Екскурсія історико-етнографічним музеєм козацтва Тернівської школи

Педагогічний музей України

Екскурсія історико-етнографічним музеєм козацтва Тернівської школи

Events in Ноябрь 2023

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Поетична одіссея з Оксаною Пахльовською

Різдвяний вихідний у Мистецькому арсеналі!

Музейна майстерка «Дідух у хаті – добро у родині»

Різдвяна програма в Музеї Ханенків

У «Софії Київській» ожила казка «Говорять ті, що слухали вічність»

30 подій: Педагогічний музей – Україні. До 30-ї річниці незалежності України: подія 14

Живий світ природи у творчості Кобзаря

У музеї ОУН-УПА на Старосамбірщині

Розмова «Демографічні втрати України в Другій світовій війні та сьогодення: аналогії, розбіжності, перспективи»

Перші мілітарні маршрути розробили тернопільські краєзнавці

All day: Карло Беднарський: 175 років

All day: Дмитро Маркович: 175 років

All day: Вільгельм Дільтей: 190 років

All day: Матвій Номис: 200 років

All day: Омелян Терлецький: 150 років

Національної академії педагогічних наук України

Posted on 13.06.202013.06.2020 by Валентина Єфімова

Музейний комплекс Тернівської школи. Екскурсовод — Вільчик Олександра — проводить екскурсію історико-етнографічним музеєм козацтва.

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Поетична одіссея з Оксаною Пахльовською
Posted on 24 декабря, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Різдвяний вихідний у Мистецькому арсеналі!
Posted on 24 декабря, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Музейна майстерка «Дідух у хаті – добро у родині»
Posted on 24 декабря, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Різдвяна програма в Музеї Ханенків
Posted on 24 декабря, 2024 Posted by Валентина Єфімова
У «Софії Київській» ожила казка «Говорять ті, що слухали вічність»
Posted on 24 декабря, 2024 Posted by Валентина Єфімова

30 подій: Педагогічний музей – Україні. До 30-ї річниці незалежності України: подія 14
Posted on 28 мая, 2021 Posted by Валентина Єфімова
Живий світ природи у творчості Кобзаря
Posted on 17 марта, 2017 Posted by Валентина Єфімова
У музеї ОУН-УПА на Старосамбірщині
Posted on 16 января, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Розмова «Демографічні втрати України в Другій світовій війні та сьогодення: аналогії, розбіжності, перспективи»
Posted on 10 июля, 2023 Posted by Валентина Єфімова
Перші мілітарні маршрути розробили тернопільські краєзнавці
Posted on 4 февраля, 2017 Posted by Валентина Єфімова

4 All day: Карло Беднарський: 175 років All day 04.11.2023 Карло (Кароль) Беднарський (1848–1911), фахівець друкарської справи, директор друкарні Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові Карло Беднарський народився 4 листопада 1848 у Львові в міщанській родині. Початкову і середню освіту здобув у Львові; захоплювався технічними науками. Першою друкарнею, де він працював у 1866–71, була друкарня Ставропігійського інституту. В 1871 навчався у «державній друкарні» у Відні. Через рік розпочав у Львові роботу в поліграфічній фірмі Ґромана й Добрянського, де у 1872–78 працював друкарем-складачем. З 1878 упродовж 33 років (1878–1911) очолював друкарню Наукового товариства імені Т. Шевченка (з 1892 – НТШ) і присвятив себе створенню української національної книжки та книговидавничій справі. З його приходом в НТШ змінилися характер і масштаби праці друкарні, з’явилося нове оснащення та нові друкарські машини. Розмах і темпи видавничої діяльності друкарні, очолюваної К. Беднарським, приголомшливі. З 1892 «під зарядом К. Беднарського» вийшло понад 600 багатосторінкових книг, підготовлених секціями і комісіями НТШ. Найважливіші такі серійні видання: «Записки НТШ», «Збірник Історично-філософічної секції», «Збірник Філологічної секції», «Етнографічний збірник», «Жерела до історії України», «Лікарський вістник» та ін. Друкарня НТШ випускала також підручники, наприклад: «Соматольоґія» І. Верхратського (1897), «Фізика для висших кляс» В. Левицького (1898), твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Ю. Федьковича та ін. Друкована продукція сприяла створенню доброго імені НТШ серед наукової спільноти України і світу. Так, книжки НТШ до 1914 поширювалися у 196 країнах світу. К. Беднарський контактував із багатьма відомими науковцями, громадсько-культурними діячами України — О. Барвінським, М. Грушевським, В. Гнатюком, І. Франком та ін. Багаторічний досвід уважного читача і контакти з авторами розвинули в К. Беднарського неабиякі здібності поціновувача і критика всього того, що надходило до друкарні, а також давали право висловлювати свої зауваження, ставити вимоги авторам. Він міг прямо, незважаючи на авторитети, звернути увагу авторів на недопрацювання поданих до друку праць. Найбільш промовистою з цього погляду є згадка М. Мочульського про написання І. Франком «на замовлення» К. Беднарського вступу до поеми «Мойсей»: М. Мочульський був із І. Франком у друкарні, коли «зажурений управитель друкарні» К. Беднарський показав авторові, що на початку надрукованої вже поеми залишається кілька незадрукованих сторінок, і радив написати переднє слово. Поет подивився на білі сторінки і сказав спокійно: «Добре, добре, я щось напишу і принесу». І приніс на другий день відомий пролог. Це було в ніч з 19 на 20 липня 1905 р., дату 20 липня поставив сам автор. Карло Беднарський помер 23 квітня 1911 у Львові, похований на Личаківському цвинтарі (могила не збереглася). Read more

