Терлецький Омелян Антонович

український педагог, громадський діяч та історик

Омелян Антонович Терлецький народився 2 грудня 1873 у с. Крамарівка, (пол. Kramarzówka), Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, (нині гміна Прухник Ярославського повіту Підкарпатського воєводства, Польща). Був сином священика, який помер 1886, залишивши вдову із п’ятьма дітьми. Навчався в гімназіях міст Ярослав і Стрий. 1897 закінчив філософський виділ Львівського університету, де студіював географію та історію, був учнем Михайла Грушевського.

У 1898-1912 працював у Тернополі учителем вищої реальної школи та української гімназії (навчав географії, історії, музики та співів). Брав активну участь у діяльності українських громадських організацій Тернополя, зокрема став співорганізатором і диригентом товариства «Боян» (1901-12). Титул професора одержав від австрійського уряду у 1902. В 1911 став першим директором Чортківської гімназії українського товариства «Рідна школа» (нині – Чортківський ліцей №1 «Рідна Школа» імені Маркіяна Шашкевича).

Під час Першої світової війни О. Терлецького було мобілізовано до австрійської армії, а згодом, по лінії Союзу визволення України, переведено в табори для військовополонених українців в Раштадті та Вецлярі, де він працював диригентом хору й оркестру, опікувався Товариством імені М. Лисенка, читав лекції, досліджував становище українських військовополонених.

Членом НТШ з 1921, довголітній член Головної Управи «Рідної Школи» (1923-24 і 1926-27 її голова) та Учительської Громади (голова 1923-24 і 1926-28), активний член головного Відділу товариства «Просвіта».

Викладав у Академічній гімназії (1918-28) і ІІІ гімназії (1928-29) у Львові. У 1929-33 – емерит, а згодом директор приватної гімназії «Рідної школи» у Львові.

У 1939-41 і 1944-46 працював у Львівському відділі Інституту історії України АН УРСР на посаді старшого наукового співробітника та у Львівському університеті на посаді доцента. Досліджував аграрні відносини і національний рух у Галичині в 1-й пол. ХІХ ст. Наприкінці 1940-х, як представник «школи Грушевського», зазнав переслідувань, був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі», згодом – усунений від роботи спочатку в АН УРСР (1946) та у Львівському університеті (1948).

Представник державницького напряму в українській історіографії. Досліджував проблеми історії середньовіччя, козаччини. Автор наукових і науково-популярних праць, друкованих у «Записках Наукового товариства імені Шевченка» та окремими виданнями.

Серед основних праць: «Політичні події на Галицькій Русі в 1340» (1896), «Козаки на Білій Русі 1654-1656» (1897), «Історія української громади в Раштаті 1915-1918», «Історія Української державности» (т. 1-2. 1923-24), «Вплив природи на історію України» (1930), «Україна заборолом культури й цивілізації перед степовиками» (1930), «Гетьманська Україна і Запорозька Січ» (1935).

Омелян Терлецький – типовий представник нової української інтелігенції в Галичині, яка на зламі ХІХ-ХХ ст. відзначалася активною громадянською позицією та широкомасштабною культурно-просвітницькою діяльністю в національному русі краю. Учений виступав на захист української ідентичності з розгорнутими науковими публікаціями. Його геополітичні ідеї актуальні й сьогодні, їх можна вважати інтелектуальним надбанням української науки.

Помер 13 лютого 1958 у Львові, похований у родинній гробниці, на 57 полі Личаківського цвинтаря.

В архіві Львівського університету зберігся документ – Автобіографія Омеляна Терлецького: https://archive.lnu.edu.ua/avtobiohrafiya-omelyana-terletskoho/