My Calendar

Events in Ноябрь 2024

  • Отто Саломон: 175 років

    Отто Саломон: 175 років

    All day
    01.11.2024

    Отто Саломон (Otto Salomon; 1849–1907),

    шведський педагог, автор шведської (“Нееської”) системи трудового навчання

    Отто Саломон народився 1 листопада 1849 в Гетеборзі, у заможній єврейській родині. Після закінчення середньої школи (1868) навчався в Стокгольмському технологічному інституті та у сільськогосподарському інституті Ултуни, однак навчання не завершив. Педагогічну діяльність розпочав у м. Неес, приблизно за 30 км від Гетеборга, де його дядько, підприємець Август Абрахамсон, мав великий маєток. У 1872 вони разом заснували професійну школу для хлопчиків, у 1874 – для дівчат, а у 1875 – навчальний центр для вчителів.

    О. Саломон є засновником системи ручної праці – «слойд» (термін походить від давнього скандинавського слова «slöjd», що означає «реміснича робота» або «ручне мистецтво»). Ідея Саломона полягала в тому, щоб зробити фізичну роботу елементом загального навчання. Він розрізняв теоретичну освіту та формувальну освіту. Перша – це набуття знань і вмінь через вивчення певного шкільного предмета. Друга пов'язана з розвитком розумових і фізичних здібностей: «Виховання розуму не полягає в захаращуванні його великою кількістю фактів. Освіта, культура розуму – це те, що залишається, коли забув те, чого навчився в школі».

    З 1880 по 1907 рік 4000 вчителів Швеції та ще 1500 з 40 інших країн відвідували семінари, організовані Саломоном у Неесі. Щоденна програма складалася з 6–7 годин ручної праці та 1–2 годин теоретичних занять і дискусій, причому теоретичну частину Саломон вважав найважливішою. Вона стосувалася історії освіти та методів навчання ручного і ремісничого мистецтва, а також психології, моралі, гігієни тощо. Решту дня займали народні танці, ігри та пісні, жваві вечірки та екскурсії. Чергування навчання і відпочинку, поєднане з красою природи та гостинністю, створювало особливий клімат, який називали «духом Неесу».

    Дві найвідоміші педагогічні праці Саломона – «Довідник з навчальної столярної справи» (1890) та «Теорія навчального слойду» (1891) – дають повну панораму викладання ручної праці у Швеції: «З соціальної точки зору, якщо ми хочемо покласти край антагонізму між різними класами..., важливо, щоб усі поважали та цінували роботу інших людей, і щоб усі усвідомлювали, що праця, інтелектуальна чи ручна, є джерелом гідності для всіх тих, хто робить її розумно і правильно».

    Гідна подиву завзятість, з якою А. Абрахамсон та О. Саломон працювали, щоб зробити «нееську» систему навчання відомою в інших країнах. Вони обоє володіли німецькою, англійською та французькою мовами і щорічно їздили за кордон на один-два місяці. За підтримки шведських посольств майже у всіх європейських країнах вони запрошували науковців, політиків та шкільних вчителів відвідати Неес. На кожній із найбільших світових виставок Неес мав свій стенд. Сам Отто Саломон вів величезне листування: він обмінювався тисячами листів із послідовниками своєї системи на кожному континенті. І ця невтомна популяризація дала вражаючі результати: представники понад 100 країн брали участь у семінарі в Неесі у 1907 році, в рік смерті Саломона.

    Отто Саломон помер 3 листопада 1907 року в Неесі.

    Олександр Міхно,

    директор Педагогічного музею України

  • Сергій Максютін: 110 років

    Сергій Максютін: 110 років

    All day
    07.11.2024

    Сергій Максютін (1914-1997)

     Сергій Григорович Максютін – відомий педагог, Заслужений вчитель УРСР -народився 7 листопада 1914 у селі Братське Миколаївської області. Педагогічну діяльність розпочав у 1931 (у неповних 17 років) учителем Кривопушинської семирічки на Миколаївщині. До 1940 закінчив Кіровоградський педагогічний технікум, а потім інститут. Працював інспектором шкіл Кіровоградського району.