7 All day: Дмитро Маркович: 175 років All day 07.11.2023 Дмитро Маркович (1848-1920), український громадський і державний діяч, правник, письменник Дмитро Васильович Маркович народився 7 листопада 1848 у Полтаві в сім'ї офіцера Корпусу лісничих. Дитинство провів у с. Локотки Глухівського повіту. Навчався у Новгород-Сіверській гімназії, був вільним слухачем медичного факультету Київського університету. 1868 перевівся на юридичний факультет Новоросійського університету в Одесі, який закінчив у 1873. Відтоді працював у системі правосуддя – переважно на півдні України. У 1870-80-х обіймав посаду товариша прокурора Єлисаветградського окружного суду. Це був період його активної українофільської діяльності пліч-о-пліч з Олександром і Софією Русовими, Олександром Волошиновим, Іваном Тобілевичем та ін. Коли активістів українофільського гурту було заарештовано, втручання Марковича полегшило їхню долю. В’язнів звільнили з тюрми та відправили у заслання до Херсона, де вони продовжили просвітницьку діяльність, створивши Херсонський гурток під керівництвом Олександра Русова. Сюди ж у 1885 перевели і Марковича – помічником губернського прокурора. Як літератор Д. Маркович залишив невелику за обсягом, але оригінальну спадщину: збірку оповідань «По степах і хуторах» (1899, 1908, 1929, 1991), двотомник «Твори» (1918-19) та численні публікації в періодичних виданнях. Він став творцем кримінального оповідання в українській прозі. У 1900 залишив державну службу та оселився у Волинській губернії, де продовжив культурно-освітню діяльність та став одним із фундаторів вітчизняного кооперативного руху. 1913 переїхав до Вінниці, не залишаючи справу розбудови споживчої кооперації. Громадсько-політична діяльність Д.Марковича на Вінниччині у 1917-20 рр. набула всеукраїнського значення. За його сприяння місцева влада прийняла постанову «Про націоналізацію міських початкових шкіл», де передбачалося ввести рідну мову в усіх місцевих школах. Також Д. Маркович редагував тижневик «Подільська Воля». Перший номер тижневика (1917, 5 травня) зберігається у фондах Педагогічного музею України. З його електронною копією можна ознайомитися за посиланням: https://goo.gl/6MO23t В період Української Центральної Ради – з 29 квітня 1918 – генеральний прокурор, за Гетьманату – член сенату. З 13 лютого по квітень 1919 – міністр юстиції УНР в уряді Сергія Остапенка. Сім місяців 1919 Д. Маркович перебував у контрольованій більшовиками, а згодом денікінцями, Одесі під домашнім арештом. Утікши звідти, повернувся до Вінниці. Деякий час перебував у Кам'янці-Подільському, повернувся до Вінниці, яку в січні 1920 захопили більшовики, де знову потрапив під їхній контроль. Перед самою смертю письменника його рукописи було конфісковано. Помер 9 грудня 1920 у Вінниці. Вшанування пам'яті: у м. Вінниця – встановлено пам'ятну стелу, ім’ям Дмитра Марковича названо вулиці у Вінниці, Дніпрі та Херсоні. Read more

