Найдавніші книги з музейної колекції – інкунабули кінця XV ст. – ототожнюють культурні зв’язки України та загальноєвропейські духовні цінності

«Що таке «інкунабула?» Таке запитання ми поставили відвідувачам музею, опитавши близько сімдесяти осіб. Половина з них чесно зізналася, що вперше чує це слово. Друга половина чула, але одні вважали, що це дуже маленькі книги, інші – що великі, треті – що дуже старі, а деякі – що таємні. Останнє особливо цікаво, адже менш таємних книг, ніж інкунабули, не знайти. Інкунабули – це найзначніші, найцікавіші і найпопулярніші книги (тексти), якими було багате людство догутенбергової епохи. Всі ці тексти пізніше неодноразово перевидавалися і тиражувалися. Тому річ не у змісті цих першодруків, а в тому, що саме їх почали друкувати першими, подбали насамперед про їх поширення. Інкунабули показують нам, що було по-справжньому важливим, духовно та інтелектуально головним для людства понад 500 років тому. Образно кажучи, інкунабули – це зміст розуму і знань людства, накопичений за попередню тисячу років. Саме тому їх збереження та опис мають величезне значення і саме тому вони мають таку особливу і загадкову назву, відмінну від решти книг.

У фонді Педагогічного музею України зберігається три інкунабули, об’єднані в конволют – збірку, складену з раніше самостійно виданих друкованих творів, переплетених в один том. Це перша особливість цієї пам’ятки. По-друге, звісно, слід відзначити понад п’ятсотрічний вік книг. По-третє, склад конволюта не випадковий: це одне з перших видань твору Енея Сильвія «Historia Bohemica» («Чеська історія», Базель (Швейцарія), 1489), книга Діонісія Періегета «Orbis terrae description» («Опис ойкумени», Венеція, 1477) та надзвичайно рідкісне видання праць Аристотеля і Плутарха у перекладі Франческо Філельфо «Orationes et nonnulla alia opera» («Молитви та кілька інших творів», Брешія (Італія), 1488). На жаль, невідомо, хто і коли уклав конволют саме з цих творів, але те, що ця людина була причетною до освіти, педагогіки – безперечно.

Справді, книги, які склали конволют, підібрано продумано: це історична, географічна та філософська праці, до того ж, автори книг – відомі вчені та авторитетні громадські діячі.  Так, Еней Сильвій Пікколоміні (1405–1464) – італійський гуманіст, поет, історик і географ, відомий в історії як Папа Римський Пій ІІ. Свою працю «Чеська історія» Е. Сильвій завершив 1458 року. Книга написана чудовим стилем прекрасною латинською мовою і оповідає про легендарний період чеської історії – часи Яна Гуса. Автор не обмежується простим переказом подій давньої історії, але критично осмислює історичні документи і висловлює скептичне ставлення до легендарних свідчень традиційних чеських хронік. Діонісій Періегет (І-ІІ ст.) – давньогрецький географ із Александрії. У 124 році склав опис світу гекзаметром у формі подорожніх нотаток, тобто твір можна назвати географічною поемою. Книга «Опис ойкумени» була дуже популярною, багато разів коментувалася і перероблялася латинською мовою, а в середні віки цей твір став шкільним підручником. Цікаво, що значне місце у праці Діонісія займає опис території сучасної України – Північного Причорномор’я. Франческо Філельфо (1398–1481) – італійський гуманіст, письменник і педагог, викладач курсів риторики та філософії у Міланському університеті. Ф. Філельфо бездоганно володів давньогрецькою мовою і здійснив блискучий переклад латиною «Риторики» Аристотеля та апофегм (повчальних сентенцій) Плутарха.

Як бачимо зі змісту видання, у часи середньовіччя воно цілком могло слугувати підручником з історії, географії та філософії. На користь цієї гіпотези говорить і мова книг: у ХV-ХVI ст. саме латина була основною мовою викладання в європейських університетах.

Конволют надійшов у фонди музею у 1986 році. Відповідно до акту надходження, це унікальне видання музею передав «голова Житомирського католицького костелу Віслацький А.І.» Чи можна на власні очі побачити цю книгу? Згідно з правилами зберігання та використання інкунабул, стародруків та рідкісних видань, такі книги не видаються відвідувачам, не може бути й мови про відкритий доступ до фондів раритетних видань. Однак кожен охочий може запросто «погортати» сторінки електронних копій інкунабул на сайті музею.

Описані інкунабули є найдавнішими друками наукового об’єкту «Колекція рукописів, стародруків та рідкісних видань Педагогічного музею України», що становить національне надбання, і яскравим підтвердженням унікальності зазначеного об’єкту як історико-культурного явища, безцінного джерела наукових досліджень.

Олександр МІХНО

директор

Педагогічного музею НАПН України,

кандидат педагогічних наук

Інкунабули – від латинського incunabula ≈ колиска, початок, – книги, видані в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року. Тираж книг у цей період становив зазвичай від 100 до 300 примірників. Термін вперше вжито Бернардом фон Малінкродтом в 1639 році у творі «De ortu et progressu artis typographicae» («Розвиток типографського мистецтва»).