    Учасник Другої світової війни. На фронт пішов добровольцем. У 1942  закінчив офіцерські курси; командир стрілецької роти. У 1943 брав участь у форсування Дніпра при визволенні Правобережжя України. Отримав тяжке поранення і звільнився в запас. За виконання завдань особливої значимості нагороджений державними відзнаками: орденами Леніна, Великої Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, Трудового Червоного Прапора, знаком Пошани та десятьма медалями.

    У 1960 закінчив географічний факультет Одеського університету. Багаторічний директор Созонівської середньої школи Кіровоградського району (1945-78). Створив у Созонівці зразкову школу подовженого дня. У 1956 удостоєний звання Заслуженого учителя школи УРСР. У 1978 досвід роботи очолюваної ним школи було вивчено Академією педагогічних наук та схвалено колегією Міністерства освіти УРСР. Суть досвіду: забезпечення оригінального підходу до організації навчально-виховного процесу в школі продовженого дня, раціональне чергування розумової, фізичної праці і відпочинку учнів, турбота про збереження і зміцнення їх здоров'я, забезпечення всебічного розвитку школярів, формування творчої особистості, удосконалення співпраці з підрозділами обласної сільськогосподарської дослідної станції, з батьками і громадськістю.

    Сергій Григорович автор 18 книжок, навчальних та методичних посібників, 140 статей. У 1974 його діяльність була відзначена Дипломом переможця Всесоюзного конкурсу вчительських доповідей.

    Після виходу на пенсію С. Максютін продовжував працювати в Кіровоградському обласному інституті удосконалення вчителів, керуючи обласною науково-педагогічною лабораторією з актуальних проблем дальшого розвитку і вдосконалення шкіл та груп продовженого (повного) дня. З 1980 – заступник голови обласного відділення Педагогічного товариства України.

    Помер 31 жовтня 1997, похований у с. Созонівка Кропивницького району Кіровоградської області.

    Про життя і діяльність С Максютіна видано дві книги: А. Саржевський «І день, і рік, і все життя...» (2004) та Б. Хандрос «Школа радості»» (1980).

    На приміщенні Созонівського ліцею розміщено меморіальну дошку.

    Текст : Лариса Гайда

  • Костянтин Пяртлі: 125 років

    Костянтин Пяртлі: 125 років

    All day
    15.11.2024

    Костянтин Пяртлі (1899-1986), економіко-географ, педагог

    Народився 15 листопада 1899 в м. Могилів-Подільський на Вінничині. 1902 закінчив двокласне міське початкове училище. У 1907–10 працював телеграфістом у рідному місті, потім – у Києві. Здав екстерном екзамен на атестат зрілості (1916) й вступив до Київського університету на природничо-філологічний факультет, який закінчив  1921. У 1920-23 працював інструктором в Українлісі і водночас навчався в Київському сільгоспінституті на лісовому факультеті, якого так і не закінчив.

    У 1923 почав педагогічну діяльність у середній школі № 46 Києва. 1926 вступив до Київського інституту народної освіти (КІНО) на факультет профосвіти і закінчив його повний курс у 1927 з кваліфікацією викладача історичних наук. 1927 здав екстерном екзамен за курс економічного факультету КІНО.

    1934 очолив новостворений відділ методики географії в Українському науково дослідному інституті педагогіки. З 1935 – у Київському університеті. 1939 захистив дисертацію, присвячену дослідженню економіки Японії й здобув науковий ступінь кандидата географічних наук. 1941 затверджений у вченому званні доцента по кафедрі економічної географії.

    В роки Другої світової війни – лектор на фронті, прочитав у різних частинах 1-го Білоруського фронту близько 1500 на політичні теми. Призначений на посаду підполковника-консультанта в Центральну військову комендатуру Берліна з реорганізації вищих навчальних закладів радянської зони окупації Німеччини.

    В 1946–47 – доцент кафедри економічної географії в Київському університеті. В 1947-61 – директор Науково-дослідного інституту географії при університеті. У 1954–56 – декан географічного факультету. З 1959 на пенсії.

    Читав курси «Теоретична економіка», «Економічна географія зарубіжних країн». Наукові інтереси: методологія економічної географії, теорія економіки, історія економічної географії, розміщення продуктивних сил. Опублікував понад 40 наукових праць, зокрема: «Нариси з методології і методики економічної географії капіталістичних країн» (1941); «Розміщення чорної металургії УРСР», (1949); «Історизм в трактуванні географічного середовища в економічній географії» (1949) та ін.

