Григорій Григорович Ващенко народився 23 квітня 1878 р. у с. Богданівці Полтавської губернії. Здобувати освіту почав у 10-річому віці в духовному училищі (м. Ромни), а по його закінченні — у Полтавській духовній семінарії. Згодом, у 1899—1903, навчався в Московській духовній академії, але після випуску не прийняв сану, присвятивши себе педагогічній роботі. У період з 1903 по 1917 вчителював на Полтавщині, у Грузії, Росії, знову в Україні (у Ромнах, Тульчині).
З жовтня 1917 Г. Ващенко — викладач Полтавського вчительського інституту. Зі встановленням радянської влади переходить на роботу до педагогічної школи (педтехнікум) у с. Біликах Кобеляцького повіту на Полтавщині. А вже з 1923 продовжує науково-викладацьку діяльність у Полтавському інституті народної освіти, де в 1925 призначається керівником і кафедри педагогіки, і кабінету соціального виховання, який займався вивченням дитячого колективу за розробками відомого педагога О. Залужного.
Окремий розділ педагогічного доробку Г. Ващенка у 1920-30 ті роки становлять питання педології. У численних статтях автор аналізує результати дослідження вікових та індивідуальних особливостей учнів і студентів. що проводились на основі використання тестів і різних методик вітчизняних і зарубіжник учених. Багато дописів учений присвятив виствітлення та узагальненню передового досвіду вчителів Полтавщини. Наприкінці 1933 р. Григорія Григоровича було звільнено з посади й навіть «виключено із спілки працівників освіти і секції наукових працівників». Через два роки після вимушеного безробіття, перебуваючи у Москві, Г. Ващенко одержав змогу очолити кафедру педагогіки в Сталінградському педагогічному інституті.
В 1940 р. педагог не лише дістав змогу повернутися на Батьківщину, а й знову обійняти посаду завідувача кафедри педагогіки та аспірантури Полтавського педагогічного інституту.
Під час Другої світової війни Г. Ващенко разом з родиною емігрує (1943) до Мюнхена, де стає (1945) професором педагогіки в Українському вільному університеті, а з 1950 ще й очолює Українську богословську академію. Помер 2 травня 1967 в Мюнхені, де і похований
У період еміграції вчений зосереджується на громадській і педагогічній діяльності, пов’язаній з національно орієнтованим вихованням молоді української діаспори. На замовлення Спілки української молоді (СУМ) він пише численні статті. Програмовою працею, що й донині визначає ідейно-виховну спрямованість діяльності СУМу, є книга Г. Ващенка «Виховний ідеал» (1946). У концентрованому викладі цей ідеал, за Ващенком, полягає у службі Богові і Батьківщині. Вчений займається і суто науковими розвідками, розробляючи аспекти теорії національного морального виховання («Виховання волі і характеру» (1952, 1957), «Виховання любові до Батьківщини» (1954), «Виховна роля мистецтва» (1956), «Основи естетичного ідеалу» (1960) та ін.). Окреме місце за своєю прогностичною значущістю в педагогічній спадщині Г. Ващенка посідає нарис «Проект системи освіти в самостійній Україні» (1957). Суттєвими надбаннями вченого є також праці аналітичного характеру, присвячені освітньо-культурологічним проблемам: «Український Ренесанс XX століття» (1953), «Педагогічна наука в СССР» (1955) та ін.
В Україні знайомство з педагогічним працями Г.Ващенка почалося лише в останнє десятиліття ХХ ст. Відтоді в Україні почалась ширитися хвиля інтересу до творчості педагога: перевидаються його праці, з‘являються аналітичні розвідки. У 1995 р. було засноване Всеукраїнське педагогічне товариство ім. Григорія Ващенка, основним завданням якого стало повернення педагогічній науці спадщини діяча та її популяризація.
У фондах Педагогічного музею України зберігаються матеріали, пов’язані з життям та діяльністю Григорія Ващенка, а також статті про вченого у фаховій педагогічній періодиці: