«Дитина ще й досі живе в мені.
Саме на її думку я зважаю насамперед…»
Д. Чередниченко
Дмитро Чередниченко – український письменник, поет, перекладач, педагог, мистецтвознавець. Член Національної спілки письменників України (1979), лавреат численних премій і нагород.
У 2025 р. відповідно до Постанови Верховної Ради України від 21 грудня 2023 року № 3536-IX “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024-2025 роках” та Рішення Київської міської ради від 12 грудня 2024 р. № 483/10291 “Про відзначення на території міста Києва пам’ятних дат і ювілеїв у 2025 році” 90 років від дня народження Дмитра Чередниченка відзначають на державному рівні.
Дмитро Семенович Чередниченко народився 30 листопада 1935 р. в с. Межиріч Канівського району Черкаської області. Хист до письменництва та творчості був помітний у майбутнього митця ще з дитинства: у три роки вже вмів читати, школярем почав писати вірші та опанував мистецтво фотографії. Освіту здобув у Межиріцькій середній школі (1953) та Київському педагогічному інституті (1957) (нині Український державний університет імені М. Драгоманова). Увесь життєвий і творчий шлях Дмитра Чередниченка був тісно пов’язаний з письменництвом та педагогікою.
Педагогічна діяльність
Після закінчення педагогічного інституту з 1957 по 1963 рр. працював учителем української мови та літератури в середніх школах с. Пшеничники на Черкащині та с. Кожухівка на Київщині. В разі потреби, міг замінити будь-якого вчителя в школі і жартував, що вдавалося все, окрім співів. Охоче читав гостьові лекції на запрошення для студентів-філологів вищих навчальних закладів України.
Заснував і понад 10 років був головним редактором українознавчої газети для шкільництва «Жива вода» (1991–2002). Зі спогадів дружини Галини Кирпи, «то була його рідна дитина. І лише через недугу Дмитру Семеновичу довелося залишити улюблену справу».
Дмитро Чередниченко уклав низку підручників для школярів: читанки, букварі та хрестоматії. 20 років життя педагог присвятив праці над українським букварем «Материнка» (1992). Разом із дружиною, письменницею Галиною Кирпою, під спільним псевдонімом Оксана Верес уклав шкільні читанки: «Ластівка», «Біла хата», «Писанка» (1992), «Зелена неділя» (1993), тритомну читанку-хрестоматію для дошкільнят «Український садочок» (1997-1998), тритомну хрестоматію світової літератури для початкової школи «Світ від А до Я», антологію поезії української діаспори «Листок з вирію» (2001-2002), український буквар-читанку «Соколик. Український буквар для першокласників» (2014).
Літературна творчість
Окрім навчальних посібників, Дмитро Чередниченко писав також художні твори для дітей: вірші, оповідання, притчі, казки, повісті. Найвідоміші з них: «Щедринець» (1968), «Чебрики» (1970), «Білий Чаїч» (1973), «Мандри Жолудя» (1973), «У країні майстрів» (1974), «Ковзанка» (1978), «Жар-півень» (1985), «Священна діброва» (1995), «Чого Волошка запишалася» (2012), «Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка» (2007), збірка оповідань «Летюча ящірка» (2003), поетичні збірки «Ми ходили в зоосад» (2004), «Колискова для котика» (2004), «Горобець-хвастунець» (2005). Писав також поезію і прозу для дорослих. Найвідоміші збірки: «Отава» (1966), «Межиріч» (1974), «Золоті струни» (1981), «Доброю любов’ю» (1986), «Неопалима колиска» (трилогія, 1987), «Брама» (1991), «Батиха» (2002), «Нáвистка» (2004), «Ластівки над Россю і над Німаном» (2010), «Доторки» (2019), «На вершині сльози» (2023) та ін. Автор науково-популярного видання «Павло Чубинський» (2005). Видав книгу гумору «Пляц» (2003) й автобіографічну повість «Княжий краєвид із Лисої гори» (2016). З 1992 по 2021 рр. керував літературним об’єднанням «Радосинь» при Національній спілці письменників України.
