5-8 липня 2017 р. у м. Дордрехті (Нідерланди) в Dutch national museum of education (Нідерландський національний музей історії освіти) відбувся 17-й Міжнародний симпозіум музеїв історії освіти (офіційна назва — 17th International Symposium for School History Museums & Collections). Цей захід відбувається раз на 2 роки у різних країнах світу. Цьогоріч участь у симпозіумі вперше взяв Педагогічний музей України, який представляли директор Олександр Міхно та старший науковий співробітник Кіра Степанович.

Учасники

Цього року участь у симпозіумі взяли 15 країн: Австралія, Данія, Естонія, Італія, Латвія, Литва, Нігерія, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Сербія, Словаччина, Словенія, Україна, Франція. Всього учасників було близько 40 осіб, хоча у 2013 р. на 15-му симпозіумі у Словенії було понад 130 учасників. Але, на наш погляд, цьогорічна кількість учасників була оптимальною, адже дала можливість спокійно, без перевантаження вислухати і обговорити всі доповіді, з усіма познайомитися, досхочу поспілкуватися.

Симпозіум. Порядок денний

Відкриття симпозіуму у музейній кав’ярні. Вітальне слово директора музею-організатора Тайса ван Руітена

Розпочався симпозіум 5 липня о 16.00 у музейній кав’ярні з вітального слова директора музею історії освіти Тайса ван Руітена. Далі відбулася екскурсія експозицією Нідерландського національного музею історії освіти: учасники самостійно оглядали експозицію, а у разі потреби зверталися до співробітників музею, які давали пояснення. Після огляду музею учасників запросили на товариську вечерю (про це далі докладніше), а завершився перший день роботи симпозіуму  напрочуд цікавою доповіддю Тайса ван Руітена, що була присвячена головній темі симпозіуму — «Озираючись назад у майбутнє, представляємо історію освіти нової ери». Завершилася робота симпозіуму цього дня  десь близько 22.00.

Наступні два дні цілком були присвячені доповідям учасників та їх обговоренню. Розпочиналася робота о 9 ранку і тривала до 17.00. Щодня виступало до 8 осіб з перервами на каву та обід (кожен доповідач мав для виступу від 30 до 45 хвилин). Від такої організації роботи маємо лише гарні враження: 8 доповідей за день можна і уважно вислухати, і докладно обговорити.

Найбільш цікавими, а отже, й такими, що найкраще запам’яталися, були доповіді колег зі Словенії, Данії, Норвегії та Нідерландів.

Виступ Бранко Шустара (Словенія)

Представник Словенського музею історії освіти (Slovenski šolskimuzej) Бранко Шустар докладно висвітлив зміст реалізованого музеєм виставкового проекту «Шляхами освіти слов’янських народів», учасником якого є й Педагогічний музей України. Участь у проекті беруть 10 слов’янських країн: представлено 7 національних музеїв освіти з Любляни (Словенія), Загреба (Ховатія), Белграда (Сербія), Києва (Україна), Габрово (Болгарія), Праги (Чехія) та Братислави (Словаччина), а також матеріали дослідників історії освіти з Росії, Боснії і Герцеговини та Чорногорії. Кожен музей-учасник представив  24 фотографії з власних фондів з розгорнутими підписами рідною та англійською мовами в шести тематичних розділах: 1) кроки в розвитку грамотності, 2) педагоги, вчителі, жінки-педагоги, 3) шкільні будівлі, 4) шкільні уроки, 5) шкільні підручники та педагогічна література, 6) навчальні посібники та шкільне обладнання.

Колега з цього ж музею Матея Рібарік виступила з цікавою і дуже вдало проілюстрованою старими фотографіями доповіддю «Клас природи: шкільний сад вчора, сьогодні, завтра»  (як ця тема перегукується зі Школою під блакитним небом та Зеленим класом  В. Сухомлинського!).

Представниця Данії Лія Сесілія Беннедсен працює реставратором, тож з її доповіді ми дізналися про особливості реставраційних робіт у музеях Данії.

