(до 100-річчя від дня народження видатного українського педагога,

першого академіка з методики викладання літератури)

Олександр Романович Мазуркевич (1913-1995) усе своє життя присвятив методиці викладання літератури. Студентам, аспірантам, молодим ученим і колегам були віддані педагогічна майстерність, творчі сили, енциклопедичні знання, наукова інтуїція і талант ученого.

У рік його сторічного ювілею НАПН України віддає шану великому вченому і педагогу, з глибокою повагою і вдячністю зберігаючи пам’ять про нього. 13 вересня 2013 року лабораторія літературної освіти Інституту педагогіки та Педагогічний музей НАПН України провели педагогічні читання «Педагогічні ідеї О.Р. Мазуркевича в контексті сучасної методичної науки».

Розпочалися читання з урочистого відкриття виставки «Метод і творчість Олександра Мазуркевича», яка висвітлює основні віхи життєвого та творчого шляху педагога і складається з трьох розділів: «Початок трудової діяльності та листування вченого», «Роки плідної праці в НДІ педагогіки УРСР», «О. Мазуркевич — академік АПН України».

Олександр Романович Мазуркевич народився 9 вересня 1913 р. у с. Жабокрич Тульчинського району Вінницької області в батрацькій сім’ї. Педагогічну освіту здобув у Тульчинському педаго­гічному технікумі, філологічну – у Вінницькому педагогічному інституті. Трудовий шлях розпочав з учителювання на Вінничині, був учителем початкової школи, російської та української мови і літератури, директором середньої школи, завідувачем педагогічного кабінету в м. Тростянець Вінницької області.

О

лександр Романович – учасник війни. У воєнну пору він не полишав пера, протягом 1942-1943 рр. у щоденній газеті Південно-Уральського військового округу «Сталінець» публікував свої патріотичні статті. Після повернення з фронту в 1945-1950 рр. О. Мазуркевич працював проректором, старшим викладачем кафедри російської літератури Вінницького педінституту.

У 1950-1958 рр. був головним редактором журналу «Радянська школа». До речі, саме в редакції журналу навесні 1952 р. О. Мазуркевич познайомився із В. Сухомлинським. Далі їхня творча дружба тривала до смерті Василя Олександровича. В експозиції — брошура О. Мазуркевича «Високе покликання вчителя літератури» та машинопис рецензії В. Сухомлинського на цю працю під назвою «Література і людина».

На виставці представлено листування О. Мазуркевича з відомими українськими та російськими вченими: С. Чавдаровим, В. Голубковим, О. Астрябом, К. Соколовим. З 1950 року О. Мазуркевич працює у Науково-дослідному інституті педагогіки УРСР старшим науковим співробітником відділу літератури, а з 1958 р. завідувачем відділу літератури. Одночасно викладає у Київському університеті теорію літератури, в Київському педагогічному інституті – методику літератури.

У 1952 р. О. Мазуркевич захистив кандидатську дисертацію, а в 1964 – докторську на основі своєї книги «Нариси історії методи­ки української літератури». У 1968 р. був обраний академіком Академії педагогічних наук СРСР.

Перші друковані праці О. Мазуркевича побачили світ у 1928 р. Він працював у галузі критики, літературознавства, методики літератури, історії педагогіки. Його перу належить понад 300 наукових праць. За заслуги на освітянській ниві нагороджений медаллю А. Макаренка, двічі удостоєний премії ім. К. Ушинського: у 1958 році – за працю «Розвиток народної освіти і педагогічної науки в Українській РСР» (у співавторстві з М. Грищенком, О. Дзеверіним, В. Масальським, М. Лисенком, О. Астрябом, М. Розенбергом) та в 1962 р. – за монографію «Нариси з історії методики української літератури».