Перекладацька діяльність

Д. Чередниченко. «Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка» (2007). За цю книгу митець був удостоєний Премії імені Лесі Українки (2009).
Важко переоцінити внесок Дмитра Чередниченка в історію українського перекладацького мистецтва. Його перу належать десятки перекладів художніх творів для дітей та дорослих зі словацької, литовської, латиської, російської, чеської, білоруської, монгольської мов. За вагомий внесок в розвиток української літератури та перекладу Дмитро Чередниченко став лавреатом численних премій та нагород: Премії імені Павла Чубинського (1992), Премії імені Максима Рильського (1994), Премії імені Івана Огієнка (1996), Премії Литовсько-українського фонду імені Тараса Шевченка (1999), Премії імені Лесі Українки (2009), Премії імені Олени Пчілки (2015), премії «Благовіст» (2018).
Д. Чередниченку присвоєно звання кавалера ордена Великого Князя литовського Ґедимінаса ІІІ ступеня (1996) та ордена «Лицарський хрест» (за заслуги перед Литвою) (2003) як одному із найкращих в Україні перекладачів литовської літератури. Письменник отримав перемогу у конкурсі Української бібліотеки у Філадельфії (США, 1998), Всеукраїнському культурно-науковому фонді Т. Г. Шевченка (2006), нагороджений медаллю Всеукраїнського педагогічного товариства імені Г. Ващенка (2006), Почесною відзнакою Української православної церкви Київського патріархату «Георгія Переможця» ІІ ступеню (2017).
Дмитро Чередниченко був надзвичайно багатогранною постаттю і через свою літературну, перекладацьку, освітню, журналістську діяльність впливав на культурне життя України. Дмитро Семенович ‒ учасник діалектологічних та першої української антропологічної експедицій по Україні, Молдові, Білорусі та Росії (керівник В. Дяченко, 1956); активний дописувач літературно-мистецьких газет та журналів; учасник численних міжнародних конференцій з питань національної культури. Автор низки статей до Енциклопедії сучасної України. Його перу належать дослідження про національну символіку та видатних українців ‒ Павла Чубинського, Степана Васильченка, Василя Сухомлинського, Кирила Стеценка, Михайла Кипу, Леоніда Полтаву, Ганну Черінь, В. Стеблика, Олексу Кобця, рід Симиренків.
Любив фотографувати. Малював. Мріяв сам ілюструвати свої книги. Був закоханий у літературу, мистецтво, природу та Україну.
Рядки художніх творів Дмитра Семеновича пройняті непідробною щирістю, добром і любов’ю до людей, а найперше до дітей!
Помер Дмитро Чередниченко 20 серпня 2021 р. у Києві.
У фондах Педагогічного музею України зберігається персональний комплекс матеріалів Дмитра Чередниченка (світлини, особисті речі) та його художні твори для дітей. Матеріали передала до музею родина митця ‒ дружина Галина Кирпа та донька Оляна Чередниченко.
Перелік підручників та художніх творів Дмитра Чередниченка, що зберігаються у фондах Педагогічного музею України, а також окремі світлини з особистого архіву митця.
Підручники:
- Оксана Верес. Біла хата. Читанка для 3 класу чотирирічної початкової школи. Київ : Освіта, 1992. – 288 с.
- Оксана Верес. Ластівка. Читанка для 2 класу чотирирічної початкової школи. Київ : Освіта, 1992. – 239 с.
- Оксана Верес. Писанка. Читанка для 4 класу чотирирічної початкової школи. Київ : Освіта, 1992. – 271 с.
- Чередниченко Д. Соколик. Український буквар для першокласників. Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2014. – 336 с.
- Чередниченко Д. Соколик. Українська післябукварна читанка для першокласників. Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2017. – 288 с.
- Люляйко: Литовська читанка для українських дітей / упор. і перекл. Д. Чередниченка. Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2008. – 114 с.
- Дитяча зарубіжна література. 2 клас: навчальний посібник / упор. Шост Н., Чередниченко Д. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2009. – 184 с.
