахівця. А понад три десятки його вихованців, ставши професійними психологами, здобули науковий ступінь доктора або кандидата наук, продовжили його натхненну творчість, дали їй кожен власний сенс і результат, вивели підняті ним питання на новий рівень аналізу й вирішення.

В стрімкому вирі життя Дмитро Ніколенко до останнього часу не покидав свою наукову й громадську роботу. Психологія стала супутницею його життя…

Членські квитки Дмитра Ніколенка

 

Партизанський і військовий квитки Дмитра Ніколенка

 

Посвідчення Дмитра Ніколенка

Вітальний адрес Дмитра Ніколенка від ж. «Радянська школа». 1974

 

Вітання з 75-річчям Дмитра Ніколенка

Київський педагогічний інститут ім. Горького. 1974

 

Посібник «Дошкільна педагогічна психологія»

за редакцією Д. Ніколенка (з автографом). Київ, 1970

 

Рукописні нотатки Дмитра Ніколенка

 

Стаття в газеті «Радянська освіта», 1979

 

Дмитро Ніколенко на Республіканських курсах завучів шкіл глухонімих.

Львів, 1959

 

Дмитро Ніколенко з членами кафедри психології

 Київського педагогічного інституту ім. Горького. 1980-ті рр

 

Дмитро Ніколенко в лабораторії психодіагностики

 в Київському педагогічному інституті ім. Горького. 1960-ті рр

 

Дмитро Ніколенко на відкритті Педагогічного музею.

Київ, 1987

 

Підготувала матеріали

старший науковий співробітник

Тетяна Рудницька