Анатолій Дімаров: 100 років

Анатолій Дімаров: 100 років

All day
17.05.2022

100 років від дня народження Анатолія Дімарова (1922–2014)., українського письменника, патріарха української прози і духовного батька «шістдесятників»

 Справжнє прізвище Анатолія Дімарова інше. Якби він його зберіг, а точніше, якби воно вціліло у 1920-х, то ми б мали сьогодні видатного українського письменника Анатолія Андрониковича Гарасюту. Але реалії склалися так, що його мама, дружина «куркуля», рятуючи сина і себе від Сибіру, змінила документи, й Анатолій виріс під прізвищем Дімаров.

Народився майбутній письменник 17 травня 1922 року (за ін. даними – 5 травня) на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на Полтавщині. Своє життя він детально описав в одній з найкращих українських мемуарних книжок «Прожити й розповісти: повість про сімдесят літ». Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії, воював на Південно-Західному фронті. Побував в окупації, був поранений. Після одужання деякий час партизанив. У 1949 видав першу збірку оповідань «Гості з Волині». Впродовж 1950-1951 навчався в Літературному інституті ім. М. Горького у Москві, у 1951-1953 – у Львівському педагогічному інституті; потім (1953–1956) – у Вищій партійній школі у Москві. Закінчивши навчання, працював редактором у газетах «Радянська Україна» та «Радянська Волинь», у видавництві «Радянський письменник».

Творчий доробок Анатолія Дімарова складає кілька десятків томів. Він є автором нарису «Дві Марії» (1951), збірки оповідань та новел «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1956), «Через місточок» (1957), повісті «Син капітана» (1958), збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною» (1959), романів «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961), «І будуть люди» (1964), «Божа кара» (2009) та ін.  У 1981 роман у двох книгах «Біль і гнів» був відзначений Державною премією ім. Т.Шевченка. Його твори для дітей: «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Блакитна дитина», «Через місточок», «Для чого людині серце» та ін. Блискучий майстер слова, тонкий стиліст, людина з величезним почуттям гумору.

Помер Анатолій Дімаров 29 червня 2014 у Києві. За його повістями «Українська вендета» і «Симон-різник» поставлені художні фільми «Українська вендета» (1990) та «Ізгой» (1992). Останній відзначено премією Гран-Прі міжнародного кінофестивалю у м. Сан-Ремо, Італія, 1993.

«Я пишу твори для того, щоб людина взяла мою книжку, забула про негаразди і їй трошки полегшало на душі від того, що вона прочитала. Оце моє основне завдання. І посміялась зі мною, і пожурилась»…

Водному з своїх останніх інтерв’ю письменник сказав: «Коли пишеться твір, треба вірити його майбутньому читачеві. Тобто треба залишити читачеві простір для його фантазії».  

Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022–2023 роках» 100 років від дня народження Анатолія Дімарова відзначається на державному рівні.

Рішенням Київської міської ради «Про відзначення на території Києва пам'ятних дат та ювілеїв у 2022 році» 100 років від дня народження Анатолія Дімарова відзначається на території м. Києва

View full calendar

This entry was posted in . Bookmark the permalink.