 

Виступ Ауд Рудшаген (Норвегія)

Виступ представниць Музею історії освіти в Осло  (OsloSchoolmuseum)  Ауд Рудшаген та Маріти Гесьєдал  стосувався музейного освітнього проекту «Вони забрали нашу школу — молодь в окупованому Осло», який розроблений  спеціально для показу у школах Норвегії. Проект являє собою симбіоз музейної виставки і театралізованої постановки з інтерактивними елементами і висвітлює початок війни в Норвегії та діяльність двох організацій: прихильників і противників нацизму.  В пам’ять  врізалися слова Ауд Рудшаген про те, що ж спонукало музей розробити і реалізувати цей проект: «Що сьогоднішня молодь знає про Другу світову війну? Ми переконані, що це все ще актуально і важливо як для сьогодення, так і для майбутнього. Ми віримо, що вивчаючи власну історію, молодь стає здатною розуміти і наш складний час, і змінювати та покращувати майбутнє. Музеї можуть змінити ситуацію!» Погодьтеся, що мотивація цілком суголосна намірам і сподіванням українських музейників.

Виступ Жака Дане (Нідерланди)

Були і суто наукові виступи про результати досліджень музейної колекції. Скажімо, співробітник Нідерландського національного музею історії освіти (Dutchnationalmuseumofeducation) Жак Дане у доповіді «Освіта у Нідерландських колоніях (близько 1900 р.)», спираючись на фонди музею (фото, підручники, навчальні плакати), докладно розповів про особливості навчального процесу у Голландській Ост-Індії (нині Індонезія).

Ну і кілька слів про ще одного учасника, улюбленця співробітників і відвідувачів — музейного кота на ім’я Йєт. Завели його, коли в фондах з’явилися миші. Йєт успішно їх ліквідував і продовжує жити в музеї, спокійнісінько мандруючи усіма музейними приміщеннями і не звертаючи уваги на людей. Ось він улігся на килимку перед початком виступу Кіри Степанович.

Кіт Йєт, улюбленець співробітників і відвідувачів музею

Педагогічний музей України на симпозіумі: доповіді і обговорення

До програми симпозіуму було включено обидві доповіді представників Педагогічного музею України.  У своєму виступі директор музею Олександр Міхно розповів про останні виставкові проекти музею: виставки «Українська книга 1917—1921 рр.», «Писано власноруч» (рукописи українських педагогів Т. Лубенця, Б. Грінченка, С. Русової, В. Сухомлинського), «Фонотека: навчальний вініл», а також про довготривалий виставковий проект, присвячений педагогічній спадщині Василя Сухомлинського. З-поміж заданих запитань: чим цінні українські  видання 1921—1917 рр., як музеєві вдалося зібрати і зберегти таку кількість вінілових платівок; також колег цікавила кількість відвідувачів музею за рік, а найбільш часте запитання: чи весь будинок займає Педагогічний музей (це зрозуміло, оскільки будинок Педагогічного музею – розкішна споруда, одна з візитівок Києва, а всі музею мають проблеми з браком експозиційних площ).

Виступ Олександра Міхна

Виступ старшого наукового співробітника Кіри Степанович про особливості роботи Педагогічного музею України з різними категоріями відвідувачів був, на наш погляд, одним із найвдаліших як зі змістовного, так і з формального боку, оскільки містив кілька атрактивних елементів. Спочатку це коротке відео про Педагогічний музей України під чудовий музичний супровід пісні «Gracias a la vida» аргентинської співачки Мерседес Соса, далі — власне розповідь про реалізовані проекти — «Школу юного екскурсовода», «Школу музейної магії» та «Школу для музейників по роботі з особливими відвідувачами», а під кінець виступу Кіра запросила присутніх виконати танок під українську народну дитячу гру-пісню «Ой на горі жито — сидить зайчик», яку сама й виконувала. Це викликало буквально захват в учасників, і до кінця дня всі наспівували мелодію цієї пісеньки.

Учасники симпозіуму виконують танок під українську народну дитячу гру-пісню «Ой на горі жито – сидить зайчик». Заспівує Кіра Степанович.

Особливо цікавим для європейських колег став проект «Школа для музейників по роботі з особливими відвідувачами», оскільки проект дає базові знання про різні порушення, а також інструментарій для роботи з ними. Випускники нашого проекту вміють адаптовувати екскурсії, створювати окремі проекти та музейні заняття для особливої категорії відвідувачів. Певна річ, музеї в Європі обладнані відповідно і доступні для цих людей. Але, як правило, співробітники музею для цих відвідувачів проводять стандартну екскурсію, завдання ж донести музейну інформацію до людини з особливими потребами лежить на особі, яка супроводжує цю людину, а не на співробітнику музею. Таким чином, розповідь про «Школу для музейників по роботі з особливими відвідувачами» викликала загальне схвалення і жваве обговорення.

