«Усе, що ми достовірно знаємо, полягає або в доказах, або в досвіді», - вважав німецький філософ, вчений, політик, дипломат Готфрід Вільгельм Лейбніц.

Він – один з найуніверсальніших геніїв в історії людства: залишив науковий спадок у математиці, механіці, філософії, теології, юриспруденції, історії, політиці, мовознавстві, геології, палеонтології, психології, педагогіці. До того ж написав також близько 20 тисяч листів до 1100 осіб, які у 2007 включено до Всесвітнього спадку ЮНЕСКО. 

У педагогіці Лейбніц сформулював принцип самостійності учня, наголошував на тому, що вчитель має навчити учня вчитися і виробити у нього потребу у постійному поповненні знань. Він критикував положення Дж.Локка про людську душу як "чисту дошку" (tabula rasa) і порівнював душу дитини з брилою мармуру, красу якої  може виявити майстер.

Досягнення Лейбніца з математики полягає у заснуванні математичного аналізу – диференціального та інтегрального числення. Він запропонував прийняту сьогодні символіку і термінологію. Це він увів позначення dх, d2x, dy/dx, ∫ та ін., придумав терміни "диференціал", "диференціальне числення", "інтегральне числення", "диференціальне рівняння", "функція", "змінна величина", "постійна величина", "координати", "абсциса", "алгебраїчні і трансцендентні криві" та ін. Лейбніц розв'язав ряд знаменитих задач, зокрема, про форму кривої найшвидшого спуску і ланцюгової лінії, вивів ряд для числа π, описав двійкову систему числення і передбачив перспективність її застосування в обчислювальній техніці. 

Народився Готфрід Вільгельм Лейбніц 1 липня 1646 у родині професора філософії моралі (етики) Лейпцизького університету, до якого він вступив у 1661 та за два роки отримав ступінь бакалавра філософії, захистивши на диспуті роботу "Метафізична диспутація про принцип індивідуума".

У наступні два роки, з 1664 по 1666, підготував і захистив три дослідження, отримавши послідовно ступені магістра філософії, бакалавра юриспруденції, магістра філософії proloco ("для даного місця") і вже 5 листопада 1666 блискуче захистив докторську дисертацію в Університеті Нюрнберга. У лютому 1667 йому присудили ступінь доктора обох прав (цивільного і церковного), а також запропонували зайняти кафедру на юридичному факультеті.

Жив і працював у Парижі, Лондоні. У 1682 з його ініціативи і за його активною участю у Лейпцигу почав виходити науковий журнал "Acta eruditorum". У 1684 він публікує свою першу статтю з математичного аналізу, а у 1686 – статтю про міру механічного руху. Працював і над філософськими проблемами, написавши "Роздуми про метафізику" (1686), "Нова система природи", "Нові досліди про людський розум" (1704), "Теодіцея" (1710), "Монадологія" (1714) та ін. 

Багато вчених і до сьогодні досліджують науковий спадок Лейбніца і залишають свої захоплені відгуки. Зокрема Б.Рассел (британський філософ, логік, математик) висловився про Лейбніца так: "Він був засновником математичної логіки, важливість якої він зрозумів ще тоді, коли вона ще нікому не була ясною"

Н.Вінер (американський математик-теоретик і прикладний математик) у книзі "Кібернетика" написав: "Якби мені довелося вибирати в анналах історії наук святого – покровителя кібернетики, то я вибрав би Лейбніца".

Дослідження спадщини Лейбніца приводять до дивовижних  відкриттів і в наші дні. Так, у 2014 виготовили механічну шифрувальну машину за описом Готфріда Вільгельма Лейбніца(див. http://philsci-archive.pitt.edu/8499/ та http://blog.hnf.de/herr-leibniz-und-seine-chiffriermaschine/ ).

Більш детальніше про життя та діяльність вченого можна дізнатися на сайті НТУУ "КПІ імені Ігоря Сікорського" у статті В. Миколаєнко "Універсальний геній Ґотфрід Вільгельм Лейбніц": https://kpi.ua/leibniz-about 

Бібліографічні матеріали, присвячені життю і науковій діяльності німецького вченого Лейбніца представлено у рекомендаційному списку літератури, підготовленого колективом бібліотеки Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки: http://194.44.187.2/eljourn/1/lejbnic.pdf