Художні книги для дітей:
- Чередниченко Д. Мандри жолудя. Київ : Веселка, 1973. – 21 с. (текст і фото – Д. Чередниченка, художник Е. Колесов). (pdf)
- Чередниченко Д. Ковзанка. Київ : Веселка, 1978. – 16 с. (pdf)
- Чередниченко Д. Жар-півень: повість. Київ : Веселка, 1985. – 32 с.
- Чередниченко Д. Білий чаїч. Київ : Веселка, 1973. – 16 с.
- Сонячне коло. Кантата для дитячого хору на слова Д. Чередниченка. Клавір. Тв.18 // Дичко Л. Дві дитячі кантати. Київ : Музична Україна, 1979.
- Чередниченко Д. Ми будуєм дом. Мінськ : Юнацтва, 1983. – 32 с. (білоруською мовою).
- Чередниченко Д. Коник коникові – брат : казки, притчі, оповідки, повісті. Київ : Веселка, – 430 с. (Премія імені Олени Пчілки).
- Листок з вирію: поезія української діаспори. Кн. 2 / упоряд. Г. Кирпа, Д. Чередниченко. Київ : 2002, – 554 с.
- Чередниченко Д. Летюча ящірка: казки, притчі, оповідки. Київ : Лелека, 2003. – 256 с.
- Чередниченко Д. Колискова для котика. Київ : Лелека, 2004. – 14 с.
- Чередниченко Д. Ми ходили в зоосад: забавлянки, заклички, лічилки, скакалки. Київ : Лелека, 2004.
- Чередниченко Д. Горобець-хвастунець. Київ : Лелека, 2004. – 6 с.
- Чередниченко Д. Котячий календар. Київ : ПВП «Задруга», 2007 (вірші, фото – Д. Чередниченко, дизайн – Андрій Мороз, художній задум – Вадим Артеменко, на обкладинці улюблена кішка автора Волошка). (pdf)
- Чередниченко Д. Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка: повість-казка / Худож. А. П’ятак. Київ : ПВП «Задруга», 2007. 56 с. (Премія імені Лесі Українки). (pdf)
- Чередниченко Д. Тупці, лялю, тупці. Для маленьких. Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2014. – 64 с.
- Д. Чередниченко з дружиною Г. Кирпою, 1970-ті рр.
- Д. Чередниченко в студентські роки.
- Д. Чередниченко з дружиною Г. Кирпою.1974 р.
- Д. Чередниченко на фестивалі у Литві (Вільнюс, кін.1980-х рр.) Бандуристки на фото: Галина і Леся Тельнюк, Олена Козленко. Фото Жижюнаса Альгимантаса.
- Дмитро Чередниченко і Євген Гуцало, 1950-ті рр.
- Д. Чередниченко. 1988 р. Фото Г. Білоуса.
- Дмитро Чередниченко, Василь Шкляр, Григір Тютюнник, Василь Сидоренко. Фото Вікторії Герасименко.
- Д. Чередниченко на зустрічі з юними читачами. Піщанка, 13.12.1969 р.
- Андрій Малишко і Дмитро Чередниченко, 1960-ті рр.
- Д. Чередниченко вдома у робочому кабінеті. Фото литовського фотохудожника Альґімантаса Александравічюса для виставки «Портрети видатних українців: перші кроки країни на шляху євроінтеграції» (2007).
- Д. Чередниченко вдома у робочому кабінеті. Фото литовського фотохудожника Альґімантаса Александравічюса для виставки «Портрети видатних українців: перші кроки країни на шляху євроінтеграції» (2007).
- Д. Чередниченко вдома у робочому кабінеті. Фото литовського фотохудожника Альґімантаса Александравічюса для виставки «Портрети видатних українців: перші кроки країни на шляху євроінтеграції» (2007).
Вікторія Бондаренко,
старша наукова співробітниця музею





