19 All day: Вільгельм Дільтей: 190 років All day 19.11.2023 Вільгельм Дільтей (Wilhelm Dilthey; 1833–1911), німецький історик культури, представник філософії життя, літературознавець Вільгельм Дільтей народився 19 листопада 1833 в м. Бібрих-на-Рейні у родині священника. Навчався в Гейдельберзькому університеті, вивчав теологію. Потім переїхав до Берліна, щоб вивчитись на пастора. Захоплювався читанням праць Платона, Аристотеля, Августина Блаженного. Вивчав давньогрецьку мову та іврит. Працював журналістом і шкільним вчителем. Викладав в університетах Базеля, Кіля, Бреслау, Берліна. 1868 Дільтей став професором в Університеті Кіля, де завідував архівом праць Фрідріха Шлеяєрмахера. У 1882 – завідувач кафедри філософії у Берлінському університеті. Дільтей – один із провідних теоретиків філософії життя та герменевтики, засновник духовно-історичної школи у культурології. Автор праць «Einleitung in die Geisteswissenschaften» («Вступ до науки про дух», 1883), «Der Aufbau der geschichtlichen Welt in den Geisteswissenschaften» («Структура історичного світу у науці про дух», 1910) та ін. Педагогічні погляди філософа викладені у його промовах «Про можливість загальної педагогічної науки» (1888) та «Шкільні реформи та шкільні класи» (1890). Освіта, на переконання В. Дільтея, є удосконаленням духовного життя людини. У зв’язку з цим філософ високо оцінював роль вихователя, порівнюючи його працю із генієм художника, мета якого – розкрити душу вихованця й зрозуміти її тільки любов’ю до нього. Виховання В. Дільтей розглядав як «цілеспрямовану діяльність, через яку дорослі формують духовне життя молодих людей». До найважливіших методик педагогіки відносив розвиток пам'яті, вивчення математики та мов, врахування стимулів учня до здобуття освіти, використання вчителем наочних прикладів для пояснення формальних знань. Українські переклади праць Дільтея : Дільтей В. Виникнення герменевтики / Пер. з нім. Я. Стратія, С. Кошарного / Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. Хрестоматія. Київ, 1996. С. 31-60. Дільтей В. Історія молодого Гегеля. Відновлення геґельянства. Київ, 2008. Помер Вільгельм Дільтей 1 жовтня 1911 в Зейсі. Read more

29 All day: Матвій Номис: 200 років All day 29.11.2023 Матвій Номис (1823–1901), етнограф, фольклорист, письменник, педагог Народився Матвій Терентійович Симонов (псевдонім – Матвій Номис) 29 листопада 1823 на Полтавщині. Навчався в Лубенському приходському училищі, потім у Переяславському духовному училищі, Переяславській духовній семінарії, Полтавську гімназії. 1848 закінчив філософський факультет Київського університету. Перебуваючи у Києві, познайомився з Тарасом Шевченком, Опанасом Марковичем та Василем Білозерським. Після закінчення університету розпочав педагогічну діяльність у Ніжинській (1848–52) і Немирівській гімназіях (1852–55). З 1855 працював чиновником у Санкт-Петербурзі. Пскові, Катеринославі, Житомирі. Співпрацював із журналом «Основа». З 1858 займався справами друкарні Куліша, де побачили світ твори українських письменників, альманах «Хата», часопис «Основа». Перебуваючи у Петербурзі, подружжя Симонових відкрило магазин української моди (його дружиною була Надія Білозерська – сестра Олександри Білозерської (Ганни Барвінок), одруженої з Пантелеймоном Кулішем). Протягом життя збирав цінні матеріали про народний побут, звичаї та обряди, записав чимало зразків усної народної творчості. У 1864 видав «Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О. Марковича і других. Спорудив М. Номис». Ця збірка українських прислів’їв містить понад 14,5 тис. зразків українського усного фольклору малих жанрів (прислів’я, приказки, загадки, стійкі мовні порівняння тощо). Свої праці Матвій Симонов підписував «М. Номис» – цей псевдонім утворений від частини (без -ов) справжнього прізвища, прочитаного у зворотному порядку. Гарні знання української мови і мовознавчі дослідження М. Номиса стали в нагоді під час створення словника української мови, над яким українські культурні та наукові діячі працювали майже протягом всієї другої половини ХІХ ст. Результатом цієї роботи було видання «Словника української мови» за редакцією Бориса Грінченка у 1907–09. У 1873 М. Номиса обрали першим директором Лубенської чоловічої гімназії (відкрита у 1872), з 1877 – головою земства, мировим суддею. Свої погляди на проблему організації діяльності, специфіку управління навчальними закладами й особливості навчального процесу виклав у праці «Замітки до ювілейної з нагоди двадцятип’ятиліття Лубенської гімназії записки» (1898). У рідному селі заснував початкову школу, відкрив лікарню. Пожертвував значні суми на українські справи, зокрема на Наукове товариство імені Шевченка. Написав низку літературних творів, серед яких: «Автобіографії Василя Петровича Білокопитенка», «Тітка Настя», «Дід Мина і баба Миниха». Помер Матвій Номис 8 січня 1901 в Лубнах. Read more