Ще одним захопленням О. Мазуркевича була історія педагогіки. Він збирав відомості про маловідомих чи незаслужено забутих педагогів минулого, по-новому осмислював педагогічну діяльність українських письменників. У цьому контексті вагомою історико-педагогічною працею є монографія О. Мазуркевича «Визначні українські педагоги — народні просвітителі. X. Д. Алчевська та її спо­движники» (1963). Надзвичайно цікавою є стаття «Ян Амос Коменский и прогрессивные педагоги Украины» (Сов. педагогика. – 1970. – №11), де ґрунтовно і всебічного висвітлено взаємовплив і взаємозв’язок діяльності Яна Амоса Коменського і українських братських шкіл. Актуальною і нині є праця «Г.С. Сковорода – учитель поетики» (Українська мова і література в школі. – 1972. – № 10), в якій автор досліджує педагогічну діяльність українського філософа.

Як головний науковий співробітник Інституту педагогіки АПН України О. Мазуркевич здійснював наукове керівництво дослідженням проблем літературної освіти та історії української літератури. У 1993 р. вийшли друком нариси вченого з історії української словесності «За рідне слово в рідній школі», де висвітлювався процес боротьби за навчання українською мовою протягом XIX – початку XX ст.

В останні роки життя, будучи важко хворим, він опублікував такі актуальні статті: «Рідне слово в концепції національної освіти» (1993), «Наша національна гордість М. Гоголь» (1994), «Пантелеймон Куліш в оцінці М. Коцюбинського» (1996) та ін. Надзвичайно актуально й сьогодні звучать такі слова з праці «Воскресіння нетлінного, відродження заповітного» (1994): «…В гонитві за новаціями… деякі ретиві реконструктори «традиційних» методів навчання і виховання, розігнавшись зопалу й навмання, навіжено руйнують віками випробувані шляхи, поколіннями сходжені стежини «красного письма» до людського серця й розуму — натомість нічого путнього не споруджуючи, опріч того сухостебля й пустоцвіту, яким «відкривають» і «оновлюють» давно відоме й щоразу критично переоцінюване в цивілізованому світі».

Олександр Романович був енергійною, привітною, життєлюбною людиною з великим почуттям гумору й цікавим співрозмовником. Він був великим книголюбом, зібрав прекрасну бібліотеку (понад 1000 примірників), людиною енциклопедичних знань, володів польською, болгарською, словацькою, сербською, німецькою мовами.

Справжньою опорою і першим слухачем статей і доповідей ученого була його дружина Ольга Опанасівна, у шлюбі з якою вони прожили майже 60 років і виховали сина й доньку. В одязі, у манері спілкування він був взірцем для наслідування, у стосунках з людьми був добрий, розумний, гостинний, ніколи не залишаючись байдужим до чужої біди. З особливим пієтетом Олександр Романович ставився до жіноцтва, при зустрічі неодмінно цілував руку, що, звісно, буквально обеззброювало жінок.

Видатний учений-педагог і неймовірно талановита людина О.Мазуркевич пішов з життя 18 років тому. Він до останку щедро віддавав свій досвід, знання, розум, добро і любов своїм учням, колегам, друзям, своїй сім’ї і людям, з якими просто зустрічався на життєвому шляху. Світла пам’ять про нього збереглася у його працях і серцях тих, хто мав можливість знати його. 100-річний ювілей О. Мазуркевича – добрий привід для подальшого вивчення та популяризації його творчої спадщини.

На відкритті виставки був присутній син Олександра Романовича Олександр Олександрович, який подякував організаторам заходу за збереження пам’яті батька, а також розповів про свій життєвий шлях та передав вітання від дружини О. Мазуркевича Ольги Опанасівни.

У своєму виступі академік НАПН України Ольга Сухомлинська підкреслила, що одним із головних завдань Відділення загальної педагогіки та філософії освіти, куди входять Педагогічний музей та лабораторія історії педагогіки Інституту педагогіки, є дослідження і популяризація творчої спадщини педагогічних персоналій. Тож проведення заходів такого формату – наочна реалізація цього завдання. Ольга Василівна також відзначила, що О. Мазуркевич – син свого часу, і в ту непросту епоху, коли він жив і творив, учений зробив надзвичайно багато для утвердження української педагогічної науки.

Після відкриття виставки відбулося наукове засідання «Педагогічні ідеї О.Р. Мазуркевича в контексті сучасної методичної науки», у якому взяли участь відомі вчені, літературознавці, методисти, педагоги.

Олександр МІХНО,

провідний науковий співробітник

Педагогічного музею НАПН України