Фонди Педагогічного музею України репрезентують цінне зібрання праць українських педагогів і психологів, які зробили вагомий внесок у розвиток освіти. Серед них – монографії, науково-популярні видання, методичні розробки, що відображають еволюцію педагогічної думки в контексті історико-культурного розвитку України. Ці джерела становлять важливу базу для наукових досліджень, експозиційної діяльності, освітніх та музейних ініціатив.

Одним із напрямів використання фондів музею є створення віртуальних виставок, що дають змогу поєднати наукову репрезентацію особистості з доступними формами візуалізації її творчого доробку. Такий підхід дозволяє актуалізувати педагогічну спадщину та інтегрувати її в сучасний гуманітарний простір.

У фондах музею зберігаються праці Івана Синиці (1910–1976), українського педагога і психолога, дослідника проблем педагогічної майстерності, педагогічного такту, мовленнєвого розвитку учнів. Віртуальна виставка створена на основі праць І. Синиці, що зберігаються в музейній колекції, зокрема видань 1950–1970-х років. ЇЇ мета – представити науковий доробок Івана Синиці у контексті історії української педагогіки, окреслити основні напрями його досліджень та висвітлити актуальність його ідей для сучасної освітньої практики.

 

Життєвий і професійний шлях Івана Синиці

Іван Омелянович Синиця народився 6 серпня 1910 р. в селі Корделівка на Поділлі в багатодітній селянській родині. Початкову освіту здобув у рідному селі. Вже у 16 років, не маючи повної середньої освіти чи спеціальної підготовки, він почав викладати у лікнепі – школі для дорослих. Це був початок його довгого й плідного шляху в педагогіці.

У 1928–32 рр. навчався у Вінницькому інституті соціального виховання. Після його закінчення працював учителем на Вінниччині. З 1935 року мешкав у селі Літки на Київщині, де був завучем і викладачем української мови та літератури. В 1935–38 рр. учителював разом з Михайлом Стельмахом в одній невеликій сільській школі. Цей період життя Івана Синиці М. Стельмах описав у творі «Дума про тебе»: Іван Омелянович та його дружина Ніна Романівна стали прототипами головних героїв роману.

Під час Другої світової війни служив в артилерійських частинах Червоної армії, воював на Північно-Західному, Ленінградському та Прибалтійському фронтах. У 1944 р. після важкого поранення й контузії був демобілізований.

Після війни повернувся до вчителювання, працював спочатку завучем середньої школи № 70 Києва, потім інспектором міського відділу народної освіти. У 1951 р. був запрошений до Науково-дослідного інституту психології. У 1954 р. захистив кандидатську дисертацію («Психологічні особливості засвоєння лексики п’ятикласниками»), а в 1968 – докторську («Психологія писемної мови учнів»). З 1960 року до кінця життя очолював лабораторію психології навчання, яка сьогодні носить його ім’я – Лабораторія психології навчання імені І.О. Синиці Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. 

І. Синиця підтримував творчі зв’язки з українськими педагогами Микитою Грищенком (1900–1987), Олександром Дзеверіним (1908–1978), Володимиром Масальським (1896–1979), Никифором Падалкою (1914–1978) та ін.

Автор близько 200 наукових праць, серед яких 12 монографій та науково-популярних праць для батьків та вчителів. Популярністю серед учителів користувалися книги І. Синиці про педагогічний такт, кожен розділ яких завдяки літературному хисту автора є закінченою педагогічною новелою:  «Про педагогічний такт учителя» (1963, 1969), «Про такт та майстерність» (1976), «Педагогічний такт та майстерність учителя» (1981, 1983, 1987).

Помер 8 листопада 1976 року в Києві.

