Микола Василенко – відомий український вчений-історик, правознавець, політичний і громадський діяч, один із фундаторів Української академії наук, міністр освіти в уряді Скоропадського.
Народився 14 лютого 1866 р. в с. Есмань на Чернігівщині в родині дрібного службовця. До навчання його готував домашній вчитель.
У 1883 р. закінчив Глухівську прогімназію, в 1885 р. – Полтавську гімназію, в 1890 р. – історико-філологічний факультет Дерптського (тепер Тартуський) університету, отримавши звання кандидата російської історії. Вдосконалював фахові знання в Київському університеті св. Володимира.
У 1893 р. розпочинає педагогічну діяльність у середніх навчальних закладах Києва: викладає історію та російську мову у приватній жіночій гімназії, у Київській Фундуклеївській гімназії та в Кадетському корпусі.
Був членом культурно-просвітницького товариства «Стара громада», співредактором журналу «Киевская старина», співредактором Архіву давніх актів. У 1908 р. його, як редактора українофільської газети «Киевские отклики», засудили на рік в’язниці.
У 1917 р. М. Василенка призначають куратором Київської шкільної округи й товаришем міністра освіти Тимчасового уряду Росії, а у квітні – жовтні 1918 р. – міністром освіти і мистецтв України, заступником голови уряду Скоропадського. На цій посаді він сприяв відродженню і розвитку науки, культури й освіти в Україні: брав участь у заснуванні бібліотек, архівів, музеїв, галерей, університетів; активно впроваджував українську мову в школах України.
Микола Василенко – один з ініціаторів створення Української академії наук. Завдяки його зусиллям 14 листопада 1918 р. було ухвалено Закон про заснування Української академії наук, у 1920 р. його було обрано академіком УАН. Згодом він виконував обов’язки президента УАН.
У вересні 1923 р. Миколу Прокоповича заарештовують за безпідставним звинуваченням в участі в контрреволюційній організації. У квітні 1924 р. відбувся суд, який виніс вирок – 10 років ув’язнення. Згодом його було амністовано, проте здоров’я вченого було підірване.
Микола Василенко – один з родоначальників української історико-правничої науки. Його науковий доробок – майже 500 наукових та публіцистичних праць – присвячено історії держави і права, історії України, дослідженню оригінальних пам’яток правової культури українського народу. Микола Василенко все своє життя активно виступав за державну незалежність України.
Микола Прокопович 3 жовтня 1935 р. після тяжкої і тривалої хвороби помер у Києві, похований на Лук’янівському кладовищі.
У фондах Педагогічного музею України зберігається кілька примірників журналу «Киевская старина» зі статтями М. Василенка:

1. Из бумаг сенатора тайн. сов. М.П. Миклашевского // Киевская старина. – 1891. – Кн. 10 (окт.). – С. 129 – 133.
2. Куда исчез домик в Полтаве, в котором Петр Великий отдыхал после победы // Киевская старина. – 1901. – Кн. 12 (дек.). – С. 171 – 172.
3. Рец.: [Довнар-Запольский М.В. (ред.). Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца.] // Киевская старина. – 1891. – Кн. 10 (окт.). – С. 138 – 161.
4. Рец.: [Загоскин Н.П. Наука истории русского права: Ее вспомог. знания, источники и литература.] // Киевская старина. – 1891. – Кн. 12 (дек.). – С. 483 – 492.
5. Рец.: [Лебедев А. Духоборцы в Свободной Украине // Киевская старина. – 1891. – Кн. 10 (окт.). – С. 165 – 166.
6. Рец.: [Миколайчик Ф.Д. Город Кременчук: Ист. очерк.] // Киевская старина. – 1891. – Кн. 11 (нояб.). – С. 333 – 334.
7. Рец.: [Списки черниговских дворян 1783: Материалы для истории местн. дворянства.] // Киевская старина. – 1891. – Кн. 1 (янв.). – С. 197 – 200.
8. Рец.: [Трутовский В.К. Древности // Труды Московского археологического общества.] // Киевская старина. – 1891. – Кн. 12 (дек.). – С. 179 – 183.

Аліна Малород
науковий співробітник