 

 

 

Загалом, без зайвої скромності можемо констатувати, що третій день роботи симпозіуму був днем України і Педагогічного музею України.  Наші виставкові і освітні проекти реалізовані на відповідному рівні і не лише абсолютно не поступаються зарубіжним, а й випереджують їх у різноманітності (тимчасові виставки, присвячені педагогічним персоналіям, і довготривалий проект-вшанування Василя Сухомлинського, різні освітні програми) та кількості (це особливо актуально, оскільки всі музеї історії освіти мають невеликий штат). Нашу увагу до педагогічних персоналій вважаємо перевагою і навіть не маємо наміру скорочувати цей напрям роботи Педагогічного музею України. Натомість у інших музеях історії освіти персоналії представлені дуже фрагментарно, основний акцент вони переносять на сам процес навчання. Цілком переконані, що напрацювання нашого музею у висвітленні педагогічної спадщини окремих персоналій можуть стати в нагоді і колегам з інших профільних європейських музеїв.

Культурна програма

Організаторам симпозіуму вдалося запропонувати учасникам різноманітну культурну програму, приправлену національним колоритом. Наприкінці першого дня роботи відбулася товариська вечеря, яка розпочалася з традиційних голландських оселедців, ще кількох видів риби, сирів, а закінчилася своєрідними солодощами, серед яких – лакричні цукерки.  Вечеря відбувалася прямо в експозиційному залі, поміж експонатів.

Виступ мера Дордрехта

Наприкінці наступного дня для учасників симпозіуму відбувся урочистий прийом у мерії Дордрехта, яка знаходиться неподалік музею. Пригощали оселедцями та рибою, смаженою у фритюрі, а також різноманітними напоями. Мер виголосив коротку промову і запросто спілкувався з усіма охочими, а потім попрощався, взяв свою куртку і парасольку з вішалки в холі мерії і пішки пішов з роботи.

Вид на місто з церковної вежі

У передостанній день роботи симпозіумі відбулася екскурсія історичною частиною Дордрехта з підняттям 293-ма сходинками на церковну вежу, з якої усе місто видно  як на долоні. Після екскурсії директор музею запросив усіх до кав’ярні (перший напій для кожного було оплачено).

Після офіційного закриття симпозіуму, яке полягало у короткому підсумковому слові директора музею-організатора та відгуках учасників, відбулася екскурсія на човні на традиційні голландські вітряки у с. Кіндердайк у провінції Південна Голландія, однак ми на неї не потрапили, оскільки до відльоту з Нідерландів залишалося кілька годин. Загалом враження від культурної програми всуціль позитивні — все було цікаво, легко і зовсім не втомлювало.

Прогулянка історичною частиною Дордрехта

Але все ж таки головне відкриття — це люди. Привітні, готові прийти на допомогу, детально пояснити, навіть провести вас до потрібного місця. Це стосується як учасників симпозіуму, так і звичайних мешканців Нідерландів – від касира на залізничній станції Дордрехта до велосипедистів у Національному парку та  перехожих на вулицях міста. Мабуть, таку привітність і увагу до іншого частково можна пояснити відсутністю матеріальних проблем, адже заробітна платня в Нідерландах одна з найвищих в Європі.

Резюме

Поза всяким сумнівом, участь Педагогічного музею України у 17 Міжнародному симпозіумі музеїв історії освіти — це беззаперечний успіх, що є наслідком систематичної наполегливої роботи всього невеличкого колективу музею у всіх напрямах музейної діяльності. Україна і Педагогічний музей були представлені фаховій європейській спільноті на гідному рівні. Ми впевнилися у власних силах, зрозуміли, що рухаємося у руслі загальноєвропейських тенденцій, збагатилися новими ідеями. Тож починаємо їх реалізовувати.

Бранко Шустар (Словенія), Тайс ван Руітен (Нідерланди), Олександр Міхно (Україна)

Колег-музейників дуже здивував той факт, що Педагогічний музей України не має статусу національного. Нас про це кілька разів запитували і щоразу перепитували, думаючи, що ми не неправильно розуміємо питання. Врешті, таки переконавшись, що центральний профільний музей історії освіти в Україні не є національним, резюмували: «It’smistake». Тож після вдалого дебюту Педагогічного музею України на 17 Міжнародному симпозіумі музеїв історії освіти та в результаті нашої наполегливої роботи сподіваємося, що ця «помилка» буде виправлена і наш музей незабаром отримає цей статус.

Олександр Міхно,

директор Педагогічного музею України, PhD