Педагогічний такт і педагогічна майстерність у розумінні Івана Синиці

І. Синиця був не лише талановитим викладачем та науковцем, а й мав безсумнівний літературний талант. Монографії «Про педагогічний такт учителя» та «З чого починається педагогічна майстерність» є своєрідною енциклопедією педагогічного мистецтва. В них учений теоретично обґрунтував сутність педагогічної майстерності вчителя, її окремі складники (світогляд, моральність, досконале володіння фаховими знаннями і практичними методичними вміннями) та доповнив їх таким, як педагогічний такт. Він вважав, що педагогічна майстерність – це не лише висока і всебічна загальна й методична освіченість учителя, а й уміння донести кожне своє слово до учня, домогтися, щоб знання, які він дає, були дітьми пережиті й засвоєні. «Педагогічний такт для вчителя – це те саме, що голос для співця чи слух для скрипаля», – писав І. Синиця.

У центр уваги вчений поставив дитину з її індивідуальністю, внутрішнім світом, потребами, здібностями. Він був переконаний, що саме індивідуальність дитини має бути головною цінністю для педагога. Цей підхід об’єднував його з Василем Сухомлинським – їх єднала спільна гуманістична позиція, як загальнолюдська, так і педагогічна. Як і В. Сухомлинський, І. Синиця заохочував самостійні літературні спроби школярів.

Ще до виходу своїх відомих монографій І. Синиця опублікував працю «Педагогічний такт у вихованні дітей в сім’ї» (1956), у якій розкрив педагогічний такт як важливу рису батьків, що сприяє побудові гармонійних і довірливих стосунків з дітьми. Автор підкреслює, що ефективне виховання неможливе без поваги до дитини як особистості, без глибокого розуміння її внутрішнього світу, потреб і переживань. Він закликає уникати принижень, надмірного тиску чи покарань, натомість виховувати в дитині гідність, самостійність, ініціативу та впевненість у собі.

У праці І. Синиця:

• пояснює суть педагогічного такту в контексті сімейного виховання;
• аналізує поширені помилки батьків у взаємодії з дітьми;
• наводить приклади тактовної поведінки в повсякденних ситуаціях;
• пропонує практичні поради щодо запобігання конфліктам, формування довіри та авторитету дорослого в очах дитини.

Це дослідження стало відправною точкою у розробленні теми педагогічного такту, яку І. Синиця згодом ґрунтовно розвинув у своїх фундаментальних працях «Про педагогічний такт учителя» та «З чого починається педагогічна майстерність».

 

Мета книги – розкрити суть педагогічного такту, показати його значення у вихованні та навчанні, а також надати практичні поради вчителям щодо формування тактовної поведінки, уникнення педагогічних помилок та налагодження довірливих відносин з учнями. 

В книзі автор розмежовує поняття такту й тактики: перше – риса особистості, друге – інструмент педагогічного впливу. Такт, за Синицею, не можна «засвоїти» за інструкцією – він формується через практику, наслідування, спостереження і постійну саморефлексію.

Стиль книги живий, доступний, публіцистично-психологічний, що створює враження особистої розмови досвідченого педагога з читачем. Вона містить численні етичні роздуми, педагогічні поради і приклади з життя, подані без зайвої наукової термінології.

 

Книга присвячена розкриттю сутності педагогічної майстерності вчителя. Автор наголошує, що її основою є світогляд вчителя, його моральні переконання, гуманістичні цінності та високий рівень культури. Вчитель повинен постійно працювати над собою, багато читати, розвивати культурні потреби, здійснювати етичну рефлексію власних вчинків, уміти прогнозувати результати своїх дій, розуміти почуття та потреби учнів.

В книзі виділено неетичні прийоми в діяльності педагога, яких слід уникати: підкреслення своєї винятковості, перебільшення значення свого предмета, загравання з учнями, залякування. Автор підкреслює, що педагогічна майстерність передбачає не тільки глибокі знання предмета, а й уміння передавати їх із урахуванням вікових і індивідуальних особливостей дітей.

Мета книги – допомогти вчителям усвідомити багатогранність і глибину педагогічної майстерності як поєднання професійних знань, моральних цінностей і особистих якостей.

