Перлиною фонду Педагогічного музею України є, безперечно, нечисленна, але надзвичайно цікава з наукового та історичного погляду колекція кириличних видань XVIІ – поч. XX ст., до якої входять книги, надруковані слов’янським кириличним шрифтом. Ці книжкові пам’ятки мають неоціненне значення для історії української освіти і науки, оскільки до кінця XVII ст. кириличний алфавіт був єдиним, на якому друкувалися як церковні, так і світські книги.

Комплектування книг кириличного друку розпочалося у музеї у другій половині 1980-х рр. шляхом закупівлі у букіністичних крамницях та надходжень від приватних осіб. Але більшість книг надійшла у фонди музею завдяки наполегливим невтомним пошукам під час відряджень до Житомирської, Івано-Франківської та Тернопільської областей тодішнього вченого секретаря музею Сергія Олександровича Пшеничного.

Нині колекція кириличних видань Педагогічного музею України нараховує 43 книги. Двадцять із них надруковано у XVII ст., дев’ятнадцять – у  XVIIІ, три – у ХІХ і одна – на початку ХХ ст. Переважну більшість кириличних стародруків колекції музею становлять українські видання Святого Письма, богослужбові книги, а також зразки проповідницької, агіографічної, історико-церковної літератури, зокрема: «Апостол»  (Львів, 1639), «Тріодь цвітна» (Львів, 1642) «Мінея святкова й загальна» (Львів, 1651), «Євангеліє» (Львів, 1670), «Псалтир» (Унів, 1679), «Молитвослов» (Київ, 1753), «Ірмологіон» (Львів, 1757), «Октоїх» (Київ, 1768) та ін.

Найдавніша книга, що входить до складу колекції, датується 1600 роком. Це видання «Євангелія» (з сигнатурами) друкарні Мамоничів (м. Вільно). Що стосується верхньої хронологічної межі колекції, то у радянські часи було прийнято відносити до категорії стародруків кириличні видання до 1800 року включно. При комплектуванні нашої колекції ми дотримувалися точки зору тих сучасних книгознавців, які вважають за необхідне збирати у колекції подібні видання і більш пізнього часу. Зокрема, з огляду на масове нищення цих книг у ХХ ст. та через те, що сьогодні залишається недостатньо вивченим книжковий репертуар кириличних друкарень ХІХ – поч. ХХ ст. Отже, верхньою хронологічною межею колекції є 1910 рік. У колекції репрезентовано книжкову продукцію українських друкарень: Києво-Печерської та Почаївської Лаври, друкарень братства, Михайла Сльозки та монастиря св. Юра (Львів), Успенського монастиря (Унів), Троїцько-Іллінського монастиря (Чернігів). Представлено також дві кириличні книги, надруковані в Москві (видання Мінеї 1645 р., Друкарський двір) і Санкт-Петербурзі  (видання «Духовного регламенту» 1818 р., Синодальна друкарня).

Характерною рисою кириличних українських друків XVIІ – XVIIІ ст., представлених у колекції Педагогічного музею України, є багате, «святкове» їх оздоблення, наявність великої кількості сюжетних та портретних ілюстрацій, орнаментально-сюжетних заставок, кінцівок, ініціалів, декоративних виливних прикрас. Художній вимір цих видань поєднує елементи мистецтва Ренесансу і бароко з українським народним мистецтвом. Ці особливості вигідно відрізняють українські стародруки від аналогічних російських та білоруських видань.

Надзвичайно цікавими і рідкісними, на наш погляд, є кілька українських видань Псалтирів XVII – XVIIІ ст.: унівський 1679 р.,  львівський 1741 р. та почаївський 1763 р. Псалтирі збереглися найчастіше в незначній кількості примірників, незважаючи на частий передрук та великі наклади, оскільки їх використовували не лише як богослужбові, а й як навчальні книги (поряд із Часословами, яких у колекції  2 – львівський 1692 р. та чернігівський 1762 р.). У процесі навчання грамоти ці книги буквально «зачитувалися» і ставали непридатними для подальшого користування.

Кожен екземпляр колекції має свою, відмінну від інших, долю, про яку розповідають записи на його сторінках, палітурках, рукописні вставки і додатки. Скажімо, у церковному підручнику Й. Шумлянського «Метрика» (Львів, 1687) на вільних від друкованого тексту сторінках можна побачити рукописну азбуку, на сторінках інших книг наявні власницькі записи, назви церков, де використовувалася книга, та ін.

Вигляд кириличних літер для нас настільки звичний, що, здається, жодних проблем, пов’язаних із читанням кириличних стародруків, немає і бути не може. Однак це не зовсім так, адже кириличний шрифт стародруків містить 43 літери, а нинішній український алфавіт складається з 33 літер, тобто майже третина літер сучасному читачеві невідома. Тож працювати з кириличними виданнями досидь складно, це справа відповідних фахівців – книгознавців, мовознавців, істориків.

Одним із напрямів роботи з колекцією кириличних видань є переведення стародруків на новітні носії інформації, що продовжить життя колекції, оскільки дозволить повноцінно працювати з книгою, не звертаючись до неї безпосередньо, тобто не завдаючи їй фізичної шкоди.

Кириличні видання XVII – поч. ХХ ст. входять до складу наукового об’єкту «Колекція стародруків Педагогічного музею України» (рукописи, стародруки та рідкісні видання 1477-1923 рр.), що становить національне надбання, і має велике значення для історії освіти і науки, оскільки українська книга з моменту її виникнення була одним із головних засобів поширення грамотності, розвитку духовності та культури українського народу.

Олександр МІХНО

в.о. директора

Педагогічного музею НАПН України,

канд. пед. наук

Стаття опублікована: Міхно О. Кириличні видання Педагогічного музею / О. Міхно // Педагогічна газета. –  2014. –  Квітень (№ 4). – С. 8.