    Помер 1986 в Києві.

  • Павло Молоков-Журський: 130 років

    Павло Молоков-Журський: 130 років

    All day
    21.11.2024

    Павло Молоков–Журський (1894 –1937),  учений-агроном, геолог, педагог, краєзнавець

     Павло Молоков-Журський народився 21.11.1894 у с. Михайлівка Кропивницького р-ну Кіровоградської обл. Навчався у Олександрійській учительській семінарії, з якої 1912 р. його виключили за участь у революційному гуртку. 1914 р. закінчив Чорноліську лісну школу (фахова школа, заснована 1888 р. в с. Водяне, нині Кропивницького району Кіровоградської області; діє досі) й розпочав трудову діяльність викладачем комерційного училища у Єлисаветграді (нині Кропивницький). Через початок Першої світової війни виїхав до Сімферополя й працював лісовим кондуктором Таврійсько-Катеринославського округу.

    В 1920/1921 н.р. учителював у м. Вознесенську (нині Миколаївської області). У 1923/1924 н.р. у м. Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський на Черкащині) викладав українську мову і літературу на Вищих трирічних педагогічних курсах, створив краєзнавчий гурток, вів роботу з вивчення історії краю. У 1924 р. закінчив Кримський сільськогосподарський інститут.

    У 1924–27 рр. у Єлисаветграді викладав українську мову і літературу та агробіологічні дисципліни в педагогічному технікумі (застосовував ланкову форму навчання), організував краєзнавчий гурток, збирав відомості про місцевих діячів. Автор ювілейних статей про педагогів Сергія Смолінського та В. Харцієва.

    З 1927 р. – у Кременчуці: викладач у педагогічному технікумі; організатор округового краєзнавчого музею, що розміщувався при педтехнікумі в трьох великих кімнатах й мав такі головні розділи: місцевих культурних діячів, археологічний, сільськогосподарський. Створив студентський краєзнавчий гурток і керував його діяльністю, зокрема розробив план вивчення гуртківцями колективних об’єднань Кременчуччини (комун і артілей), з-поміж питань якого значне місце відведено дослідженню стану освіти: школа (охоплення нею дітей, роль учителя, позашкільне значення школи), самоосвіта (групова, індивідуальна), дошкільне виховання (в яких формах організоване, сили). Один із організаторів Кременчуцького краєзнавчого товариства, діяльність якого висвітлював у журналі «Краєзнавство» (1928, №2-3, 6-10); автор праць, виданих під егідою товариства: «Риби Кременчуччини» (1928), «Гірські породи і мінерали Кременчуччини» (1929), «Географічне положення, природа й підсоння м. Кременчука» («Кременчук (короткий довідник)», 1929).

    З 1932 р. – науковий співробітник Українського науково-дослідного інституту геології у Києві.

    З 1935 р. – у Криму: науковий працівник лісового дослідного пункту Кримської обласної науково-дослідницької станції в м. Судак. Заарештований у квітні 1937 р. у справі «Спілки визволення України» за звинуваченням у «контрреволюційній пропаганді» й відправлений до Сімферопольської в’язниці. Засуджений до розстрілу. Винним себе не визнав. Розстріляний 31.10.1937 р. Місце поховання невідоме. Реабілітований у 1989 р.

    Текст: Олександр Міхно

     

  • Лідія Деполович: 155 років

    Лідія Деполович: 155 років

    All day
    27.11.2024

    27 листопада 2024 р. – 155 років від дня народження Лідії Деполович (1869-1943).

    Детальніше про життєтворчість педагогині дізнавайтеся,

    відвідавши віртуальну виставку на нашому сайті : http://pmu.in.ua/nogroup/depolovych/ ,

    завантаживши електронну копію книги «Лідія Платонівна Деполович (1869 – 1943) : Біографія. Щоденникові записи. Фотографії / упоряд. Сергій Спутай, Наталія Халімон; наук. ред. Олександр Коваленко. Київ, 2019»: https://tinyurl.com/bd9chdnv ,

    переглянувши відео «Лідія Деполович (1869–1943), АВТОРКА БУКВАРЯ»: https://youtu.be/tzJFdVBIwwA?si=vBWP2iEZOXigF40S