І. Синиця акцентує на ключових морально-професійних засадах учителя: повага до особистості кожного учня, розвиток педагогічного такту, уміння налагоджувати довірливі стосунки, збереженні власної гідності та авторитету. Автор закликає педагогів уникати зверхності, роздратування, непродуманих рішень і крику, натомість рекомендує гнучкість у тактиці, спостереження за досвідом колег, індивідуальний підхід і виховання в учнях гуманістичних цінностей. Особливу увагу він приділяє розвитку педагогічної майстерності як постійного самовиховання, що поєднує знання, етику, такт і любов до дитини.

Книга написана у формі практичного посібника живою, доступною мовою з діалогами, роздумами та від першої особи (вчительки), що створює ефект щирої розмови з читачем. Хоча книга адресована переважно молодим учителям-словесникам, автор підкреслює, що вона буде корисною всім, хто присвятив себе благородній справі вчительства.

 

Творча спадщина Івана Синиці є цінним внеском у розвиток української педагогіки та психології другої половини ХХ ст. Його дослідження педагогічного такту, психології мовлення, педагогічної майстерності й культури взаємодії вчителя й учня вирізняються глибиною гуманістичного бачення особистості дитини, цілісністю педагогічної концепції та міждисциплінарним підходом.

Зібрані у фондах Педагогічного музею України праці І. Синиці – не лише джерело для історико-педагогічного аналізу, а й підґрунтя для сучасних освітніх рефлексій. Вони засвідчують еволюцію національної педагогічної думки, зокрема її спрямування на утвердження гідності дитини, професійну етику педагога, підвищення ролі психологічної культури у навчальному процесі.

Праці І.Синиці у фондах Педагогічного музею України:

1. Синиця І.О. Педагогічний такт у вихованні дітей в сім’ї. Київ, 1956. 35 с.
2. Народна лірика / редкол.: М.П. Бажан, О.Є. Засенко, С.А. Крижанівський, А.С. Малишко, М.Л. Нагнибіда, Л.М. Новиченко [та ін.], упоряд., передм., прим. М. П. Стельмаха, І.О. Синиці. Київ: Радянський письменник, 1956. 389 с..
3. Психологічні умови поліпшення якості уроку. Збірник статей за ред. Г.С. Костюка та І.О. Синиці. Київ, 1959. 250 с.
4. Про знання, уміння і навички учнів з української мови та літератури в школах Української РСР. Методичний лист складено Н.І. Падалкою, Г.І. Купрієнком, І.О. Синицею. Київ, 1961. 56 с.
5. Синиця І.О. Про педагогічний такт учителя. Київ, 1963. 185с.
6. Питання психології навчання. За ред. І.О. Синиці. Київ, 1964. 222 с.
7. Синиця І.О. Психологія писемної мови учнів 5-8 класів. Київ, 1965. 315 с.
8. Синиця О.І. Психология письменной речи учащихся. Автореферат дисертации на соискание ученой степени доктора педагогических наук. Киев, 1968. 46с.
9. Синиця І.О. Про педагогічний такт учителя. Видання друге, доповнене. Київ, 1969. 206 с.
10. Синиця І.О. З чого починається педагогічна майстерність. Київ, 1972. 165 с.
11. Синиця І.О. Психологія усного мовлення учнів 4-8 класів (монолог). Київ, 1974. 206 с.
12. Кодак М.І. Сільська школа сьогодні. Відповідальний редактор І.О. Синиця. Київ, 1976. 47 с.

Використана література

1. Загородня А. А. Особистість учителя у педагогічній спадщині І.О. Синиці : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01. Переяслав-Хмельницький, 2011. 258 с.
2. Міхно О. П. Синиця Іван Омелянович. Педагоги України (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.): енциклопедичний біографічний словник / НАПН України, ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського ; [авт. кол.: Л. Д. Березівська, О. В. Сухомлинська, Н. М. Коляда, Т. Д. Кочубей, О. П. Міхно, Н. Б. Антонець, Х. В. Середа ; наук. ред. Л. Д. Березівська]. Електрон. вид. Вінниця : ТВОРИ, 2025. С. 336–337. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/745951/

Виставку підготувала

Тетяна Полюхович,

головний зберігач фондів музею